Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/6672/21

Дата документу 11.04.2022 Справа № 334/6672/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/6672/21 Провадження №22-ц/807/729/22 Головуючий в 1-й інстанції - Ісаков Д.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Онищенка Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Біліченко Олег Олександрович звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у розмірі 60000,00 гривень. В обґрунтування позову зазначено, що з 25.08.1984 року по 31.01.2020 року ОСОБА_1 працювала в ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на посаді «машиніст крана металургійного виробництва», стаж роботи на цьому підприємстві в цеху в умовах впливу шкідливих факторів становить 35 років 05 місяців. 31.01.2020 року позивача було звільнено з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, наразі не працює. Відповідно до Медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання від 24.03.2020 року за № 11/298, виданими ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної Академії медичних наук України» клініка професійних захворювань (м.Київ) за вих. № 848 позивачу встановлено низку професійних захворювань. Причиною виникнення у позивача професійних захворювань є наявність на робочому місці машиніста крана металургійного виробництва ПАТ "Запоріжсталь" ОСОБА_1 шкідливих виробничих факторів. Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААБ № 659022 від 01.06.2020 року позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково, причина інвалідності: професійне захворювання. Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія АБ №0041574 від 01.06.2020 року ступінь втрати професійної працездатності позивача складає 60 (шістдесят) %. Таким чином, позивач вважає встановленим безумовний причинний зв`язок між виникненням у позивача професійних захворювань та, як наслідок цього, втратою працездатності на 60 %, встановлення 3 групи інвалідності - і роботою на підприємстві відповідача. Вважає, що за таких обставин з боку роботодавця (Відповідача) Позивачу має бути відшкодована моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я (а саме отриманням професійного захворювання). Отримання позивачем професійного захворювання, і як наслідок цього - 3 група інвалідності та втрата професійної працездатності на 60 % - призводить до фізичних та моральних страждань, які мають бути компенсовані одноразово відповідачем. З урахуванням викладеного, позивач просила стягнути з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь позивача одноразово грошову суму, як відшкодування завданої моральної шкоди, в розмірі 60000,00 гривень, без врахування податків та зборів від цієї суми та понесені судові витрати на правову допомогу в зв`язку із розглядом справи. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Біліченко Олег Олександрович до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 , відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання в розмірі 60000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів і зборів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 , понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. В задоволенні іншої частини позову - відмовити. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач був обізнаний про шкідливі фактори, що присутні на його робочому місці та добровільно без примусу погодився виконувати доручену йому роботу. В процесі трудової діяльності позивач забезпечувався санітарно-побутовим приміщенням, спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Під час періодичних медичних оглядів, позивач не повідомляв лікарів про наявність ознак початкової стадії професійного захворювання, а враховуючи надані до справи докази свідомо приховувала ці відомості. Матеріалами справи не доведено вини скаржника у заподіянні позивачу моральної шкоди. При цьому розмір моральної шкоди не підтверджено належними доказами. Рішення суду прийнято з порушенням норм Податкового кодексу України, оскільки стягнута сума моральної шкоди не включає в себе податки на прибуток ФО та військовий збір. Витрати на правничу допомогу стягнуті за судовим рішенням є неспівмірними зі складністю справи. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Біліченка О.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн. (2481,00 грн. Х 100 = 248 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 25.08.1984 року по 31.01.2020 року працювала в ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на посаді «машиніст крана металургійного виробництва» та була звільнена на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 1023 про прийом на роботу від 09.07.1984 року та наказом (розпорядженням) № 62 щодо припинення трудового договору від 31.01.2020 року. За даними інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) Головного Управління Держпраці у Запорізькій області від 24.02.2020 року підтверджено працю позивача з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, та визнано, що при виконанні робіт машиніст крану металургійного виробництва ПАТ «Запоріжсталь» підпадає впливу факторів промислової середи та трудового процесу, умови та характер праці якого відносяться до ІІІ класу 3 ступеню згідно з ГКП № 4137/86, шкідливі та важкі, що відповідає Списку № 2 пільгового пенсійного забезпечення. Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання від 24.03.2020 року за № 11/298, виданим виданими ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної Академії медичних наук України» клініка професійних захворювань (м.Київ) за вих. № 848 позивачу встановлено наступні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації (хронічна полірадикулоневропатія з помірними статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами) (Т 75.2.); хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху 3 ст. - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) (Н 90.5.); хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН першого-другого ступеня (J 41.0.)» Відповідно до акту розслідування причин виникнення у позивача хронічного професійного захворювання за формою П-4, складеного підприємством 14.04.2020 року, та затвердженого Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є наявність на робочому місці машиніста крана металургійного виробництва мартенівського цеху шкідливих виробничих факторів, а саме: концентрація пилу зі вмістом кремнію діоксину - 2-10% -22,78 мг/куб.м при ГДК 4,0 мг/куб.м.; концентрація вапняку - 9,73-15,21 мг/куб.м. при ГДК 6,0 мг/куб.м.; загальної вібрації з еквівалентним рівнем 103,1-107,6 дБ при ГДК 101 дБ; шуму з еквівалентним рівнем - 85,6-86,0 дб при ГДР - 80 дБ «А». При цьому, члени вказаної комісії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , п`ятеро з яких є представниками ПАТ «Запоріжсталь» не згодні із висновками ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії наук України» щодо виникнення захворювання за діагнози, що встановлені інститутом, призвели умови праці на підприємстві, зазначені в Акті як причини виникнення професійного захворювання. Однак наявність окремих думок членів комісії не спростовує чинність вказаного акту, оскільки рішення щодо встановлення професійного захворювання ОСОБА_1 є чинним, і ніким не оскаржено в порядку, передбаченому п.95 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженим Постановою КМУ від 17.04.2019 року №

337. Згідно довідки МСЕК серії АБ № 0041574, довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААБ № 659022 від 01.06.2020 року позивача первинно оглянуто та встановлено втрату 60% працездатності без строку переогляду. Також рекомендовано амбулаторне та стаціонарне лікування за рекомендацією лікаря профпатолога, невролога, пульмонолога, сімейного лікаря. ОСОБА_1 за результатами первинного огляду встановлено третю групу інвалідності безстроково. 01.06.2020 року ОСОБА_1 встановлена Індивідуальна програма реабілітації інваліда №

467. Отже, внаслідок професійного захворювання позивач змушена проходити реабілітації у зв`язку із чим було порушено її нормальні життєві зв`язки. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, внаслідок наявності на робочому місці особливо шкідливих та особливо небезпечних факторів, які значно перевищували гранично допустимі норми, отримала професійне захворювання та зазнала втрату професійної працездатності у 60% безстроково, що свідчить про наявність у позивача моральних страждань у зв`язку з порушенням життєвих зв`язків, постійним фізичним болем, що пов`язаний з професійним захворюванням та наявністю потреби у лікуванні, незручністю та дискомфортом, що стали наслідком захворювання, яке викликає моральні страждання із-за неможливості виконувати певну фізичну працю, вона позбавлена в повній мірі реалізації свого права на працю, заробляти достатні гроші для утримання родини, пов`язаних з тим, що позивач в силу своїх хвороб переживає за подальший стан свого здоров`я, яке вимагає докладання певних зусиль для організації свого життя, що є підставами для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України. Належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 та достатньою сатисфакцією зазначених нею моральних страждань є 60000,00 гривень. Вказана сума за рішенням суду стягнута без урахування утримання податку з доходів і зборів. Вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволені частково у розмірі 5000,00 грн., з у рахуванням заяви відповідача, щодо зменшення таких витрат. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Статтею 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу. Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратила професійну працездатність у загальному розмірі 60%, її визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, позбавлена повній мірі реалізувати своє право на працю, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та забезпечення спецодягом і спецзасобами не знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає їй фізичних та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, ступінь вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а достатньо того факту, що шкідливі умови праці були наявними у виробничій діяльності позивача. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз`яснень, наданих в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення. Суд на підставі медичних документів про лікування позивачки у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ. Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди позивачу сума у 60 000,00 грн. Відповідно до Закону України №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом №466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Як вірно зазначив суд першої інстанції, за текстом цього підпункту поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров`ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав. Тому вірним є висновки суду що стягнення суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів і зборів. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу стягнутих на користь позивача, то слід зазначити наступне. Як встановив суд першої інстанції, в межах цієї справи позивач ОСОБА_1 отримувала правову допомогу адвоката Біліченко О.О. та сплатила за це в загальній сумі 8500,00 гривень. Вказані обставини підтверджуються Договором про надання правової допомоги № б/н від 01.09.2021 року, ордером, Актами приймання виконаних робіт/послуг №1 від 13.10.2021 року, № 2 від 25.11.2021 року, квитанціями до прибуткового касового ордеру №1 від 13.10.2021 року на суму 6300 гривень, №2 від 25.11.2021 року на суму 2200,00 гривень. Виходячи з предмету спору, ціни позову, значення справи для сторін, критеріїв реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, спеціалізації адвоката у такій категорії спорів, з урахуванням кількості представлення ним інтересів позивачів в аналогічних позовах, а також враховуючи доводи заяви відповідача, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 5000,00 гривень. Таким чином, під час ухвалення рішення, судом першої інстанції в повній мірі були враховані доводи відповідача, щодо зменшення розміру стягуваних витрат на правничу допомогу. Нових доводів з цього приводу апеляційна скарга не містить і суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для додаткового зменшення вказаних витрат. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 11 квітня 2022 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова Е.А.Онищенко