Постанова 4804 № 264/4980/20

22-ц/804/620/21 264/4980/20 Єдиний унікальний номер 264/4980/20 Номер провадження 22-ц/804/620/21 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 03 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П., за участю секретаря Сидельнікової А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2020 року у складі суду Мушкет О.О., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог 05 серпня 2020 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20 січня 2012 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № б/н, відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач відповідно до Умов та Правил користування банківських послуг, зобов`язався щомісячно в строки, визначені умовами договору, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, проте, умови договору не виконав, у зв`язку з чим, станом на 26 травня 2020 року має заборгованість в загальній сумі 1.049.959,09 грн. Враховуючи право кредитодавця вимагати від боржника, на свій розсуд, будь-яку частину заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 379.554,35 гривень, яка складається з: 11.207,55 гривень заборгованість за кредитом; 368.346,80 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом з 20.01.2012 року по 31.12.2018 року, та судові витрати в сумі 5693,32 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 11207,55грн. тіло кредиту. А оскільки наявність договірних відносин з відповідачем, щодо розміру відсотків, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами позивачем не доведена, то позивач не має права на стягнення решти нарахованих сум. Так як сторони не погодили між собою терміни позовної давності, до спірних правовідносин необхідно застосувати загальну позовну давність тривалістю у три роки. Під час розгляду справи відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності оскільки, останній день дії картки припадає на 31 липня 2017 року, а до суду позивач звернувся 05 серпня 2020 року, тобто за межами строку позовної давності. Вказані обставини стали підставою для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та для відмови в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи З вказаним рішенням не погодився АТ КБ «ПРИВАТБАНК», подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не згоден з висновками суду щодо застосування наслідків пропущення строків позовної давності. Відповідно довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , якими він активно користувався зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 07/17 року, тому перебіг позовної давності почався із наступного дня після спливу строку дії картки, а до суду з позовом позивач звернувся 31.07.2020 року, що підтверджується поштовим реєстром про відправлення позову, тобто, строк пред`явлення вимоги позивачем не пропущений. Представник позивача ОСОБА_2 , діюча на підставі довіреності надала пояснення до апеляційної скарги в яких зазначила, що відповідач ОСОБА_1 підписала декілька Анкет-заяв, перша з яких від 03.02.2010 року із зазначеним номером №5457082990013976, отримала від банку картку, на яку банком перерахувались кошти, активно нею користувалася, підтвердженням чого є виписка банку про рух коштів. Останнє погашення боргу відбулося відповідачем 06.12.2014 року через термінал самообслуговування в сумі 100грн. Згідно Анкети-заяви сторонами узгоджена відсоткова ставка в розмірі 2,5% на місяць. Враховуючи наведене, відповідач має заборгованість по тілу кредит у в сумі 11207,5грн. та заборгованість по відсоткам за період з 01.09.2014 року по 31.07.2017 року, яка дорівнює 9895,20грн.(11207,5грн. х 0,083%(30%:360) х 1064(дні прострочки). Доводи і заперечення інших учасників справи Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача Малервейн М.С., відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Представник відповідача ОСОБА_3 скористалась правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу в якому зазначила, що позивачем в якості доказів укладення кредитного договору надані Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20.01.2012 року в якій вказано призначення картки - для отримання заробітної плати та Витяг з Тарифів, який відповідачкою не підписаний, крім того містить інформацію про події 2014 та 2015 років, а тому їх не можна вважати частиною укладеного кредитного договору. В матеріалах справи відсутня заява відповідачки про надання їй саме кредитної картки. Крім того в разі простроченого кредиту (Овердрафта) строком повернення кредиту (Овердрафта) в повному обсязі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості, з огляду на вказане, позивач пропустив строк позовної давності, а як наслідок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо застосування наслідків пропущення строків позовної давності. В судове засідання відповідачка не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи попереджена належним чином, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає, обставини судом першої інстанції встановлено не повно, висновки зроблено без дотримання вимог, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір із ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до вказаного договору відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який з часом збільшився до 15000 грн. За умовами укладеного договору ОСОБА_1 отримала платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 26 травня 2020 року становить 1049959,09 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 11207,55 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 1032803,44 грн., заборгованість за пенею 5948,10 грн. Враховуючи, що позивач звернувся до суду 05.08.2020 року, а кінцевий строк дії картки припадає на 31.07.2017 року, позивач звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, а як наслідок є підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропущення вказаного строку. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з вище вказаними висновками з огляду на наступне. Згідно положень ч.2 ст.255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установим зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно. З матеріалів справи, а саме із інформації на штриховому кодовому ідентифікаторі конверту вбачається, що пакет документів позивачем спрямований до Іллічівського районного суду м. Маріуполя 31.07.2020 року. З наведеного вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості застосування наслідків пропуску строків позовної давності є передчасними, а тому мають місце підстави для скасування постановленого рішення та ухвалення нового. За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що судове рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. З матеріалів справи, а саме з позовної заяви вбачається, що відповідачка з метою отримання банківських послуг підписала анкету-заяву б/н від 20.01.2012 року. Відповідно вказаної заяви вона виявила бажання оформити на своє ім`я зарплатну картку, а не кредитну. З метою реалізації досягнутої між сторонами домовленості відповідачці була видана картка номер якої НОМЕР_3 (а.с.21,192) В якості обґрунтуванням заявленого позову позивачем надана виписка про рух коштів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 за договором без номеру, станом на 28.05.2020 року, за період користування карткою № НОМЕР_1 з 03.02.2010 року та карткою № НОМЕР_2 , останнє поповнення якої відбулося в терміналі самообслуговування 06.12.2014 року в сумі 100грн.(а.с.11-18) З наведеного вбачається, що відповідач мала кредитні зобов`язання перед позивачем, проте, вони виникли не внаслідок підписання анкети заяви від 20.01.2012 року, на підставі якого договору вони виникли позивач інформації суду першої інстанції не надав. З аналізу наведеного вбачається, що позивач не довів наявність факту укладення кредитного договору між сторонами 20.01.2012 року, не надав доказів перерахування відповідачці грошових коштів та фактичного його виконання, як наслідок у суду першої інстанції не було підстав для визнання існування кредитних правовідносини між сторонами, за наявності встановлених обставин. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом внаслідок пропущення позивачем строку позовної давності, а тому вказане рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог внаслідок їх недоведеності. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Повний текст постанови виготовлено 22 лютого 2021 року. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» - задовольнити частково. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: М.Ю. Лопатіна В.П. Принцевська