Постанова Київський апеляційний суд № 369/9904/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12273/2023 Справа 369/9904/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Хоменко В.С. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути на свою користь з АТ «Альфа-Банк» грошові кошти в розмірі 16053,46 грн., з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. - 2175 грн., покласти на відповідачів судові витрати. Позов мотивований тим, що 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. був вчинений виконавчий напис, реєстровий № 29974, яким з нього на користь відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 591020220 від 06 березня 2017 року. Постановою приватного виконавця Валявського О.А. від 05 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису. В межах зазначеного виконавчого провадження з позивача було примусово стягнуто з його заробітної плати на користь АТ «Альфа-Банк» на загальну суму 16053,46 грн. та на користь приватного виконавця - грошові кошти в розмірі 2175 грн. на виконання виконавчого напису. За позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський О.А. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року його позов задоволено, визнано виконавчий напис таким, що не підлягає задоволенню, судове рішення набрало законної сили 30 липня 2021 року. В зв`язку з визнанням судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, постановою приватного виконавця від 19 липня 2021 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 було закрито. На підставі наведеного вбачається, що грошові кошти із заробітної плати позивача були стягнуті на користь АТ «Альфа-Банк» безпідставно. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь позивача 16053,46 грн., стягнутих за виконавчим написом від 08 вересня 2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С., реєстровий № 29974, а також судовий збір в розмірі 832 грн., в решті позову відмовлено. Відповідач АТ «Альфа-Банк» не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення в частині стягнення з нього коштів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, викладав обставини справи щодо звернення стягнення на заробітну плату позивача в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, наводив зміст ст. 1212 ЦК України, ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», вказував, що відсутність правової підстави в розумінні ст. 1212 ЦК України означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, і такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18. Вказував, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в справі № 369/1279/21 від 30 червня 2021 року було визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з підстав порушення нотаріусом його вчинення, судом не встановлено та не зазначено в рішенні розміру заборгованості боржника перед стягувачем на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, судом не з`ясовувалось, чи боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. З огляду на викладене, підставою набуття коштів відповідачем був не скасований судом виконавчий напис, як вважає позивач, а наявна заборгованість останнього за кредитним договором № 591020220 від 06 березня 2017 року, який є чинним, підлягає виконанню та є правовою підставою для їх зберігання та зарахування в рахунок погашення заборгованості. Отже, судом при розгляді справи про стягнення безпідставно набутих коштів підлягають з`ясуванню не лише обставини, які встановлюють підстави набуття коштів, але і підстави їх збереження, тобто наявності між сторонами грошового зобов`язання та розміру заборгованості. Договірний характер правовідносин, що існує між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення кредитних коштів, виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Наголошував, що між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» укладено договір факторингу № 2 від 21 грудня 2020 року, відповідно до якого відповідач відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», а останнє набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, відповідно до підписаного сторонами реєстру боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 591020220 від 06 березня 2017 року. З огляду на викладене, ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» є кредитором боржника/позивача та не було учасником справи. Отже, кошти, стягнуті з позивача, не є безпідставно набутими, оскільки в даному випадку правовою підставою набуття коштів став кредитний договір, який є чинним і неоспореним, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України. Крім того, кошти, які надійшли від приватного виконавця, в силу заміни кредитора були перераховані ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» в сумі 15404,06 грн. за відрахуванням витрат банку на вчинення виконавчого напису нотаріусом в сумі 650 грн. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в справі № 369/1279/21 від 30 червня 2021 року, яке набрало законної сили, визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, правові підстави набуття банком грошових коштів в розмірі 16053,46 грн., стягнуті з ОСОБА_1 на підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса, відпали, а відтак, такі кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як встановлено судом, 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис № 29974, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 591020220 від 06 березня 2017 року, укладеним ним з АТ «Альфа-Банк», заборгованість за кредитним договором № 591020220 від 06 березня 2017 року, строк платежу за яким настав, боржником допущено прострочення платежів, стягнення заборгованості проводиться за період з 04 жовтня 2018 року по 01 червня 2020 року, сума заборгованості складає 41559,59 грн., в тому числі прострочена заборгованість за сумою кредиту 16695,94 грн., прострочена заборгованість за комісією та процентами 24863,65 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту 0,00 грн., строкова заборгованість за комісією та процентами 0,00 грн. (а. с. 9). 05 листопада 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. з заявою про примусове виконання рішення, в якому просило розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, а саме виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за № 29974 від 08 вересня 2020 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів в розмірі 42209,59 грн. (а. с. 8). 05 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О.А. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 на виконання виконавчого напису № 29974, виданого 08 вересня 2020 року (а. с. 11 - 12). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 11 листопада 2020 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у ДП «Антонов» та отримує пенсію в Києво-Святошинському об`єднаному УПФУ в Київській області, здійснивши відрахування із доходів боржника після відрахування податків в розмірі 20 %, з яких витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 569 грн., основна винагорода приватного виконавця в розмірі 4220,95 грн., борг в сумі 42209,59 грн., всього до стягнення 46999,54 грн. (а. с. 13 - 14). Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в справі № 369/1279/21 від 30 червня 2021 року за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський О.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов задоволено, визнано виконавчий напис від 08 вересня 2020 року № 29974, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість в сумі 42209,59 грн., таким, що не підлягає виконанню, стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. (а. с. 17 - 25). На а. с. 26 - 28 знаходиться звіт ДП «Антонов» від 16 липня 2021 року № 1806 здійснення відрахування та виплати відносно ОСОБА_1 за постановою від 11 листопада 2020 року, ВП № НОМЕР_1, виданою за виконавчим документом за період з 01 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року, в розмірі 5769,82 грн. за грудень 2020 року, 4170,43 грн. за січень 2021 року, 3937,05 грн. за лютий 2021 року, 4351,16 грн. за березень 2021 року, а також копії платіжних доручень. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 19 липня 2021 року закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 за виконавчим написом № 29974, виданим 08 вересня 2020 року, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 15 - 16). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію договору факторингу № 2 від 21 грудня 2020 року, копію акту приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу від 21 грудня 2020 року, витяг з реєстру боржників. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановивши строк відповідачам для надіслання до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, протягом 15 днів з дня одержання копії цієї ухвали (а. с. 45). 06 лютого 2023 року відповідач АТ «Альфа-Банк» отримав копію позовної заяви, що підтверджується рекомендованим повідомленням (а. с. 51), разом із тим, правом подання відзиву відповідач не скористався і доказів, якими підтверджуються його заперечення проти позову, не подав. Таким чином, будучи обізнаним про відкриття провадження в справі та відповідно до встановленого судом строку, відповідач мав право на подання відзиву та доказів, які надані ним до апеляційної скарги, однак на свій розсуд до закінчення розгляду справи 21 березня 2023 року цією можливістю не скористався. Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ч. 12, 13, 83, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, клопотань про поновлення строку для подання доказів та про приєднання нових доказів у апеляційній скарзі не заявлено, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), встановивши, що суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені позичальником на час підписання ним довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18). Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15. В постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20, викладена правова позиція, правомірно врахована судом першої інстанції, відповідно до якої судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнуті зі ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції правильно застосував ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, врахував вищенаведені правові позиції Верховного Суду та дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд та який не спростовано доводами апеляційної скарги, що отримані відповідачем кошти в розмірі 16053,46 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Апеляційний суд враховує, що АТ «Альфа-Банк» оскаржує рішення суду першої інстанції в цілому, проте доводів в частині відмови в стягненні грошових коштів в розмірі 2175 грн. з приватного виконавця апеляційна скарга не містить, і позивачем в наведеній частині судове рішення також не оскаржується. Доводи апеляційної скарги, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, і підставою набуття кошті відповідачем був не скасований судом виконавчий напис, а наявна заборгованість останнього за кредитним договором, який підлягає виконанню та є правовою підставою для їх зарахування в рахунок погашення заборгованості, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21). Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що на даний час кредитором ОСОБА_1 на підставі договору факторингу від 21 грудня 2020 року є ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», яке не було учасником справи, оскільки такі доводи ґрунтуються на нових доказах, не прийнятих апеляційним судом із наведених вище підстав. Крім того, апеляційний суд враховує, що станом на момент закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 постановою приватного виконавця від 19 липня 2021 року стягувачем у даному виконавчому провадженні вказане саме АТ «Альфа-Банк», тобто питання про заміну сторони виконавчого провадження не вирішувалося. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.