Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 816/654/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 р.Справа № 816/654/17 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління статистики у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. (ухвалене суддею Сич С.С., повний текст якого складено 07.12.2020 р.) по справі № 816/654/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Полтавській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління статистики в Полтавській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 » від 11.04.2017 р. № 48-к; зобов`язати Головне управління статистики у Полтавській області поновити з 12.04.2017 р. ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами; стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по день поновлення на роботі; стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області 24000 грн. на відшкодування моральної шкоди, яка була завдана відповідачем шляхом повторного перевищення службових повноважень при повторному протиправному звільненні. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 р. у справі №816/654/17, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 24.07.2020 р., постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 р. у справі № 816/654/17 скасовано, адміністративну справу № 816/654/17 направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління статистики в Полтавській області від 11.04.2017 р. № 48-К «Про звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 »; поновлено позивачку на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 12.04.2017 р.; стягнуто з Головного управління статистики в Полтавській області на користь позивачки середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. у розмірі 383207,50 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила: скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заробіток за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. у розмірі 383207,50 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів; постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. у розмірі 530974,56 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів; стягнути з відповідача на користь позивачки 24000 гривень на відшкодування моральної шкоди, яка завдана відповідачем, шляхом повторного перевищення службових повноважень при повторному протиправному звільнені; змінити мотивувальну частину рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р., видаливши посилання на зміну істотних умов державної служби ОСОБА_1 » та доповнивши мотивувальну частину рішення, що матеріали справи засвідчують, що відповідач при оптимізації структури, передавши завдання і функції управління по організації роботи з респондентами перейменованому Управлінню збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, зберіг його штатну кількість кваліфікаційні вимоги, основні обов`язки його начальника і передав їх у введеній 07.10.2015 р. у новий штатний розпис рівнозначній посаді начальника Управлінню збирання даних статистичний спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, що засвідчує факт зміни назви управління, відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату, посилаючись на п. 1.ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» і засвідчує право ОСОБА_1 продовжувати виконувати повноваження і права, згідно безстрокового трудового договору від 25.06.2013 р., бо його умови не вичерпані, потреба у виконанні повноважень і прав за зазначеною посадою начальника управління не припинилась, трудові гарантії не скасовані; змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, видаливши з нього посилання суду на необ`єктивні твердження даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних - «впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації». Крім того, позивачкою до суду подані доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянтка просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 роках, з урахуванням коефіценту підвищення посадових державних службовців у 2018, 2019, 2020 роках; скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки за час вимушеного прогулу з 12.2017 р. по 27.11.2020 р. у розмірі 383207,50 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів; зобов`язати відповідача надати для обрахунку; прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р., з урахуванням коефіценту підвищення посадових окладів державних службовців у 2018,2019 , 2020 роках, відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), ст. 50 Закону України «Про державну службу» та п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., з урахуванням розміру виробничої премії. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України «Про державну службу», КЗпП України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги Головного управління статистики в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України, Закону України «Про державну службу», КЗпП України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка подала до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила задовольнити її апеляційну скаргу. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив: відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 ; скасувати повністю рішення суду першої інстанції; прийняти нове рішення по справі, якими задовольнити вимоги апеляційної скарги відповідача від 31.12.2020 р. № 77/22-11, в повному обсязі. У судовому засіданні позивачка підтримала свою апеляційну скаргу в повному обсязі, та просила її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала. У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Головного управління статистики в Полтавській області в повному обсязі, та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивачки заперечував. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивачки підлягають частковому задоволенню, а вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що наказом Головного управління статистики в Полтавській області від 25.06.2013 р. № 144-к ОСОБА_1 за результатами стажування призначено на посаду начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25.06.2013 р., що підтверджується трудовою книжкою позивачки НОМЕР_1 , копія якої знаходиться в матеріалах справи. Наказом Головного управління статистики в Полтавській області від 24.12.2015 р. № 235-к позивачку звільнено з посади у зв`язку зі скороченням чисельності. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 р. у справі № 816/43/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 р., позов ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Полтавській області, начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Л.В. задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління статистики в Полтавській області від 24.12.2015 р. № 235-к «Про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25.12.2015 р.; стягнуто з Головного управління статистики в Полтавській області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2015 р. по день поновлення та моральну шкоду у розмірі 3000 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивачки на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25.12.2015 р. та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 р. у справі № 816/43/16, наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 06.02.2017 р. № 11 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » скасовано наказ № 235-к від 24.12.2015 р. «Про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1 » поновлено позивачку з 25.12.2015 р. на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами згідно зі штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2015 рік, затвердженим в.о. Голови Держстату 05.10.2015 р., та наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 05.10.2015 р. № 101 «Про введення в дію штатного розпису»; виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2015 р. до 06.02.2017 р. Тобто, ОСОБА_1 поновлено з 25.12.2015 р. на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами згідно зі штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2015 рік, затвердженим в.о. Голови Держстату 05.10.2015 р., та наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 05.10.2015 р. № 101 «Про введення в дію штатного розпису». Судовим розглядом встановлено, що 10.02.2017 р. позивачку ознайомлено з попередженням про скорочення № 18-76/27 від 10.02.2017 р., яким повідомлено, що відповідно до п. 3 наказу Головного управління статистики у Полтавській області від 07.10.2015 р. № 104 «Про введення в дію структури та штатного розпису» наказ від 05.10.2015 р. № 101 «Про введення в дію штатного розпису» з 09.12.2015 р. втратив чинність, у зв`язку з чим посада начальника управління по організації роботи з респондентами підлягає скороченню та надано список вакантних посад, наявних в Головному управлінні статистики у Полтавській області станом на 10.02.2017 р. та список запропонованих позивачці вакантних посад, наявних у Головному управлінні статистики у Полтавській області станом на 10.02.2017 р. У попередженні зазначено, що в разі незгоди із запропонованими у додатку 2 посадами, при наявності у позивача наявності відповідної кваліфікації та освіти позивачка може обрати посади із додатку 1 (з числа тих, які не увійшли в додаток 2), також повідомлено, що у разі відмови позивачки від переведення вона буде звільнена з займаної посади, але не раніше, ніж через 2 місяці з дня цього попередження, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України за умовами, які передбачені чинним законодавством. 11.04.2017 р. позивачці повторно запропоновано вакантні посади за списком, від яких вона відмовилася, зробивши відповідні відмітки з поставленням підпису щодо кожної із запропонованих посад. Наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 11.04.2017 р. № 48-К «Про звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 » ОСОБА_1 - начальника управління по організації роботи з респондентами 11.04. 2017 р. звільнено з посади, у зв`язку зі скороченням штату, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" , з яким позивача ознайомлено 11.04.2017 р. Не погодившись із вищевказаним наказом відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ відповідача протиправний та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позивачка підлягає поновленню на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 12.04.2017 р. та на її корить необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. у розмірі 383207,50 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів заподіяння їй моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення на її користь моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу», державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема, стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів. Підстави для припинення державної служби встановлені статтею 83 Закону України «Про державну службу», відповідно до пункту 1 частини 1 вказаної статті встановлено, що за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлена процедура звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Згідно із ч. ч. 1- 3 ст. 49- 2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно із ч. 2 ст. 42 КЗпП України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (ч. ст. 42 КЗпП України). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Тобто, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», суди повинні з`ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців. Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов`язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників. Згідно із п. 9 розд. ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII, керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаною нормою Закону не передбачено ліквідації чи реорганізації органів виконавчої влади, зокрема, органів статистики, натомість зобов`язано керівників органів виконавчої влади та інших державних органів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг. Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади встановлений статтею 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Частинами 4, 5, 9 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 8 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації. Частинами 1, 4, 5 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Установа не може бути перетворена, крім випадків, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Згідно із ст. 43 Закону України «Про Державну службу», підставами для зміни істотних умов державної служби є: ліквідація або реорганізація державного органу; зменшення фонду оплати праці державного органу; скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу. Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків. Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту). Судовим розглядом встановлено, що Головне управління статистики в Полтавській області (ідентифікаційний код 02361892) зареєстроване в Єдиному державну реєстрі як юридична особа 30.09.2005 р. та є правонаступником Головного управління статистики в Полтавській області, державна реєстрація припинення якого здійснена 06.03.2012 р., що підтверджується матеріалами реєстраційної справи Головного управління статистики в Полтавській області № 158801059874 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Головного управління статистики в Полтавській області. Головне управління статистики в Полтавській області (ідентифікаційний код 02361892), яке зареєстроване в Єдиному державну реєстрі як юридична особа 30.09.2005 р., не було ліквідовано. Протягом 2015-2017 років до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносилися записи про припинення виключно відокремлених підрозділів юридичної особи Головного управління статистики в Полтавській області. 04.12.2015 р. до Єдиного державного реєстру внесено запис № 15881040043010598 про припинення відокремленого підрозділу юридичної особи Головного управління статистики в Полтавській області, який, зокрема, здійснено на підставі повідомлень Головного управління статистики в Полтавській області про закриття 14 відокремлених підрозділів: відділу статистики у Великобагачанському районі, відділу статистики у Гребінківському районі, відділу статистики у Диканському районі, відділу статистики у Зіньківському районі, відділу статистики у Козельщинському районі, відділу статистики у місті Комсомольську, відділу статистики у Кременчуцькому районі, відділу статистики у Машівському районі, відділу статистики у Новосанжарському районі, відділу статистики у Оржицькому районі, відділу статистики у Полтавському районі, відділу статистики у Семенівському районі, відділу статистики у Чорнухинському районі, відділу статистики у Шишацькому районі. Також у період з грудня 2015 року до 15.11.2017 до Єдиного державного реєстру внесено записи про: зміну інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміну відокремлених підрозділів, зміну відомостей про керівника відокремленого підрозділу юридичної особи, зміну повного найменування відокремленого підрозділу юридичної особи, зміну місцезнаходження відокремленого підрозділу юридичної особи, запис про інші зміни (15.11.2017 р.), записи про: зміну інформації для здійснення зв`язку з відокремленим підрозділом, зміну інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою (15.11.2017 р.). Таким чином, доказів реорганізації Головного управління статистики в Полтавській області (ідентифікаційний код 02361892) у 2015, 2016, 2017 роках матеріали справи не містять. Згідно із штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2015 рік, затвердженим в.о. Голови Держстату 05.10.2015 р. та Положенням про управління по організації роботи з респондентами, затвердженого начальником Головного управління статистики в Полтавській області 15.07.2013 р., Управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області є структурним підрозділом Головного управління статистики в Полтавській області. Відповідно до ч. 1 ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Таким чином, Управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області, не відносилось до відокремлених структурних підрозділів Головного управління статистики в Полтавській області, запис про припинення яких внесено до Єдиного державного реєстру у 2015 році. Судовим розглядом встановлено, що Управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області складалося з відділу організації статистичних спостережень та відділу прийому та аналізу звітності. Кількість штатних посад управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області складала 13 осіб з фондом заробітної плати на місць за посадовими окладами в розмірі 18449 грн. Згідно із штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2017 рік, затвердженим Головою Держстату 20.03.2017 р., у складі Головного управління статистики у Полтавській області є структурний підрозділ - управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, до складу якого входить два відділи: відділ взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних та відділ збирання даних статистичних спостережень. Кількість штатних посад в Управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних Головного управління статистики в Полтавській області згідно цього штатного розпису складала 13 осіб. Функції, завдання та повноваження Державної служби статистики України та її територіального органу Головного управління статистики в Полтавській області у 2015-2017 роках не змінювалися. У 2015-2017 роках Головне управління статистики в Полтавській області не було ліквідовано або реорганізовано, скорочення у 2015 році штатних одиниць Головного управління статистики в Полтавській області у кількості 103 здійснено за рахунок закриття 14 відокремлених структурних підрозділів, а також за рахунок скорочення штатних посад структурних підрозділів Управління обласного рівня виключно у кількості 9,75 одиниць, згідно зі штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2015 рік, затвердженим в.о. Голови Держстату 05.10.2015 р., кількість посад обласного рівня становила 225,5 одиниць, згідно зі штатним розписом Головного управління статистики у Полтавській області на 2015 рік, затвердженим в.о. Голови Держстату 06.10.2015 р., кількість посад обласного рівня становила 215,75 одиниць. Як вбачається з матеріалів справи, структурний підрозділ без права юридичної особи - управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області здійснювало діяльність на підставі Положення про управління по організації роботи з респондентами, затвердженого начальником Головного управління статистики в Полтавській області 15.07.2013 р., структурний підрозділ без права юридичної особи - управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних здійснює діяльність на підставі Положення про управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, затверджене начальником Головного управління статистики в Полтавській області 08.12.2015 р. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що редакція Закону України "Про державну статистику", яким визначено функції органів державної статистики, організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності з метою отримання всебічної та об`єктивної статистичної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечення нею держави та суспільства, у тому числі, і порядок здійснення державної статистичної діяльності та основні завдання органів державної статистики, після 19.04.2014 р. не змінювалась та є чинною. Статтею 12 Закону України "Про державну статистику" встановлено, що основними завданнями органів державної статистики є: участь у формуванні державної політики в галузі статистики та забезпечення її реалізації; збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах; забезпечення надійності та об`єктивності статистичної інформації; розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології; забезпечення розроблення, вдосконалення та впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спостережень; створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та реєстрів респондентів статистичних спостережень; впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації; взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з інформаційними системами державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та статистичних служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, програмно-технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів; координація дій державних органів, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов`язаної із збиранням та використанням адміністративних даних; забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання; збереження і захист статистичної інформації. Впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації, про яке зазначає відповідач, є одним із основних завдань органів державної статистики, а тому саме по собі не може свідчити про зміну функцій чи повноважень органу та відповідно його структурних підрозділів та не тягне зміну основних функцій, які виконувало управління по організації роботи з респондентами. Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 Положення про управління по організації роботи з респондентами, затвердженого начальником Головного управління статистики в Полтавській області 15.07.2013 р., посада начальника управління відноситься до п`ятої категорії посад державних службовців. Начальником управління може бути громадянин України, який має вищу освіту економічного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста не менше 3 років або стаж роботи за фахом на керівних посадах в інших сферах не менше 5 років. Післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією. Згідно із пунктами 5.2, 5.3 Положення про управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, затвердженого начальником Головного управління статистики в Полтавській області 08.12.2015 р., посада начальника управління відноситься до п`ятої категорії посад державних службовців. Начальником управління може бути громадянин України, який має вищу освіту економічного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста не менше 3 років або стаж роботи за фахом на керівних посадах в інших сферах не менше 5 років. Післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією. Порівнянням обов`язків начальника управління, визначених Положеннями про кожне управління встановлено, що посадові обов`язки начальника управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних порівняно з посадовими обов`язками начальника управління по організації роботи з респондентами доповнено новими обов`язками, які відсутні у Положенні про управління по організації роботи з респондентами, зокрема, обов`язками, що містяться у п.п. 5.6.6, 5.6.7, 5.6.8, 5.6.9, 5.6.10, 5.6.18 п. 5.6 Положення, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 43 Закону України "Про державну службу" є зміною істотних умов державної служби позивачки. Таким чином, кваліфікаційні вимоги до посади начальника управління по організації роботи з респондентами, яке до звільнення очолювала ОСОБА_1 , та кваліфікаційні вимоги до посади начальника управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних не є різними та посади начальника кожного з управлінь віднесено до п`ятої категорії посад державних службовців. Основні завдання, функції та повноваження структурного підрозділу - управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області та структурного підрозділу - управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних Головного управління статистики в Полтавській області є подібними, а скорочення чисельності та штату управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних по відношенню до управління по організації роботи з респондентами не відбулось. Згідно із ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 43 Закону України "Про державну службу", про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби. У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. Судовим розглядом встановлено, що позивачка не відмовлялася від продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби на посаді начальника управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних Головного управління статистики в Полтавській області, кваліфікаційним вимогам начальника якого позивачка відповідала, проте, їй не запропонована посада начальника управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних Головного управління статистики в Полтавській області. Доказів невідповідності позивачки посаді начальника управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних Головного управління статистики в Полтавській області відповідачем не надано. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ необґрунтований та підлягає скасуванню, оскільки у штатному розписі відповідача наявна рівнозначна посада, обов`язок переведення ОСОБА_1 , на яку в разі зміни істотних умов державної служби, встановлений законодавством, та відсутні підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення при звільненні позивачки з посади начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області. Згідно із статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування наказу Головного управління статистики в Полтавській області від 11.04.2017 р. № 48-К "Про звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 " та поновлення позивачки на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 12.04.2017 р. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції інстанцій та апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в позовній заяві, з урахуванням яких суд першої інстанцій вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.021995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Згідно із п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Відповідно до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно із п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до п. 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно виходити із середньоденної заробітної плати позивача (розрахунковим періодом для якої є два місяці, які передували звільненню) і коефіцієнту підвищення посадового окладу. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 р. (справа № 826/15725/17). Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 48-к від 11.04.2017 р. позивачку звільнено з посади начальника управління по організації роботи з респондентами 11.04.2017 р., тобто, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 по дату рішення суду першої інстанції від 27.11.2020 р., яким позивачку поновлено на роботі складає: з 12.04.2017 р. по 31.12.2017 р. - 179 днів; 2018 р. - 250 днів; 2019 рік - 250 днів; з 01.01.2020 р. по 27.11.2020 р. - 220 днів. Відповідно до довідки Головного управління статистики у Полтавській області № 1755/247 від 17.05.2017 р. про доходи ОСОБА_1 (обчислена, виходячи з виплат за останні два календарних місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата), середньомісячна плата складає 8872,50 грн., середньоденна складає 422,50 грн. Відповідно до довідки Головного управління статистики у Полтавській області № 17-56/32920 від 03.12.2020 р. про коефіцієнти підвищення посадового окладу за посадою начальника управління, коефіцієнт підвищення посадового окладу у 2018 році відповідно до 2017 року складає 1,377358, коефіцієнт підвищення посадового окладу у 2019 році відповідно до 2018 року складає 1,067123, коефіцієнт підвищення посадового окладу у 2020 році відповідно до 2019 року складає 1,084724. Тобто, із врахуванням вищезазначених коефіцієнтів відкоригована середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить: у 2018 році - 583,05 (422,5 х 1,38); у 2019 році - 623,86 грн. (583,05 х 1,07); у 2020 році - 673,77 (623,86 х 1,08). Таким чином сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивачки, з урахуванням відкоригованої середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить: у 2017 році - 75627,5 грн. (179 днів х 422,5 грн.); у 2018 році - 145762,5 грн. (250 днів х 583,05 грн.); у 2019 році - 155965 грн. (250днів х 623,86 грн.); у 2020 році - 153619,56 грн. (228 днів х 673,77 грн.), а сього 530974,56 грн. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте, зазначає, що середній заробіток, який підлягає стягненню повинен бути обчислений з врахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу за посадою начальника управління. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповнення або зміні його мотивувальної частини (ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України). Таким чином, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. по справі № 816/654/17 необхідно змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення наступним чином: "Стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. в розмірі 530974,56 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів". Доводи апелянтки, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. необхідно враховувати розмір виробничої премії, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки ОСОБА_1 у суді першої інстанції не заявлялася позовна вимога про стягнення на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р., з урахуванням розміру виробничої премії Та середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується з заробітної плати, яку фактично отримувала позивачка до звільнення. Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У практиці Європейського суду з прав людини, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 464/3789/17, зокрема, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Тобто, психологічне напруження, розчарування й незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). Аналогічний висновок щодо застосування процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі №560/798/16-а, від 24.03.2020 р. у справі №818/607/17. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, необхідно виходити із засад розумності та справедливості, оскільки «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Аналогічний висновок щодо застосування процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 р. у справі № 520/5147/19. Як вбачається з матеріалів справи, позивачку наказом Головного управління статистики в Полтавській області від 24.12.2015 р. № 235-к вперше звільнено з посади 24.12.2015 р. та наказом № 48-к від 11.04.2017 р. позивачку повторно звільнено з посади. Позивачка зазначає, що з 2015 року вона перебуває у невизначеному стані щодо своєї трудової діяльності, не має повноцінної можливості заробляти на життя, що спричиняє постійне нервове напруження, незаконне звільнення знизило її ділову репутацію та вплинуло на відносини із колегами та вилинуло на її емоціно-психологічний стан. Крім того, незаконність попередні звільнень призвело до перебування позивачки у пригніченому стані та емоційному перенапруженні загострило хвороби позивачки. Відновлення цих відносин потребує значних зусиль. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що незаконне звільнення позивачки призвело до втрати життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності у професійній сфері, так і у приватному житті. До того ж тривалий стан невизначеності, в якому позивачка перебуває через незаконне звільнення, є доведеним та обґрунтованим і свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконним звільненням позивачки та її стражданнями і приниженнями у зв`язку з такими діями. Оскільки позивачку вдруге незаконно звільнено з посади, то протиправність дій відповідних суб`єктів владних повноважень дійсно свідчить про настання для позивачки наслідків, які є підставою для стягнення на її користь моральної шкоди у розумінні статті 237-1 КЗпП України. Таким чином, із врахуванням принципів розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає, що з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. по справі № 816/654/17 необхідно скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. по справі № 816/654/17, відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає залишенню без змін. Щодо вимоги апелянтки про постановлення окремих ухвали і повідомлення Держстат про встановлені під час розгляду справи порушення відповідачем КЗпП України, Закону України «Про державну службу» та про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 , яка діяла протиправно, надаючи суду офіційні документи за своїм підписом, а саме, відзив на позов від 26.08.2020 р. № 22-11/24-20 та заперечення від 23.08.2017 р. № 21-10/48, які мають, на її думку, перекручені відомості, спотворені витяги з постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 р. по справі № 816/654/17, що, згідно із ст. 377 Кримінального кодексу України має ознаки службового підроблення, суд апеляційної інстанції зазначає, що недостовірна, на думку, позивачки, інформація в відзиві та запереченнях не може бути підставою для постановлення окремої ухвали. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Доводи апелянтів в частині відмови в задоволенні вимог апеляційних скарг спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління статистики у Полтавській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 по справі № 816/654/17 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення наступним чином: "Стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2017 р. по 27.11.2020 р. в розмірі 530974 (п`ятсот тридцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 56 копійок, з відрахуванням обов`язкових платежів". Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. по справі № 816/654/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. Прийняти в цій частини постанову, якою позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково. Стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) гривень. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 р. по справі № 816/654/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 12.04.2021 року