Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9745/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2021 року справа №200/9745/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 200/9745/20-а (головуючий І інстанції Олішевська В.В., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі ТУ ДСА в Запорізькій області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про: - визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року включно; - зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року включно з урахуванням індексації; - визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчислив її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману її частину. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року, з урахуванням ухвали суду від 11.02.2021 року про виправлення описки, позов задоволений частково: - визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року включно; - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року включно; - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), на підставі ч. 2 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження встановленого ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; - в решті позовних вимог - відмовлено (а.с. 138-145, 152-154). Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу з поясненнями, в яких просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин. В обґрунтування доводів посилався на те, що з 28.03.2015 року судді, стаж роботи яких менше 3 років, не мають права на отримання щомісячної доплати за вислугу років. Крім того, рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 не може бути застосовано до спірних відносин, враховуючи вимоги ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний суд України» (а.с. 158-171). Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та розглянути справу у її відсутність. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач та третя особа 1 просили розглянути справу у їх відсутність. Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги та відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Указом Президента України від 25 липня 2013 року № 391/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Авдіївського міського суду Донецької області. (а.с. 10-12). Наказом голови Авдіївського міського суду Донецької області від 19.09.2013 року № 18-К позивача зараховано до складу цього суду та встановлено виплату щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу за наявності стажу роботи до п`яти років на цій посаді починаючи з 19.09.2013 року (а.с. 20). Указом Президента України від 14.02.2015 року № 83/2015 позивача переведено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та наказом голови від 23.02.2015 року № 18-особовий склад зараховано до складу зазначеного суду (а.с. 13-15, 21). Указом Президента України від 14.01.2020 року № 7/2020 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини шостою статті 147, абзацу першого пункту 3 і пункту 40 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с. 16-19). Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області від 25.02.2015 року № 18-ос «Про матеріальне забезпечення судді ОСОБА_1 » встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису та щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до 5 років (а.с. 22). Наказом ТУ ДСА України в Запорізькій області від 30 березня 2015 року № 46-ос, «Про зміну розміру доплати за вислугу років суддів Орджонікідзевського районного суду» у зв`язку з набранням з 28 березня 2015 р. чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192 та на підставі п.п. 2,5 ст. 133, ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 12.02.2015 р. Даним наказом судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 28 березня 2015 року у кількості 01 рік 06 місяців 09 днів. Також визначено Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проводити суддям Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з 28.03.2015 року виплату посадових окладів згідно штатного розпису та відповідних щомісячних доплат які, складають суддівську винагороду (а.с. 23). Наказом ТУ ДСА України в Запорізькій області від 8 липня 2015 року № 104-ос «Про скасування наказів про зміну розміру доплати за вислугу років суддям місцевих загальних судів Запорізької області» скасовано низку наказів територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, зокрема наказ від 30.03.2015 року № 46-ос «Про зміну розміру доплати за вислугу років суддів Орджонікідзевського районного суду». Також визначено Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області під час нарахування та виплати суддівської винагороди керуватися наказами голів місцевих загальних судів Запорізької області та неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с. 24-26). Наказом голови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.07.2015 року № 67-ос «Про зміну розміру доплати за вислугу років суддів Орджонікідзевського районного суду» встановлено суддям Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з 28 березня 2015 року щомісячну доплату за вислугу років в розмірах відповідно стажу роботи на посаді судді, а саме, ОСОБА_1 затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 28 березня 2015 року у кількості 01 рік 06 місяців 09 днів (а.с. 27-28). З листа відповідача від 24.03.2021 року № 08-03/1519 вбачається, що наказ (інший документ), яким вирішено при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року застосовувати обмеження, що передбачені статтею 29 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020 року, не приймався. Щодо невиплати доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року, колегія суддів зазначає наступне. На час призначення на посаду судді позивача 13.09.2013 року строком на 5 років діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 року зі змінами та доповненнями, положення якого визначали правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів. Статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 року в редакції на час призначення на посаду судді позивача визначався розмір суддівської винагороди та її складові. 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII, яким Закон № 2453-VI викладено у новій редакції. Розмір суддівської винагороди, її складові, а також визначення стажу роботи судді, у тому числі посади, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, були урегульовані статтями 133 і 135 Закону № 2453-VI. Згідно ч.1, ч.2 ст. 133 зазначеного Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно абз. 1 ч. 5 статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. На час призначення позивача на посаду судді була чинна редакція Закону № 2453-VI, яка передбачала виплату суддям щомісячної доплати за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята статті 129). Згідно ч. 2 статті 127 Конституції України, статті 53 Закону № 2453-VI у згаданій вище редакції та статті 54 Закону № 1402-VIІІ обмеженням щодо реалізації особою, яка є суддею, гарантованих Конституцією України прав, є, зокрема, відсутність права обіймати будь-які інші, крім посади судді, оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Також суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською, не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Відповідно держава встановлює для суддів компенсаційні трудові гарантії, а також гарантує достатній рівень соціального забезпечення. За змістом ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, положення Закону № 192-VІІІ щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу у взаємозв`язку зі статтею 58 Конституції України застосовуються до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності. Зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства. Таким чином, судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VІІІ складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, з набуттям чинності вказаного Закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратили, а тому мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у 3 роки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 30.09.2019 року у справі № 805/152/16-а та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі № 200/13595/19-а. В матеріалах справи наявний наказ відповідача від 25.02.2015 року № 18-ос «Про матеріальне забезпечення судді ОСОБА_1 » яким зокрема встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до 5 років, докази скасування цього наказу суду не надано. Таким чином, відповідачем протиправно обмежено виплату позивачу щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року. На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28.03.2015 року по 14.09.2016 року включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу за спірний період. Щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди. Позивач призначена на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 р.», № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. Зазначене обмеження припинене з 29.08.2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020. Згідно довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області від 23.09.2020 року № 08-/021158 в період з квітня 2020 року до серпень 2020 року суддівська винагорода виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а не на підставі положень ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (а.с. 33). Згідно наданої довідки позивачу було нараховано заробітну плату та встановлено обмеження, а саме: квітень 2020 року нараховано 142983,31 грн. та застосовано обмеження в розмірі 20924,65 грн., травень 2020 року нараховано 47230 грн. та застосовано обмеження на суму 54927,20 грн., червень 2020 року нараховано 47230 грн. та застосовано обмеження на суму 54927,20 грн., липень 2020 року нараховано 47230 грн. та застосовано обмеження на суму 54927,20 грн., серпень 2020 року нараховано 106999,44 грн. та застосовано обмеження на суму 13731,80 грн. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402. Згідно ч. 4, 5, 7, 8 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Згідно ч. 9 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені. Системний аналіз наведених норм доводить, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. За змістом рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. Також, в рішенні від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України зазначив, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, у пп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Отже, законодавче регулювання питання суддівської винагороди здійснюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій. 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст.

29. Згідно ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті). З дня набрання чинності Законом № 553-ІХ - з 18.04.2020 року суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в розмірі 47203 грн. Рішенням від 28.08.2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553ІХ. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У наведеному рішенні Конституційний Суду України вказав, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини). Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України. В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч. перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто оспорюваними положеннями ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. Крім того, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч. 1 ст. 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч. 1, ч. 2 ст. 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 року № 2-р/2020, від 11.03.2020 року № 4-р/2020). Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. 7, 8 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 року № 4-р/2020). Також, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020). Також суд наголосив, що в силу ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів. Доводи відповідача про те, що він може проводити нарахування і виплати суддівської винагороди лише в рамках бюджетного законодавства та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік не спростовують висновки суду про необхідність застосування при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди норм Конституції України та спеціального закону, яким є ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України № 553-ІХ, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді. Отже, відповідач діяв протиправно всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», порушуючи охоронювані права та інтереси позивача, стосовно нарахування та виплати суддівської винагороди із застуванням обмежень в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману її частину. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та достатнім способом захисту права та інтересів позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), на підставі ч. 2 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження встановленого ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». (з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті). На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову. В решті вимог рішення суду не оскаржене. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 200/9745/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 5 квітня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова