Постанова 4824 № 755/13787/19

Головуючий у І інстанції Марфіна Н.В. Провадження №22-ц/824/5101/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Сушко Л.П., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Алієва Гусейна Азіз Огли, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва від 27.04.2019 р. індексний номер: 46685698 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за суб`єктом: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019; скасувати реєстраційний запис державного реєстратора Алієва Гусейна Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва про право власності № 31381294 від 27.04.2019 р. Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820935180000, та поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820935180000, що передували скасованому запису. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилалась на те, що 20.09.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та нею, ОСОБА_1 , був укладений Договір кредиту № 032/29-378К, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит в сумі 87 070,43 дол. США (з урахуванням умов Додаткової угоди № 1 від 30.07.2009 року до Кредитного договору). В цей же день, 20.09.2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», позивачем ОСОБА_1 та третіми особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 032/06-110і, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Затварницькою І.П., реєстровий №

271. Предметом іпотеки за умовами договору іпотеки є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.04.2019 року державним реєстратором Алієвим Гусейном Азіз Огли Комунального підприємства «Світоч» м. Києва прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46685698 від 27.04.2019 19:45:23, на підставі якого державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31381294 про право власності банку на Квартиру, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 172522333 від 03.07.2019 року. Позивач у позові зазначила, що внаслідок прийняття державним реєстратором вищевказаного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 46685698 від 27.04.2019 позивач та треті особи були протиправно позбавлені права власності на квартиру. Вищезазначене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором, на думку позивача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Позивач в позові зазначала, що споживчий кредит їй було надано у доларах США банком, який є резидентом України; будь-якого іншого нерухомого майна у власності у неї, окрім вищезазначеної квартири, немає та не було, дане нерухоме майно є єдиним житлом позивача та третіх осіб і за своєю площею (45,0 кв.м.) не перевищує 140,0 кв.м., тобто дія вищевказаного Закону поширюється на дані правовідносини, отже рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру позивача та третіх осіб за АТ «Укрсоцбанк» є незаконним, оскільки по суті являється примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки. Крім того, позивач вказувала на те, що ні вона, ні інші іпотекодавці (треті особи) не отримували від банку письмової вимоги про усунення порушень, як це передбачено ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», що також є підставою до задоволення позову. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року позов задоволено частково. Рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Алієва Гусейна Азіз Огли про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46685698 від 27.04.2019 року, на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» - визнано незаконним та скасовано. Скасовано реєстраційний запис державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» Алієва Гусейна Азіз Огли про право власності № 31381294 від 27.04.2019 р. Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820935180000. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Альфа-Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що державним реєстратором при вчиненні реєстраційної дії не було допущено порушень закону, оскільки положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини не поширюються, зважаючи на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотечного майна у власність на підставі іпотечного застереження по своїй суті не являється примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, враховуючи те, що іпотекодавці надали свою згоду на передачу іпотечного майна у власність іпотекодержателя в разі порушення умов кредитного договору позичальником. У відзивах на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення скарги АТ «Альфа-Банк» заперечили та просили залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лінник М.А. проти задоволення апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Представник АТ «Альфа Банк», належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи з підстав його зайнятості в іншому процесі. Разом з тим, причина відкладення розгляду справи колегією суддів визнана неповажною, зважаючи на той факт, що доказів зайнятості представника в іншому процесі до клопотання не долучено. При цьому, колегією суддів враховано, що відкладення чи оголошення перерви в розгляді скарги здійснюється в межах визначеного законом строку для розгляду скарги, тому, зважаючи на вказівки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «+11 посилань», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України», щодо дотримання розумного строку для судового провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредиту №032/29-378К на суму 80 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 20 вересня 2017 року (а.с.11-16). 30 липня 2009 року між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору кредиту від 20 вересня 2007 року, згідно умов якої Банк надав позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 87 070,43 дол. США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 19 вересня 2022 року (а.с.17-18). В забезпечення виконання умов договору кредиту між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як іпотекодавцями, 20 вересня 2007 року був укладений іпотечний договір №032/06-110і, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , що належала позивачу та третім особам на праві спільної сумісної власності (а.с.19-23, 25). Згідно наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 27.04.2019 року державний реєстратор КП «Світоч» м. Києва Алієв Гусейн Азіз Огли на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46685698 від 27.04.2019 року здійснив державну реєстрацію права приватної власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.26-28). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з допущених державним реєстратором при реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру позивача та третіх осіб порушень, що полягають у незастосуванні норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким на час дії закону заборонено примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки та відповідає визначеним у законі вимогам. Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до положень Статті 4 укладеного між сторонами Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем 3 Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки. У разі порушення Іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на Предмет іпотеки, з метою забезпечення його належного господарського виконання згідно з його цільовим призначенням, а також отримання доходів, Предмет іпотеки передається іпотекодержателю, або третій особі за погодженням між Іпотекодавцями та Іпотекодержателем, в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Договором. Управління Предметом іпотеки відповідно до цього пункту може здійснюватись, зокрема, шляхом його передачі в найм (оренду), лізинг, інше платне користування тощо. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі - продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про Іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахуванням положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Таким чином, у державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» м. Києва були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Уксоцбанк» з огляду на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 45,0 кв. м. та використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту від 20 вересня 2007 року № 032/29-378К, згідно умов якого вона отримала від банку - резидента України споживчий кредит у іноземній валюті. Зважаючи на те, що дії державного реєстратора по реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного застереження права власності на квартиру, що належала позивачу та третім особам, порушують вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про визнання незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем та скасування реєстраційного запису державного реєстратора про право власності відповідача на квартиру, яка є предметом іпотеки, та належала позивачу та третім особам на праві спільної сумісної власності. Вищенаведені висновки суду першої інстанції відповідають діючому законодавству і узгоджуються з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року по справі №644/3116/18. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги АТ «Альфа Банк» - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: