Постанова 4824 № 359/12280/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2026 року м. Київ Справа № 359/12280/24 Провадження: № 22-ц/824/1629/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів: Желепи О. В., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Сацика Романа Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Семенюти О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, в с т а н о в и в: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 . 10.06.2021 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір про сплату аліментів на дитину, за яким відповідач зобов`язався сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки в розмірі 2 000 грн щомісячно. На теперішній час вказаний розмір аліментів є недостатнім для утримання дитини. ОСОБА_2 має у власності квартиру АДРЕСА_1 , придбану 31.05.2024 року, приміщення АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Toyota Camry», 2021 року випуску, придбаний 19.06.2024 року. Ці обставини свідчать про те, що матеріальний стан відповідача покращився і він має можливість сплачувати аліменти в більшому розмірі, а саме в розмірі 10 000 грн щомісячно, що забезпечить половину потреб дитини. За таких підстав, ОСОБА_1 просила суд збільшити розмір аліментів, що стягується за договором про сплату аліментів на дитину, укладеним 10.06.2021 року між сторонами, та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, що стягується за договором про сплату аліментів на дитину, укладеним 10.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні позову в частині стягнення аліментів в більшому розмірі відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Сацик Р. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували скрутне фінансове становище відповідача, його фактичну непрацездатність на момент розгляду справи чи неможливість здійснення підприємницької або іншої трудової діяльності через хворобу. Вказав, що відмова суду у витребуванні доказів щодо наявності банківських рахунків, руху коштів та доходів відповідача позбавила можливості об`єктивно встановити його реальну фінансову спроможність. Це призвело до того, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про низький дохід і скрутне матеріальне становище відповідача, спираючись лише на обмежені та вибіркові банківські дані, подані самим відповідачем. Також звертав увагу на те, що отримання відповідачем пенсії (інвалідність ІІ групи) у поєднанні з наявністю руху коштів на рахунках свідчить про його здатність здійснювати підприємницьку діяльність і, відповідно, про наявність фінансових ресурсів для виконання зобов`язань, у тому числі щодо сплати аліментів. Суд залишив поза увагою факт придбання відповідачем автомобіля марки BMW X5, 2024 року випуску, під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджує його фінансову спроможність і спростовує твердження про скрутне матеріальне становище. Крім того, відповідач володіє значними активами, зокрема, нерухомістю. Водночас позивачка вимушена орендувати житло, про що неодноразово зазначалося під час судових засідань і в позовній заяві, що свідчить про її реальну потребу у матеріальній підтримці з боку відповідача для забезпечення утримання їхньої спільної дитини. Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що відповідач погодився на збільшення розміру аліментів з 2 000 грн до 2 500 грн. За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, сторони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19, т. 1). 10.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про сплату аліментів на дитину, за яким відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 2 000 грн до досягнення дитиною повноліття (а.с. 20-21, т. 1). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 витрачає значні кошти на утримання дочки. ОСОБА_2 визнає необхідність збільшення розміру аліментів, що стягується з нього за договором про сплату аліментів на дитину від 10.06.2021 року. З урахуванням матеріального стану відповідача, отриманого ним доходу, стану його здоров`я, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 500 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. У ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх стану здоров`я. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ч. 1 ст. 189 СК України). Договір, в тому числі договір про сплату аліментів на дитину, насамперед, є категорією цивільного права, тому відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст.ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років складає 3 196 грн. Як убачається з матеріалів справи, 10.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про сплату аліментів на дитину, за яким відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 2 000 грн до досягнення дитиною повноліття. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з моменту укладення договору про сплату аліментів минуло більше трьох років, за цей час істотно змінилася економічна ситуація в державі, зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, ліки, житлово-комунальні послуги та інші витрати, необхідні для забезпечення потреб дитини, а з лютого 2022 року в Україні розпочалася повномасштабна війна, що також вплинуло на рівень витрат сім`ї. Колегія суддів ураховує, що потреби дитини з віком об`єктивно змінюються та збільшуються, а визначений у 2021 році розмір аліментів не може оцінюватися відокремлено від зміни вартості життя, зростання витрат на харчування, одяг, лікування, навчання, побутові потреби та забезпечення гармонійного розвитку дитини. На підтвердження зміни свого матеріального стану позивачка надала копії довідок від 12.09.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 12, 13, т. 1), а також договір найму квартири від 09.06.2024 року, відповідно до якого орендна плата становить 12 000 грн на місяць (а.с. 24-26, т. 1). Інших доказів щодо майнового стану позивачкою не надано. Разом із тим наведені обставини підтверджують, що дитина проживає разом із матір`ю, яка несе не лише витрати на її матеріальне забезпечення, а й основний тягар щоденного виховання, догляду, організації побуту та навчання дитини. Оцінюючи матеріальний стан відповідача, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює підприємницьку діяльність. З аналізу банківських документів щодо руху коштів за рахунками ОСОБА_2 в АТ «ПУМБ» та АТ КБ «ПриватБанк» убачається, що на них розміщувалися кошти, які використовувалися відповідачем у зв`язку з підприємницькою діяльністю та сплатою податків (а.с. 143-160, 208-212, т. 1). Згідно з відомостями з розрахунку зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за 2024 рік, сума чистого оподатковуваного доходу ОСОБА_2 становить «-712,88 грн» (а.с. 165-166, т. 1). За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на березень 2025 року за відповідачем не зареєстровано права власності на нерухоме майно. Квартира АДРЕСА_1 , з 06.02.2025 року належить на праві власності ОСОБА_5 (а.с. 185, т. 1). З довідки форми ОК-7 убачається, що відомості про доходи ОСОБА_2 за 2024 та 2025 роки відсутні (а.с. 225-226, т. 1). Зі змісту довідки ГУ ПФУ у м. Києві від 10.04.2025 року вбачається, що відповідач отримує пенсію по інвалідності, ІІ група загального захворювання, з 01.10.2024 року по 30.11.2026 року в розмірі 3 103,85 грн (а.с. 207, т. 1). Водночас, згідно з листом Головного сервісного центру МВС, 14.03.2025 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки «BMW X5», 2024 року випуску, тобто вже після укладення договору про сплату аліментів на дитину та під час розгляду цієї справи (а.с. 236, т. 1). Заперечуючи проти збільшення розміру аліментів, відповідач посилався на онкологічне захворювання, встановлення йому з жовтня 2024 року ІІ групи інвалідності, збитковість підприємницької діяльності, отримання лише пенсії, а також продаж квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Toyota Camry». З огляду на це відповідач просив визначити розмір аліментів на утримання доньки у сумі 2 500 грн щомісячно. Колегія суддів ураховує стан здоров`я відповідача та встановлення йому ІІ групи інвалідності. Водночас такі обставини самі по собі не спростовують його можливості брати участь в утриманні дитини у більшому розмірі, оскільки при визначенні розміру аліментів оцінюються не лише офіційно задекларовані доходи платника, а й його фактичний майновий стан, наявність рухомого та нерухомого майна, майнових прав, грошових коштів, а також витрати, які можуть свідчити про реальну платоспроможність. Набуття відповідачем під час розгляду справи права власності на дорого вартісний новий автомобіль марки «BMW X5», 2024 року випуску, є істотною обставиною для оцінки його фактичного майнового стану у розумінні ч. 1 ст. 182 СК України. Відповідач, посилаючись на відсутність стабільного доходу та скрутний матеріальний стан, не надав доказів, які б спростовували значення цієї обставини для оцінки його реальної спроможності брати участь в утриманні дитини у більшому розмірі. Отже, визначаючи розмір аліментів у сумі 2 500 грн, суд першої інстанції не повною мірою врахував вік дитини, об`єктивне зростання її потреб, зміну економічної ситуації в державі, збільшення вартості харчування, одягу, лікування, навчання та інших необхідних витрат, а також те, що обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, а не лише на того з них, з ким дитина проживає. За таких обставин розмір аліментів у сумі 2 500 грн щомісячно не може вважатися необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та не забезпечує належного балансу між інтересами дитини і обов`язком обох батьків брати участь у її утриманні. Водночас заявлений позивачкою розмір аліментів у сумі 10 000 грн щомісячно також не може бути визначений судом, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів фактичного обсягу щомісячних витрат на дитину саме у такому розмірі, а також стабільного доходу відповідача, який би безумовно підтверджував його можливість сплачувати аліменти у заявленій сумі. При цьому колегія суддів ураховує стан здоров`я відповідача, встановлення йому ІІ групи інвалідності та відсутність офіційно підтвердженого стабільного доходу у відповідному розмірі. Ураховуючи наведене, в тому числі й те, що дитина сторін проживає разом з матір`ю, на яку окрім матеріального забезпечення дитини покладено й обов`язок у постійному вихованні дитини, контролі, що потребує більше моральних витрат, враховуючи вік дитини (13 років), об`єктивне зростання її потреб і стан здоров`я платника аліментів, а також враховуючи приписи ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, згідно яких обов`язок утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття стосується обох батьків, колегія суддів приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у сумі 2 500 грн не може вважатись достатнім та справедливим по відношенню до інтересів дитини, а тому такий розмір підлягає збільшенню до 5 000 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не витребувано певні докази для доведення майнового стану відповідача, не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства. Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Перелічені у ст. 84 ЦПК України вимоги до клопотання про витребування доказів є імперативними та розширеному тлумаченню не підлягають. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Зазначеними вище нормами врегульовано, що предметом витребування у відповідності до ст. 84 ЦПК України можуть бути тільки чітко визначені, персоналізовані та ідентифіковані докази, які можуть існувати як у формі письмових доказів, так і речових або електронних, а також висновків експертів та показань свідків. З матеріалів справи вбачається, що представник позивачки подавав до судів першої та апеляційної інстанцій подібні (аналогічні) клопотання про витребування доказів у АТ «Сенс Банк», АТ «Універсал Банк», АТ «Державний ощадний банк України», АТ КБ «Приват Банк», АТ «Перший Український міжнародний банк» на підтвердження наявності відкритих рахунків ОСОБА_2 і при наявності відкритих рахунків надати виписки про рух коштів за такими рахунками за період з 20.06.2021 року по 26.09.2024 року, а також витребування у Державної податкової служби України інформації про доходи ОСОБА_2 , починаючи з січня 2021 року для підтвердження обставин, викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі відповідно. Однак, представник позивачки у клопотаннях про витребування доказів не зазначає жодних чітко визначених, персоналізованих та ідентифікованих доказів, які він вважає за необхідне витребувати, а натомість наводить перелік інформації, відповідь на яку він вважає за можливе отримати шляхом заявлення клопотання про витребування доказів на підставі ст. 84, ЦПК України, що суперечить приписам ЦПК України. Колегія суддів зазначає, що відповідач самостійно подав до суду першої інстанції докази, які підтверджують наявність у нього банківських рахунків, рух коштів та отримані доходи, про які йдеться у доданому до позову клопотанні, і які були досліджені судом. Отже, відсутність підстав для витребування додаткових доказів не позбавляє суд можливості оцінити ті докази, які вже наявні у матеріалах справи, зокрема, щодо підприємницької діяльності відповідача, руху коштів на рахунках, отримання пенсії та набуття ним у власність автомобіля марки «BMW X5», 2024 року випуску. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції по суті спору дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, проте, визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції не повно дослідив наявні у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких підстав, апеляційну скаргу адвоката Сацика Р. В. в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2025 року в частині визначення розміру аліментів змінити, збільшивши розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2 500 грн до 5 000 грн. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів ураховує наступне. Згідно з вимогами п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.ч. 1-4, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»). Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Подібні висновки також викладені й Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18. При подачі позовної заяви адвокат Сацик Р. В. в інтересах ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в суді першої інстанції. На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правову допомогу було подано до суду наступні докази: копію договору про надання правової допомоги № 1603 від 23.09.2024 року; копію додатку № 1 від 23.09.2024 року; копію акту про надану правову допомогу № 1 від 08.11.2024 року; квитанцію № 3178259 від 08.11.2024 року щодо надання правової допомоги на суму 19 500 грн; детальний опис робіт (наданих послуг) від 08.11.2024 року на суму 19 500 грн; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 08.11.2024 року на суму 19 500 грн, а також 8 000 грн за представництво інтересів в судових засіданнях (2 000 грн за кожне судове засідання); ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1723725 від 12.11.2024 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 7009/10 від 19.10.2018 року. Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачкою витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення. Оскільки позивачкою підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат, понесених ним на правничу допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, такі витрати, з урахуванням часткового задоволення позову, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 12 750 грн (25 500 грн * 50 %). При подачі апеляційної скарги адвокат Сацик Р. В. в інтересах ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції. На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правову допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги № 1603 від 23.09.2024 року; копію додатку № 1 від 23.09.2024 року; квитанцію № 3178213 від 06.06.2025 року щодо надання правової допомоги на суму 14 000 грн; копію акту про надану правову допомогу № 2 від 06.06.2025 року; квитанцію № 3178214 від 30.06.2025 року щодо надання правової допомоги на суму 8 000 грн; копію акту про надану правову допомогу № 3 від 30.06.2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 30.06.2025 року на суму 41 500 грн; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 30.06.2025 року на суму 41 500 грн, а також 8 000 грн за представництво інтересів в судових засіданнях (2 000 грн за кожне судове засідання); ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1855344 від 01.07.2025 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 7009/10 від 19.10.2018 року. Разом з тим, колегія суддів відмічає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Верховного суду від 26.07.2022 року у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19. Тобто, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. З вищенаведеного убачається, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22. З матеріалів справи убачається, що 12.12.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив із запереченнями щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин суд апеляційної інстанції має правові підстави для перевірки співмірності витрат і, у разі встановлення її відсутності, для зменшення їх розміру. На переконання колегії суддів, враховуючи предмет спору про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відсутність даних про значний обсяг доказів, складні правові питання чи істотний обсяг процесуальної роботи представника, колегія суддів доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 8 000 грн є надмірним та не відповідає критерію співмірності. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , у сумі 4 000 грн. Загальна сума витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 16 750 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Сацика Романа Васильовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2025 року в частині визначення розміру аліментів змінити. Збільшити розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2 500 грн до 5 000 (п`яти тисяч) грн. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 16 750 (шістнадцяти тисяч сімсот п`ятдесят) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді О. В. Желепа В. А. Нежура