Постанова 4813 № 501/2971/18

Номер провадження: 22-ц/813/2201/20 Номер справи місцевого суду: 501/2971/18 Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.01.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Князюка О. В., суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А.П., за участю секретаря судового засіданя - Віцько А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И Л А : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом в якому просить стягувати щомісячно на її користь з відповідача ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2600,00 (дві тисячі шістсот) гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в добровільному порядку не надає їй матеріальної допомоги на утримання дитини. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Вирішено стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2600,00 (дві тисячі шістсот) гривень щомісячно, починаючи з 12 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. Відповідно до ст.430 ЦПК України вирішено допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць. Вимоги та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2018 року в частині розміру аліментів у сумі 2600 грн. на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з 12.10.2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ухвалити нове, яким визначити розмір аліментів у сумі 1500 грн. на утримання дитини, щомісячно, починаючи з 12.10.2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В апеляційній скарзі представник апелянта, обгрунтовуючи вимоги, наводить наступні доводи. 1.В матеріалах справи відсутні відомості щодо майнового стану позивачки. Також відсутні будь-які докази які б свідчили про матеріальне становище відповідача. 2.Апелянт тривалий час не проживає разом із позивачкою та дитиною, оскільки позивачка змусила відповідача виїхати. У даний час апелянт проживає із своєю матір`ю ОСОБА_4 у м. Тернополі. Мати апелянта є особою пенсійного віку і тому апелянт вимушений нести витрати на її утримання щомісячно у сумі 1200 грн., зокрема витрати на харчування та оплату житлово-комунальних послуг за квартиру, оскільки свою пенсію мати витрачає на ліки. 3.З 31.07.2018 року апелянт працює в ПАТ «Тернопільський молокозавод» укладальником-пакувальником. Загальний дохід апелянта у період з 31.07.2018 року по 31.12.2018 року становить 36397,56 грн., що підтверджується довідкою роботодавця від 15.01.2019 року. Крім того із заробітної плати апелянта за вищевказаний період здійснювалися утримання у сумі 10142,12 грн. Заробітна плата є єдиним його доходом. 4.Крім того, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, яке існувало у апелянта до його працевлаштування до ПАТ «Тернопільський молокозавод» апелянт змушений був взяти у позику грошові кошти у сумі 40 000 грн., що підтверджується копією розписки від 18.06.2018 року. Даною розпискою на апелянта покладено обов`язок у строк до 01.02.2020 року сплатити борг, починаючи здійснювати оплату з 01.01.2019 року щомісячно у сумі 3300 грн. Тобто, фактично половину своєї заробітної плати апелянт вимушений витрачати на погашення взятого на себе боргового зобов`язання на користь ОСОБА_5 5.Стягнення з апелянта 2600 грн. щомісячно аліментів ставить його у важке матеріальне становище і він не має змоги сплачувати таку суму, оскільки у розпорядженні апелянта залишається всього 100 грн. Апелянт згоден сплачувати аліменти у меншій сумі, а саме: 1500 грн. щомісячно. Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу Вважаючи оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не містить доводів, достатніх для його скасування, ОСОБА_2 наводить наступні доводи. 1.Апелянт у підтвердження своїх доводів про те, що усі платежі за житлово-комунальні послуги сплачує він самостійно не надає жодних документів, які б свідчили про оплату. 2.Стосовно доводу апелянта про те, що на його утриманні знаходиться матір похилого віку ОСОБА_4 позивачка зазначає, що матір відповідача сама себе утримує оскільки працює за межами України, а саме: в Польщі. 3.Відповідач також постійно виїжджає на заробітки за кордон, має у власності автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO на утримання якого витрачає значні кошти. 4.Позивачка зазначає, що кожен місяць на потреби дитини витрачається не менше 3000 грн. Позивачка також виплачує кошти за договором кредиту, який отримала на придбання меблів у квартиру своєї матері, де проживає разом із донькою ОСОБА_3 . Також позивачка вказує, що її матір отримує мінімальну пенсію, потребує допомоги, у тому числі і фінансової. Позивачка теж оплачує щомісячно комунальні послуги. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08.02.2019 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Журавльова О.Г. 06.03.2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційна скарга була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків. 23.03.2019 року позивачем усунуто недоліки апеляційної скарги. 03.04.2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду в складі судді Журавльова О.Г. було відкрито провадження по вказаній справі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2019 року зазначену цивільну справу було призначено до розгляду. Розпорядженням № 4958 «Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями» від 01.11.2019 року у відповідності до п.п. 2.3.49., 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду було проведено повторний автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О. В. Ухвалою від 07 листопада 2019 року суддею Князюком О. В. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 з 02 серпня 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а.с.3). Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.4). Дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 . Батько дитини мешкає окремо. Між сторонами не досягнуто домовленості про спосіб виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини з боку відповідача.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами. Європейський суд з прав людини оцінює «розумність» тривалості провадження з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Українські справи: «Світлана Науменко проти України», рішення від 09 листопада 2004 року; «Меріт проти України», рішення від 30.03.2004 року; «Єфименко проти України», рішення від 18 липня 2006 року, «Івань та інші проти України», рішення від 12 січня 2017 року, п.п.7, 8; «Аніфер проти України», рішення від 26 липня 2018 року п.6, та інші. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. З урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі, призначити справу до розгляду, вирішити інші процесуальні питання, пов`язані з розглядом справи, та розглянути справу у строки, передбачені національним законом. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що, оскільки між сторонами по справі в добровільному порядку не досягнуто домовленості про спосіб виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини з боку відповідача, який проживає окремо від дитини, то вимоги про стягнення аліментів правомірні та основані на законі. Також суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки відповідно до ст.184 ч.1 СК України - якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Також, визначаючи розмір аліментів, районний суд врахував, що відповідач є працездатною особою, інших утриманців не має; утримання малолітньої дитини потребує значних матеріальних коштів, зокрема, на придбання дитячого харчування, одягу, предметів гігієни, ліків тощо. Позивач не в змозі самостійно забезпечити належне утримання дитини. З такими висновками районного суду повністю погоджується апеляційний суд, з огляду на наступні обставини. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Між сторонами виникли правовідносини щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. За правилами, передбаченими ст. ст. 180 - 184, 192 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Стаття 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини: стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу . Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище положення, норму статті 180 СК України щодо рівного обов`язку кожного з батьків по забезпеченню дитині необхідного матеріального утримання, відсутності у відповідача інших дітей та/або утриманців, відсутності істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_7 своїх батьківських обов`язків, наявності стабільного доходу, а отже і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання доньки у розмірі 2600,00 грн. щомісячно. Щодо доводів, викладених у апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції виніс необгрунтоване рішення, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо майнового стану позивачки, апеляційний суд вважає їх такими, що не впливають на результати розгляду справи в силу вимог ст. 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дитину. Доводи апелянта про перебування на його утриманні матері пенсійного віку та сплату виключно ним комунальних витрат не підтверджуються матеріалами справи. Копія пенсійного посвідчення матері, додана до апеляційної скарги, не може свідчити про утримання матері сином. Посилання апелянта на те, що його майновий стан не дає можливості йому сплачувати аліменти у розмірі 2600 гривень щомісячно оскільки у нього існують боргові зобов`язання перед ОСОБА_5 апеляційний суд вважає недостатніми для скасування законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції. Наведені доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Резолютивна частина На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2018 року - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено ­­­­­­24 лютого 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: О.В. Князюк С.О. Погорєлова А.П. Заїкіна