Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/2319/20

Дата документу 12.05.2021 Справа № 332/2319/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 332/2319/20 Головуючий у 1 інстанції: Сінєльник Р.В. № 22-ц/807/1214/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, ВСТАНОВИВ В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював з 26.07.1996 р. по 29.02.2020 року на посаді (професії) «агломератника» в агломераційному цеху. З 01.03.2020 року ОСОБА_1 не працює на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. Робоча професія «агломератника» агломераційного цеху вважається особливо шкідливою з особливо важкими умовами праці та відповідає критеріям Списку №

1. Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання від 18.06.2020 № 851 ОСОБА_1 встановлені наступні захворювання професійного характеру: вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях у поєднанні з полірадикулопатією попереково-крижовою (L5-S1) та шийною (С5-С7), з вираженими статико-дінамічними порушеннями, з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом в поєднанні з періартрозами, ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, з больовим синдромом, нейросерсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). 17.07.2020 р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено, що захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав переведення на іншу роботу у зв`язку з відсутністю скарг на стан здоров`я під час проходження хворим періодичних медичних оглядів. Причиною виникнення професійного захворювання зазначено: наявність на робочому місці агломератника ПАТ «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів: шум 89-93,2 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА, залізний агломерат 50,4-220,5 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 4,05 мг/м3, вібрація загальна 94,4-99,0 дБ при гранично допустимому рівні 92 дБ. Внаслідок отриманих професійних захворювань позивач неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні. Висновком МСЕК від 10.08.2020 р. позивачу встановлено 55% втрати працездатності та третя група інвалідності. Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідача на його користь у якості відшкодування моральної шкоди 100000 гривень. Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) гривень, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Стягнуто в дохід держави з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22.07.1996 р. по 28.02.2020 року на посаді (професії) «агломератника» в агломераційному цеху, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.5-6). Відповідно до копії Медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання від 18.06.2020 № 851 ОСОБА_1 встановлені наступні захворювання професійного характеру: вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях у поєднанні з полірадикулопатією попереково-крижовою (L5-S1) та шийною (С5-С7), з вираженими статико-дінамічними порушеннями, з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом в поєднанні з періартрозами, ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, з больовим синдромом, нейросерсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху) (а.с.8-9). 17.07.2020 р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено, що захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав переведення на іншу роботу у зв`язку з відсутністю скарг на стан здоров`я під час проходження хворим періодичних медичних оглядів. Причиною виникнення професійного захворювання зазначено: наявність на робочому місці агломератника ПАТ «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів: шум 89-93,2 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА, залізний агломерат 50,4-220,5 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 4,05 мг/м3, вібрація загальна 94,4-99,0 дБ при гранично допустимому рівні 92 дБ (а.с.11-13). Висновком МСЕК від 10.08.2020 р. позивачу встановлено 55% втрати працездатності та третя група інвалідності безстроково (а.с.10). Згідно копій карт умов праці агломератника агломераційного цеху ПАТ «Запоріжсталь» №01-0205, №01-0289, №01-0400, умови праці на робочому місті 010020 відносяться до особливо шкідливими та особливо важкими, що відповідає показникам Списку №1 (а.с.47-52). Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції вважав встановленим та доведеним, що хронічні професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" внаслідок допущеного перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення висновком МСЕК втрати працездатності, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав на підставі положень статті 237-1 КЗпП України для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання, і стягнення моральної шкоди з роботодавця ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" у розмірі 60000,00 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Перелік професійних захворювань за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджується КМУ. У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України та ст. 247-1 КЗпП України працівникам надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту. Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. Моральна і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю. При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів. Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров`я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому. Відповідно ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Відповідно до роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність у загальному розмірі 55%, його визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, позбавлений в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз`яснень, наданих в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення. Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ. Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди позивачу сума у 60 000,00 грн., за вирахуванням з цієї суми всіх податків та зборів передбачених законодавством. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 грудня 2020 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 12 травня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков