Постанова 4824 № 755/1994/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/1994/19 головуючий у суді І інстанції: Виниченко Л.М. провадження №22-ц/824/4951/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 30 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р., Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Спеней О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва про визнання протиправним, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та скасування запису про реєстрацію права власності, ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», Державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва, згідно з яким 22.01.2019р. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1749907380000; визнання за позивачем права власності на вказану квартиру та стягнення з відповідачів судового збору. Свої позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.06.2006 року між продавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що для придбання квартири 14.06.2006 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», був укладений кредитний договір № 218/54363, відповідно якого банк надав кредит у розмірі 83 000,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 11,85 % річних та комісії в порядку і на умовах, визначених кредитним договором. Для забезпечення зобов`язань за кредитним договором 14.06.2006 року було укладено Іпотечний договір № 35.02-09/361, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., зареєстрований в реєстрі за № 2195, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .Вказує, що їй стало відомо, що державним реєстратором Алієв Гусейн Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 45202029 від 24.01.2019 р., на підставі якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом договору іпотеки, зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк». Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності у ПАТ «Укрсоцбанк» є саме Іпотечний договір № 35.02-09/361 від 14.06.2006 р.. Також вказує, що між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, як визначено ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції від 13.05.2006 р., який би передбачав передачу у позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання, а договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно. У переліку акредитованих суб`єктів державної реєстрації, який розміщений на сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату, Комунальне підприємство «Світоч» м. Київ відсутнє, що означає незаконність здійснення реєстраційних дій посадовими особами вказаного підприємства. Також банк самостійно збільшив відсоткову ставку та почав нараховувати суми відповідно до збільшеного розміру відсоткової ставки річних, при цьому жодних додаткових угод між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» підписано не було. Вона неодноразово надсилала на адресу банку заяви про незгоду з сумами боргу. На сьогоднішній день сума боргу значно менша і не може перевищувати суму визначену умовами договору; пеня та відсотки, які зазначені у заяві, є несправедливими і не відповідають умовам договору та здійсненим платежам. Крім того, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті та за умов, визначених пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначає, що реєстрація права власності на предметіпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» була проведена відповідачем без відповідних підстав та всупереч вимогам законодавства, чим порушені її права та позбавлено її єдиного житла. З урахуванням заяви представника позивача ОСОБА_5 про уточнення позовних вимог від 02.10.2020 року, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2019 року, індексний номер 45202029, скасувати запис № 29993335 від 22.01.2019 р. про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1749907380000, внесеного державним реєстратором Алієвим Гусейном Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч». Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року задоволено частково позов. Скасовано рішення державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.01.2019 року, індексний номер 45202029 та припинено право власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,4 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., зареєстроване 22.01.2019 року, номер запису про право власності 29993335.В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу подало апеляційну скаргупосилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що банком дотримані всі передбачувані чинним законодавством України, проте позивач допустив неналежне виконання забов'язань за кредитним договором, а саме: в тридцятиденний строк не усунув порушення за кредитним договором, а тому АТ «Укрсобанк», як правонаступник прав та обовязків ПАТ «Укрсоцбанк» 24.01.2019 року звернувся до дежавного реєстратора про про реєстрацію права власності. Звертає увагу суду на те, що банком вжито всіх заходів щодо виконання умов ст. 35 ЗУ "Про іпотеку". Вважає, що для реального настання правових наслідків за даним рішенням необхідно було доповнити свої вимоги пунктом про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, оскільки не можливо буде в подальшому виконати таке рішення, що неодноразово наголошувалось представником банку. Звертає увагу суду на те, що з підписанням позивачем Іпотечного договору, останнім надано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, без отримання без отримання додаткової згоди на таке стягнення (відчуження). Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір і задовольняючи позовні вимоги до АТ «Альфа-Банк», як правонаступника юридичної особи на ім`я якої зареєстроване право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що квартира площею 59,4кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 14.06.2006 року, укладеного в іноземній валюті. А тому, у державного реєстратора КП «Світоч» Алієва Г.А.О. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, у зв`язку з чим суду доведено протиправність рішення державного реєстратора Алієва Г.А.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.01.2019 року, індексний номер 45202029, та реєстрації 22.01.2019 року за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,4кв.м., житловою площею 40,1 кв.м. Вирішуючи даний спір і відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення рішення у справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає. Крім того, суд зазначив, що для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення державного реєстратора Алієва Г.А.О. Комунального підприємства «Світоч» м. Києва про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.01.2019 року, індексний номер 45202029, та припинити право власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,4 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., зареєстроване 22.01.2019 року, номер запису про право власності 29993335. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 року «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх дівельної галузі та житлового будівництва; нормативно-правовий акт № 800-VI від 25.12.2008» вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.4 укладеного між сторонами Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем 3 Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки. У разі порушення Іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на Предмет іпотеки, з метою забезпечення його належного господарського виконання згідно з його цільовим призначенням, а також отримання доходів, Предмет іпотеки передається іпотекодержателю, або третій особі за погодженням між Іпотекодавцями та Іпотекодержателем, в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Договором. Управління Предметом іпотеки відповідно до цього пункту може здійснюватись, зокрема, шляхом його передачі в найм (оренду), лізинг, інше платне користування тощо. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі - продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про Іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахуванням положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Відповідно до п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до ч. 3ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття ЗаконуУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року по справі №644/3116/18. Встановлено, що 14.06.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено Договір кредиту № 218/54363, відповідно до умов якого банк надав позивачу грошові кошти в сумі 83 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,85 % річних строком повернення кредиту до 13.06.2021 рокуна придбання квартири АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 79-84). В забезпечення виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором 14.06.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено Іпотечний договір №35.02-09/361, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., зареєстрований в реєстрі за № 2195, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого того ж дня - 14.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. за реєстровим № 2193 (далі - іпотечний договір, т. 1 а.с. 85-88). Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.01.2019 року, державним реєстратором Алієвим Гусєйном Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45202029 від 24.01.2019 р., відповідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, дата державної реєстрації 22.01.2019 р., номер запису про право власності 29993335 (т. 1 а.с. 89-91). При цьому підставами виникнення права власності зазначено: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням з доказом вручення (підпис іпотекодавця від 03.09.2018), серія та номер: 13.3-03/96-3661, виданий 25.04.2018, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк»; Договір кредиту, серія та номер: 218/54363, виданий 14.06.2006, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк»; Іпотечний договір, серія та номер: 35.02-09/361, виданий 14.06.2006, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк» (т. 1 а.с. 89). ПАТ «Укрсоцбанк» надсилало на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 25.04.2018 р. № 13.3-03/96-3961 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням в порядку ст. ст. 35, 36 Закону України «Про іпотеку», у якому вимагалось сплатити борг за кредитним договором розмір якого станом на 25.04.2018 р. складає 113 739,38 дол. США. (т. 1 а.с. 138, т. 2 а.с. 74). Позивач вказує на те, що вона не погоджується з нарахованою банком сумою заборгованості, про що письмово повідомляла ПАТ «Укрсоцбанк», на підтвердження чого надано опис вкладення у цінний лист від 06.09.2018 р. та квитанцію Укрпошти (т. 1 а.с. 39), однак у межах розгляду даного спору вказані докази на мають правового значення для спірних правовідносин за наявності факту існування такого боргу за кредитним договором, про що зазначає сама позивач. З копії матеріалів реєстраційної справи № 1749907380000 убачається, що представником АТ «Укрсоцбанк» державному реєстратору Алієву Г.А.О., серед іншого, подавались заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.01.2019 р., довіреність представника, іпотечний договір, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 25.04.2018 р., договір кредиту, за результатами розгляду яких державним реєстратором 24.01.2019 р. отримані відомості із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.01.2019 р. та 24.01.2019 р. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45202029 квартири АДРЕСА_1 за суб`єктом АТ «Укрсоцбанк» (т. 2 а.с. 69-81). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки у державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» м. Києва були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Уксоцбанк» з огляду на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,4 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., зареєстроване 22.01.2019 року, номер запису про право власності 29993335та використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту від 14 червня 2006 року № 218/54363 , згідно умов якого вона отримала від банку - резидента України споживчий кредит у іноземній валюті. А тому, дії державного реєстратора по реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного застереження права власності на квартиру, що належала позивачу та третім особам, порушують вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Щодо позовної вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до п. 1, 2, 3 частини 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення судового рішення у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі №914/1201/19, від 23.06.2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі №922/3130/19 року, від 14.07.2020 року у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі №916/2464/19, від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру, оскільки такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, і в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення її порушеного права. Доводи апеляційної скарги про те, що банком дотримані всі передбачувані чинним законодавством України, проте позивач допустив неналежне виконання забовязань за кредитним договором, а саме: в тридцятиденний строк не усунув порушення за кредитним договором, а тому АТ «Укрсобанк», як правонаступник прав та обовязків ПАТ «Укрсоцбанк» 24.01.2019 року звернувся до дежавного реєстратора про про реєстрацію права власності, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки обраний шлях захисту свого порушеного майнового права банком не відповідає вимогам діючого законодавства, крім того мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Також банк не позбавлений права обрати інший спосіб захиста свого порушеного права та реалізувати його. Доводи апеляційної скарги про те, що банком вжито всіх заходів щодо виконання умов ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», і що для реального настання правових наслідків за даним рішенням необхідно було доповнити свої вимоги пунктом про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, оскільки не можливо буде в подальшому виконати таке рішення, що неодноразово наголошувалось представником банку, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки для реального захисту та відновлення порушених прав позивача вірний спосіб захисту. Доводи апеляційної скарги про те, що з підписанням позивачем Іпотечного договору, останнім надано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, без отримання без отримання додаткової згоди на таке стягнення (відчуження), суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки протягом дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року у залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови буде складено «05» квітня 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко О.І. Сліпченко