Постанова 4807 № 311/2615/20

Дата документу 12.04.2021 Справа № 311/2615/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 311/2615/20 Головуючий у 1 інстанції Нікандрова С.О. Провадження №22ц/807/645/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що 14 січня 1988 року його було прийнято на шахту «Експлуатаційна» Запорізького залізорудного комбінату імені 60-ліття СРСР, підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання з повним робочим днем на підземних роботах. У період з 20 листопада 1988 року по 04 грудня 1990 року ОСОБА_1 проходив службу у Радянський армії. 24 грудня 1990 року продовжив працю на підприємстві відповідача. Під час роботи позивача було переведено в межах цього підприємства на посаду підземного машиніста вібронавантажувальної установки, де він працював до 03 вересня 2018 року. Наказом по підприємству від 03 вересня 2018 року №480 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію. Загальний стаж роботи позивача в умовах впливу особо шкідливих факторів на підприємстві відповідача складає 28 років 10 місяців 18 днів. Під час роботи підприємство неоднократно міняло форму правління. Останнім рішенням загальних зборів акціонерів від 21 травня 2014 року ПІІ у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» перейменовано у ПІІ ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат». Відповідно до медичного висновку, виданого на підставі протоколу засідання лікарсько-експертної комісії Криворізького Українського Науково-дослідного інституту промислової медицини від 15 січня 2019 року №66 ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за трьома діагнозами:

1. Вібраційна хвороба другої стадії: синдроми церебрально-периферичної ангіодистонії та полірадикулопатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу з помірно вираженою гіпотрофією м`язів плечового поясу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів.

2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «В». ЛН першого-другого ступеня.

3. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). За даними санітарно - гігієнічної характеристики умов праці, складеної ГУ Держпраці у Запорізькій області від 27 серпня 2018 року №08/03.2-24/6512 підтверджено працю у особо шкідливих умовах на підприємстві відповідача більше 28 років. За показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, умови та характер праці підземного електрослюсаря чергового та з ремонту обладнання та машиніста вібронавантажувальної установки шахти «Експлуатаційна» відносяться до III класу 3 ступеню з визнанням цих робочих місць з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці. У зв`язку із чим Криворізьким НДІ промислової медицини встановлено зв`язок захворювання із роботою у особо шкідливих та особо небезпечних умовах праці на підприємстві Відповідача. Згідно первинного висновку ОМСЕК №1 від 18 лютого 2019 року позивача ОСОБА_1 вперше визнано особою з інвалідністю третьої групи з втратою 60% працездатності безстроково. Рекомендовано амбулаторне та стаціонарне лікування у профпатолога, пульмонолога, невролога та сімейного лікаря, а також санаторно-курортне лікування за наявності ф.070/у. По факту встановленого позивачу профзахворювання ПрАТ «ЗЗРК» було складено акт ф.П-4 від 01 лютого 2019 року, затверджений ГУ Держпраці у Запорізькій області від 06 лютого 2019 року. Пунктом 16 цього акту зазначено обставини, за яких виникло професійне захворювання, до яких віднесено перелік комплексних робіт для здійснення його трудових обов`язків, визначених умовами трудового договору. Втім причиною професійного захворювання (пункт 17) визнається тривалий стаж роботи в умовах шкідливих та небезпечних виробничих факторів, які перевищують нормативні значення, а саме: концентрація пилу з вмістом кремнію діоксину кристалічного складає 9,42мг/м3 при ГДК- 4,0мг/м3; концентрація пилу з вмістом заліза оксиду складає 9,15мг/м3 при ГДК- 6,0мг/м3; рівень виробничого шуму складає 82-92 дБА при ГДР- 80 дБА; рівень локальної вібрації складає 115 дБ при ГДР- 112дБ, яких протягом всього часу праці позивача на підприємстві не було усунуто. Отже, ОСОБА_1 зазначав, що в результаті професійного захворювання йому заподіяно моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Посилаючись на наведені обставини, враховуючи тяжкість та глибину заподіяних фізичних страждань і моральних переживань та їх тривалість, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПІІ у формі ПрАТ «Запорізькій залізорудний комбінат» на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті професійного захворювання одноразово 60000 грн. без її оподаткування. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання у розмірі 60000 грн. без її подальшого оподаткування. Стягнуто з ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховував характер правопорушення, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, ступінь вини підприємства, що завдало моральну шкоду, та самого позивача, істотність вимушених змін у способі життя позивача та інші обставини, які мають вагоме значення, в тому числі, наслідки втрати професійної працездатності та набуття інвалідності позивачем, стан його здоров`я на теперішній час та медичні рекомендації, додержання яких тягне за собою внесення коректив у звичайний спосіб життя позивача. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» зазначають, що в ході судового засідання була виявлена помилка в Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, а саме в п. 16 Акту, де зазначено, що професійне захворювання виникло за обставин виконання ОСОБА_1 обов`язків підземного прохідника ПрАТ «ЗЗРК». А саме: бурив шпури; проходив гірничі виробки із застосуванням буро-вибухового способу; завантажував гірничу масу навантажувальними, навантажувально-доставочними машинами і вручну в зоні забою на транспортні засоби; зводив усі види кріплення в горизонтальних і похилих виробках; окрім кріплення, передбаченого для прохідників більш високої кваліфікації, зрошував гірничу масу після вибухових робіт; збирав, розбирав, переносив, пересував, нарощував й укорочував розминовки та стави труб; обслуговував і брав участь в монтажі, демонтажі і планово-запобіжному ремонті забійного устаткування, завантажував - розвантажував, доставляв матеріали і устаткування, ремонтував кріплення виробок, що проводилися, зачищав виробки від просипаної гірничої породи. Проте, у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» зазначають, що ОСОБА_1 за весь час своєї трудової діяльності на підприємстві не працював підземним прохідником, і тому не виконував вище зазначені види робіт. З урахуванням вищевказаного скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно і не всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не надав правової оцінки виявленому факту, а також висновки якого, призвели до порушення норм процесуального права. Крім того, в апеляційній скаржниці зазначено, що один лише факт втрати професійної працездатності не тягне за собою відшкодування моральної шкоди, оскільки він погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної його частини, відшкодуванням потерпілому витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації. При цьому, позивач, пред`явивши вимоги про стягнення з ПрАТ «ЗЗРК» компенсації за заподіяну йому шкоду, не надав жодних належних та допустимих доказів, а саме в чому полягають душевні страждання, приниження, страх і неспокій, порушення стосунків з людьми, необхідність яких саме додаткових зусиль для організації свого життя та в чому виразилася втрата нормальних життєвих зв`язків, також не надано доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди. Так, в матеріалах справи відсутні розрахункові документи (чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрачання коштів на придбання лікарських засобів, про проходження оздоровлення, про отримання лікарських консультацій що є єдиними доказами, які можуть свідчити про понесення ОСОБА_1 витрат на придбання ліків та свідчать про тривалість лікування. Також скаржник вказує, що ОСОБА_1 був попереджений про шкідливі умови праці. Так, відповідно ст.14 ЗУ «Про охорону праці» працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту. Отже, необхідність дотримання і створення безпечних умов праці для життя і здоров`я є обов`язком працівників. В апеляційній скарзі також міститься прохання розгляд справи провести з обов`язковою участю представника ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат». Вищенаведене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). При цьому, будь-якого обґрунтованого посилання щодо необхідності розгляду справи з викликом сторін клопотання ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» не містить. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2021 року в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат». Скориставшись своїм правом ОСОБА_1 направив відзив на зазначену апеляційну скаргу. Просить залишити рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року без змін, а скаргу без задоволення, з підстав її необґрунтованості. У відзиві позивач зазначає, що за даними його трудової книжки загальний стаж роботи на підприємстві за професією підземного машиніста вібронавантажувальної установки в умовах впливу особливо шкідливих та особливо небезпечних факторів на підприємстві складає понад 28 років. Згідно даних санітарно - гігієнічної характеристики про умови праці працівника, складеною ГУ Держпраці у Запорізькій області від 27 серпня 2018 року № 08/03.2-24/6512 за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, умови та характер праці саме підземного машиніста вібронавантажувальної установки відносяться до III класу 3 ступеню з визнанням цих робочих місць з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці. Посилання в апеляційній скарзі на допущену при складенні акта помилку, ОСОБА_1 вважає безпідставними, оскільки в попередньому пункті 12 акту містяться дані саме його професії - підземний машиніст вібронавантажувальної установки, із визначенням ідентифікаційного коду цієї професії. Крім того, після виявлення помилок у акті він звертався до ГУ Держпраці у Запорізькій області із відповідною заявою, на яку надано відповідять про те, що механізму внесення змін до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за ф.П-4 не передбачено. При цьому, ОСОБА_1 звертає увагу, що акт відповідачем оскаржено не було, недійсним його не визнано, а отже у сукупності з іншими документами, акт підтверджує наявність захворювання пов`язаного з умовами праці на підприємстві. ОСОБА_1 також зазначає, що доказувати факт наявності моральних страждань при фізичній болі є недоречним, оскільки за фізіологією людини, фізична біль завжди супроводжується моральними та душевними стражданням, страждання є невід`ємною складовою болю. Втім у випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. А встановлений йому розмір втрати професійної працездатності, який складає 60%, чітко визначає рівень душевних та моральних страждань, що спричиняє ОСОБА_1 професійне захворювання. Ввважає, що судом першої інстанції в жодний спосіб не порушено право скаржника, враховано всі обставини справи. ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» не доведено порушення судом першої інстанції як норм матеріального, та і норм процесуального права при розгляді вказаного спору. Суд першої інстанції постановив по суті спору обгрунтоване та законне рішення, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, надавши належну оцінку доказам та вирішив справу у відповідності до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. У відповіді на відзив ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» зазначають, що протягом всієї трудової діяльності на ПрАТ «ЗЗРК» Позивач відповідно до норм забезпечувався засобами індивідуального захисту, а саме протишумовими вкладишами «ЗМ» 1100, які знижують рівень шуму на 37 дБ, респіраторами типу «Лепесток - 200» ДСТУ ЕN 149:2003, які зменшують кількість вдихуваного пилу в 200 разів та рукавичками прогумованими. Крім того Позивач підтверджує, що був обізнаний про умови праці як при прийнятті на роботу, так і в подальшому, та користувався пільгами та компенсаціями за роботу в умовах ПрАТ «ЗЗРК». Пред`явивши вимоги про стягнення з ПрАТ «ЗЗРК» компенсації за заподіяну йому шкоду, ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів, а саме в чому полягають душевні страждання, приниження, страх і неспокій порушення стосунків з людьми, необхідність яких додаткових зусиль для організації свого життя та в чому виразилася втрата нормальних життєвих зв`язків, також не надано доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 14 січня 1988 року по 09 листопада 1988 року працював підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання з повним робочим днем на підземних роботах на шахті «Експлуатаційна» Запорізького залізорудного комбінату. З 24 грудня 1990 року по 01 квітня 1992 року ОСОБА_1 працював підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання на шахті «Експлуатаційна» Запорізького залізорудного комбінату. З 02 квітня 1992 року по 03 вересня 2018 року позивач працював на посаді підземного машиніста вібронавантажувальної установки шахти «Експлуатаційна» Запорізького залізорудного комбінату. Наказом від 03 вересня 2018 року №480 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію (а.с. 12-13). За даними санітарно - гігієнічної характеристики умов праці, складеної Головним Управлінням Держпраці у Запорізькій області від 27 серпня 2018 року №08/03.2-24/6512 підтверджено працю у особо шкідливих умовах на підприємстві відповідача більше 28 років. За показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, умови та характер праці підземного електрослюсаря чергового та з ремонту обладнання та машиніста вібронавантажувальної установки шахти «Експлуатаційна» відносяться до III класу 3 ступеню з визнанням цих робочих місць з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці. У зв`язку із чим Криворізьким НДІ промислової медицини встановлено зв`язок захворювання із роботою у особо шкідливих та особо небезпечних умовах праці на підприємстві відповідача (а.с. 24-42). Відповідно до медичного висновку, виданого на підставі протоколу засідання лікарсько-експертної комісії Криворізького Українського Науково-дослідного інституту промислової медицини від 15 січня 2019 року №66 ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за трьома діагнозами:

1. Вібраційна хвороба другої стадії: синдроми церебрально-периферичної ангіодистонії та полірадикулопатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу з помірно вираженою гіпотрофією м`язів плечового поясу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів.

2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «В». ЛН першого-другого ступеня.

3. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня ( з легким зниженням слуху) (а.с. 22-23). Також, в матеріалах справи міститься Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ГУ Держпраці у Запорізькій області від 01 лютого 2019 року (а.с. 19-21) з якого вбачається, що комісією встановлено наступне. ОСОБА_1 за професією підземний машиніст вібронавантажувальної установки має загальний стаж 33 роки 10 місяців 24 дні, із них в умовах впливу шкідливих факторів - 28 років 06 місяців 09 днів (п. 12 Акту). При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» в апеляційній скарзі на наявність у вищезазначеному акті описки у п. 16, в якому зазначено обставини, за яких виникло професійне захворювання ОСОБА_1 ні нівелює вказаний Акт в цілому. Так, у п. 17 Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання є тривалий стаж роботи в умовах шкідливих та небезпечних виробничих факторів, які перевищують нормативні значення: концентрація пилу з вмістом кремнію діоксину кристалічного складає 9,42 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 4,0 мг/м3; концентрація пилу з вмістом заліза оксиду складає 9,15 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 6,0 мг/м3; рівень виробничого шуму складає 82-92 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА; рівень локальної вібрації складає 115дБ при гранично допустимому рівні 112 дБ. При цьому, зазначені відомості, та те, що у п. 17 описано саме умови робітника за професією підземного машиніста вібронавантажувальної установки, як це відображено у п. 12 Акту, учасниками справи не оспорюються. У зв`язку з отриманими професійними захворюваннями ОСОБА_1 вперше визнано особою з інвалідністю третьої групи з втратою 60% працездатності безстроково, що підтверджується довідкою Серії НОМЕР_1 від 18 лютого 2019 року (а.с. 18). Рекомендовано амбулаторне та стаціонарне лікування у профпатолога, пульмонолога, невролога та сімейного лікаря, а також санаторно-курортне лікування за наявності ф.070/у. Вищевказані відомості також відображені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда (а.с. 15-17). Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Право на отримання виплати за моральну шкоду за наявності факту її заподіяння виникає у потерпілого з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Отже, матеріалами справи підтверджується, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПІІ у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат», а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції врахована глибина та ступінь моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав та зазнає внаслідок професійного захворювання, встановлення йому втрати працездатності у розмірі 60 %, та третю групу інвалідності, характер ушкодження здоров`я, що є незворотнім, необхідність додержання медичних рекомендації, що тягне за собою внесення коректив у звичайний спосіб життя позивача. При цьому, колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди, зокрема розрахункових документів (чеки, квитанції) чи інших документів, які б свідчили про витрачання коштів на придбання лікарських засобів, оскільки такі докази не є підтвердженням розміру моральної шкоди. Втім факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні підтверджується медичною документацію, наявною в матеріалах справи (а.с. 4-5, 6). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи документи, свідчать про тривалість фізичних страждань та їх характер: стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в кінцівки, переважно праву ногу, порушену ходу, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, загальна слабкість, задишка при незначному фізичному навантаженні, кашель сухий, втома, запаморочення. Колегією суддів також надано оцінку лікувальним і трудовим рекомендаціям, наданим ОСОБА_1 при виписці: «Д» нагляд лікарів поліклініки за місцем проживання, щорічні курси реабілітації, при загостренні прийом медикаментів групи НПЗП (диклофенак, олфен, диклоберл, моваліс, мелоксикам), міорелаксантів (мідокалм, тізалуд, толперил), анальгетиків (кетолонг, кетанов, дексалгін), вітамінів групи В, фізіотерапія; курсовий прийом хондропротекторів (алфлутоп, мукосат, терафлекс), вазоактивних та метаболічних препаратів (пентоксифілін, енелбін, актовегін, келтикан, ксантинола нікотинат), ноотропів (тіоцетам, аксотилін, препарати гінкго білоба) уникати переохолодження, прийом бронхолітиків та відхаркувальних препаратів; оздоровлення в санаторі-профілакторії неврологічного профілю, санаторно-курортне лікування (Солоний Лиман, Бердянськ, Хмільник). Рнкомендації окуліта та ЛОР-лікаря. Доводи апеляційної скарги, що саме позивач винен в отриманні професійного захворювання, оскільки відповідно до статті 38 КЗпП України не скористався правом розірвання трудового договору за власним бажанням та продовжував працювати є необґрунтованими, оскільки статтею 153 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. При цьому, судом встановлено, що причиною професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.) Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат»- залишити без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 рокуу цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: