Постанова 4808 № 346/3697/20

Справа № 346/3697/20 Провадження № 22-ц/4808/518/21 Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М. Суддя-доповідач Василишин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В. суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О. секретаря Петріва Д.Б. за участю ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2020 року у складі судді Веселова В.М., ухвалене у м. Коломия, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з жовтня 2008 року по липень 2019 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано. Від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2019 року з відповідача стягнуто на її користь аліменти на утримання дочки в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно до повноліття дитини. Проте, вищевказаних аліментів недостатньо для належного утримання дитини. Позивачка зазначила, що у зв`язку із зростанням економічної кризи в державі її матеріальне становище погіршилося. Ріст цін призводить до необхідності витрачати на утримання дитини більше коштів. Крім того, з січня 2020 року дочка почала частіше хворіти, а тому нею витрачаються кошти на лікування дитини. Вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в більшому розмірі, оскільки є молодим, здоровим та працездатним, періодично виїжджає на заробітки за кордон та отримує більші доходи у порівнянні з нею. Посилаючись на наведене та положення ст. 192 СК України, ОСОБА_1 просила збільшити розмір аліментів, присуджених рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2019 року у справі №346/3286/19, стягнувши з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4000 грн щомісячно до її повноліття. 03 листопада 2020 року позивачка подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги зменшила та просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 3000 грн щомісячно. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів задоволено. Вирішено змінити розмір стягуваних аліментів, присуджених рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2019 року та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення нею повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 840,80 грн. Стягнення аліментів вирішено розпочати з часу набрання чинності рішенням суду і проводити до повноліття дитини. Виконавчий лист, виданий Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2019 року по справі № 346/3286/19-ц відкликано. На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що в порушення ст.ст. 1, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 43 ЦПК України суд розглянув справу без його участі, не повідомивши його про наявність такої. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що про день, час та місце розгляду справи він належним чином повідомлений шляхом публікації оголошення на сайті «Судова влада», що суперечить положенням ст. 128 ЦПК України, якою передбачено, що судові виклики та повідомлення здійснюються судовими повістками про виклик та судовими повістками-повідомленнями. В той же час, на його домашню адресу не надходило жодних листів з повідомленням про відкриття провадження у справі, копією позовної заяви, повідомленнями про призначені судові засідання, копією рішення суду чи листів будь-якого іншого змісту, з яких він міг би дізнатися про розгляд справи. Про наявність оскаржуваного рішення він дізнався від державного виконавця, який веде виконавче провадження про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання дочки. Таким чином, він був позбавлений можливості скористатися своїм правом на захист та реалізувати свої процесуальні права. Також ОСОБА_2 зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував положення ст. 192 СК України та позицію Пленуму ВСУ, викладену в постанові від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до яких підставою для збільшення чи зменшення розміру аліментів, визначеного судовим рішенням чи за домовленістю між батьками, може бути виключно зміна матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Однак, позивачка жодних доказів погіршення свого матеріального становища або покращення його майнового стану суду не надала. Підставою для задоволення позовних вимог про збільшення розміру аліментів, на думку апелянта, стало твердження позивачки про те, що дитина з січня 2020 року почала частіше хворіти, що суперечить приписам СК України, оскільки витрати на лікування дитини мають характер додаткових витрат, що є підставою для звернення до суду із позовом у порядку ст. 185 СК України. Апелянт зауважує, що він любить дочку та розуміє свій батьківський обов`язок матеріально її забезпечувати, однак сплачувати стягнену оскаржуваним рішенням суму аліментів він не має можливості, оскільки ніде не працює, заощаджень не має, через важку економічну ситуацію в державі не може знайти роботу та через значне поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 не має можливості виїхати на роботу за кордон. Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до нього про збільшення розміру аліментів відмовити. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апелянта заперечила, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Зазначила, що судову повістку про виклик до суду вона особисто відправила на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також його було повідомлено про розгляд справи шляхом публікації оголошення на сайті «Судова влада». Розгляд справи двічі відкладався, даючи можливість відповідачу все ж з`явитися в судове засідання. Також позивачка вважає необґрунтованим твердження апелянта про безпідставне задоволення судом її позовних вимог про збільшення розміру аліментів, оскільки нею було надано довідку від сімейного лікаря, де вказано про теперішній стан здоров`я їхньої дочки та його погіршення. Зауважила, що відповідач не цікавиться станом здоров`я дочки ні у лікаря, ні у неї, та не бере участі у її вихованні. Не відповідають дійсності та є неправдивими і твердження апелянта про те, що він надає додаткові кошти на утримання дитини, а також купляє медикаменти, одяг, іграшки та інші необхідні дитині речі. Крім того, ОСОБА_1 вказала, що відповідач безпідставно посилається на важку економічну ситуацію в державі у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, через що він не може працювати чи поїхати за кордон, оскільки він придбав автомобіль, а також часто їздить на роботу за кордон, де перебуває і на даний час. Посилаючись на наведене, просила апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. У засідання апеляційного суду апелянт не з`явився. На електронну адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задоволити. ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги скарги не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, пояснення позивачки, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі є колишнім подружжям. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін за час спільного проживання народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 квітня 2009 року (а.с. 6). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2019 року у справі № 346/3286/19 постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн щомісячно до повноліття дитини (а.с. 7). З копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 27 серпня 2020 року вбачається, що дочка сторін хворіє, їй встановлено діагноз: дифузний нетоксичний зоб І ст., гіпотиреоз, аденоїди ІІ ст., гіпертрофія мигдаликів ІІІ ст., вегето-судинна дистонія по гіпотонічному типу (а.с. 8). Задовольняючи позов та збільшуючи розмір стягуваних з відповідача на утримання дочки аліментів до 3000 грн щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що коштів, які сплачує відповідач недостатньо, щоб утримувати дочку, яка на даний час хворіє та потребує покращеного харчування, забезпечення ліками, одягом та всім іншим, що є необхідне для забезпечення нормального рівня життя дітей. Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до ст. 18, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України встановлено принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Так, встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За приписами ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а саме: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. За правилами ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. В постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 (на яку також посилається і Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 524/7388/17) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей, в тому числі і положення статті 182 СК України «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів». Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При зверненні до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, ОСОБА_1 згідно вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України зобов`язана була довести належними, допустимими та достатніми доказами обставини щодо зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я її, як одержувача, чи платника аліментів з часу їх присудження- з грудня 2019 року по 08.09.2020року- на час звернення з даним позовом, як підстави для зміни розміру аліментів. Однак таких доказів позивачкою суду не надано. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається тільки на те, що у зв`язку із зростанням економічної кризи в державі її матеріальне становище погіршилося, а ріст цін призводить до необхідності витрачати на утримання дитини більше коштів. Крім того, позивачка вказує, що з січня 2020 року їхня з відповідачем дочка почала частіше хворіти, а тому нею витрачаються кошти на лікування дитини. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 подала довідку від 23 березня 2021 року № БР000000006, видану ТОВ «БЕСТ-РАН КОНСАЛТИНГ», за даними якої вона з 15 листопада 2016 року працює на товаристві та отримує заробітну плату, розмір якої на час подання позову у вересні 2020 року становив 5961,69 грн, з жовтня по грудень 2020 року 6037,50 грн, в січні та в лютому 2021 року 6842,50 грн. При цьому, позивачкою не долучено жодного доказу про те, що вищенаведені доходи є меншими у порівнянні з тими, які були у неї на момент вирішення справи №346/3286/19 за її позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання дочки. Також ОСОБА_1 не надано доказів, які підтверджують витрати на утримання дитини. Позивач вказувала на збільшення витрат на комунальні послуги та оплату житла, однак також не представила жодного доказу з приводу даних обставин. Щодо покращення матеріального стану відповідача ОСОБА_1 вказала, що він періодично виїжджає на заробітки за кордон та отримує більші доходи у порівнянні з нею. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів, що з часу присудження аліментів матеріальний стан відповідача покращився. Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач придбав автомобіль, також не підтверджені жодними доказами. Щодо доводів позивачки про те, що нею витрачаються значні кошти на лікування дитини, яка з січня 2020 року почала частіше хворіти, то така обставина є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину відповідно до ст. 185 СК України. З огляду на наведене, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для висновку про збільшення розміру аліментів. Враховуючи встановлені обставини справи, а також докази на їх підтвердження, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність у спірному випадку наявності підстав для збільшення розміру аліментів згідно положень ст. 192 СК України. З урахуванням наведеного та положень ст. 376 ЦПК України колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 квітня 2021 року. Суддя-доповідач Василишин Л.В. Судді: Девляшевський В.А. Максюта І.О.