Постанова 4824 № 754/4361/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/6981/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Зотько Т.А. 754/4361/19 Доповідач-Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» в м. Києві Тарасенка Ігоря Миколайовича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації щодо нерухомого майна,- у с т а н о в и в: 25.03.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації, щодо нерухомого майна, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45409593 від 07.02.2019 року, а саме: реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ: 00039019 на квартиру загальною площею 52,8 кв.м. та жилою площею 19,5 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , яке було прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» місто Київ Тарасенком Ігорем Миколайовичем та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ: 00039019 спірної квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1759867280000, номер запису про право власності: 30184187; стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати. Вимоги позову мотивовано тим, що 22.02.2008 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено Договір кредиту № 10-29/5325, відповідно до умов якого Кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 90 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим строком виконання 21.02.2023 року. В той же день, з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору № 10-29/5325 між ним та АКБ «Уксоцбанк» було укладено іпотечний договір № 02-10/487, за умовами якого позичальник передав АКБ «Укрсоцбанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 52, 8 кв.м., та житловою площею 19,5 кв.м., яка розташована за вказаною адресою. 22.03.2019 рокуна його телефон зателефонувала невідома особа, яка назвалась співробітником ПАТ «Укрсоцбанк» і повідомила, що вищевказана квартира, яка була предметом іпотеки з лютого 2019 року належить Банку. В той же день він, ознайомившись з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 160512727, дізнався, що державним реєстратором КП «Реєстраціне бюро», м. Київ Тарасенком І.М. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45409593 від 07.02.2019, нерухомого майна, за ПАТ «Укрсоцбанк» спірної однокімнатної квартири. Посилаючись на те, що дане рішення прийняте з грубим порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню,оскількизвернення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем в суді. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом повинен бути договір про задоволення вимог іпотеко держателя. Проте договір № 02-10/487 від 22.02.2008 року не містить жодного застереження, яке можна прирівняти до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому ПАТ «Укрсоцбанк» не мав підстав звертатись з заявою до державного реєстратора, щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки. Також, на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, щодо стягнення з позивача заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк». Сума боргу, яка б вона не була, ніким не встановлена, наразі існує спір між позивачем та ПАТ «Укрсобанк», а тому позасудовий спосіб стягнення предмета іпотеки не може бути застосовано. Отже, позивач вимушений був звернутись до суду за захистом своїх порушених прав з позовною вимогою до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації, щодо нерухомого майна. Рішенням Деснянськогго районного суду м.Києва від 04 лютого 2020 року позов задоволено. В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Уважає, що суд невірно застосував в даному випадку до правовідносин,які виникли між сторонами ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань не може вважатись примусовим стягненням(відчуження без згоди власника), так як таке право на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотедержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи,колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2008 р. між позивачем та АКБ «Укрсоцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Укрсоцбанк») було укладено договір кредиту №10-29/5395, відповідно до якого Банк надав позивачу грошові кошти у сумі 90 000 дол. США зі сплатою 13,50 % річних. 22.02.2008 р. з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та банком було укладено іпотечний договір №02-10/487 посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ханіною А.В., відповідно до якого позивачем передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме : однокімнатну кв. АДРЕСА_2 . У відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 160512727 від 21.03.2019 року щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано 06.02.2019 року за ПАТ «Укрсоцбанк». Зі змісту вказаної Інформаційної довідки вбачається, що підставою внесення запису про право власності на нерухоме майно за ПАТ «Укрсоцбанк» є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45409593 від 07.02.2019 р., прийняте Державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» в м. Києві Тарасенком І.М. У відповідності до рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено передавальний акт та визначено, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання «АТ «Укрсоцбанк», в порядку правонаступництва АТ «Альфа-Банк» набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи державну реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна за АТ «Укрсоцбанк» кватири загальною площею 52,80 кв. м, житловою площею 19,50 кв.м, яка знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 , суд встановив та виходив з того, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ « Укрсоцбанк». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» , який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою державного реєстратора. Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 90 000 доларів США, площа якої становить 52,80 кв. м, квартира використовується позивачем як постійне місце проживання. Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов такого висновку з додержанням вимог як матеріального так і процесуального закону та правових висновків Верховного Суду щодо застосування положення Закону № 1304-VII до правовідносин,які виникли між сторонами. Доводи апеляційної скарги вказаний висновок не спростовують,оскільки не ґрунтуються на вимогах законів,які застосовуються при вирішенні даного спору. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI«Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Відповідно до положень статті 4 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса;шляхом передачі Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, всановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору. За рішенням Іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності ва Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. З матеріалів справи вбачається,що позивачу банком було направлено повідомлення про усунення порушень від 27 серпня 2018 року № 1179. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Системний аналіз наведених законів свідчить про безпідставність аргументів апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції в даному випадку ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України,наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира площею 52,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання позивачемумов кредитного договору від 22 лютого 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Укрсобанк». Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки,оскільки передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань не може вважатись примусовим стягненням (відчуження без згоди власника) спростовуються вищезазначеними вимогами закону. Таким чином, перевіривши застосування судом першоїної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги,колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т. І. Ящук