Постанова 4804 № 264/5383/20

22-ц/804/1024/21 264/5383/20 Єдиний унікальний номер 264/5383/20 Номер провадження 22-ц/804/1024/21 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 31 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Лопатіної М.Ю., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Лазаренко Д.Т. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач АТ КБ «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2021 року у складі суду Литвиненко Н.В., повний текст якого складено 05 лютого 2021 року, по цивільній справі про захист прав споживачів фінансових послуг, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 19 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача АТ КБ «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів фінансових послуг. Позовна заява мотивована тим, що між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанком» 26.09.2006 року укладено кредитний договір № MRIPGK04000029 (далі кредитний договір). Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», зазначив, що він як споживач розраховував на дотримання умов кредитного договору, який передбачав, що банк зобов`язується надати кредитні кошти на придбання житлової нерухомості на строк з 26.09.2006 року по 23.09.2021 року у розмірі 17000,00 доларів США зі сплатою 12% процентної ставки, річних. Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що для його виконання банк відкриває позивачу рахунки: кредитний №22335054000483, для зарахування коштів спрямованих для погашення заборгованості № НОМЕР_1 , по відсотках № НОМЕР_2 , для обліку комісії та винагороди № НОМЕР_3 . Проте, на даний час відомості про відкриття та обслуговування банківських рахунків відсутні. Його звернення до АТ КБ «ПриватБанк» із запитом про видачу оригіналу договору про відкриття та обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 , рахунку № НОМЕР_4 , рахунку № НОМЕР_2 , рахунку № НОМЕР_3 залишилось без задоволення. Невиконаною залишилася і ухвала Іллічівського районного суду м. Маріуполя постановлена з вказаного питання під час розгляду цивільної справи №264/3421/16-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просив визнати недійсними Договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку для зарахування коштів, спрямованих для погашення заборгованості, внаслідок недодержання письмової форми, які між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладені в усній формі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Неможливо визнати недійсними неіснуючі договори. Позивач та його представник не довели, що в рамках кредитного договору банк мав обов`язок укладати правочини, правовідносини за якими врегульовані ст. 1066 ЦК України. Рахунки на які посилається позивач відкриті в межах кредитних правовідносин та врегульовані кредитним договором. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з даним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції обґрунтованим назвати неможливо. Пунктами 1.2. та п.2.1.2 Кредитного договору зобов`язано відповідача відкрити рахунки, а оскільки умова про письмову форму договору про відкриття банківського рахунку не виконана, відповідачем допущено порушення, яке суд першої інстанції не встановив. Порядок відкриття, використання та закриття розрахункових рахунків регулюється Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній і іноземній валюті, затверджене Правлінням НБУ 12.11.2003 року №492, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 року за №1172/8493. Суд першої інстанції проігнорував вимоги законодавства, що є упередженим відношенням до позивача та небажанням робити законні висновки. Доводи і заперечення інших учасників справи Представник відповідача Малервейн М.С. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_2 в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 26.09.2006 року сторони уклали кредитний договір за № MRIPGK04000029, згідно умов якого відповідач зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 26.09.2006 року по 23.09.2021 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 17000,00 доларів США на придбання жилої нерухомості, а також у розмірі 2988,03 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків. Для виконання даного договору Банк відповідно умов п.п. 1.2, 2.1.2 відкрив позичальникові: рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, кредитний рахунок НОМЕР_4 , рахунок по відсотках 22384054000694, рахунок для обліку комісії та винагороди НОМЕР_3 . Між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» договори про відкриття та обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 не укладались, оскільки пунктом 1.2. кредитного договору № MRIPGK04000029 від 26.09.2006 року відкриття позичальникові вказаних рахунків, передбачалося для погашення кредиту. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. Тобто договір банківського рахунка - це договір за яким банк зобов`язується приймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві ра¬хунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видання відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Позивач не надав належних та переконливих доказів того, що йому було відкрито рахунок на який саме йому, а не банку надходили грошові кошти і що саме він цими рахунками володів та розпоряджувався розміщеними на них грошовими коштами. З позову та з матеріалів справи вбачається, що позивачу відповідачем було відкрито рахунок для виконання зобов`язань по погашенню кредиту отриманого від банку, з метою спрощення його обслуговування. З огляду на вказане, посилання позивача на положення перелічених норм є безпідставним. Перелічені позивачем норми, а саме ст.ст.1066-1068, ст.1071 ЦК України регулюють правовідносини з приводу відкриття банківського рахунку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Тобто положення вище вказаних норм закону, на які посилається позивач стосуються правовідносин стосовно відкриття рахунку для забезпечення зручності розпорядження грошовими коштами належними вкладнику. Вказані норми не стосуються договірних відносин стосовно отримання та погашення кредиту, які склались між позивачем та відповідачем. Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду є безпідставними, так як вони регулюють інші правовідносини, ніж ті , які склались між позивачем та відповідачем. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За вказаних обставин доводи позивача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, позивачем не надано. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст постанови виготовлено 05 квітня 2021 року. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: М.Ю. Лопатіна Є.Є. Мальцева