Постанова 4852 № 160/13980/20
від 22.04.2021 ·ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/13980/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року в адміністративній справі №160/13980/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського апеляційного суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати мені ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди мені - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 264713 (двісті шістдесят чотири тисячі сімсот тринадцять гривень), 38 коп.; стягнути з Дніпровського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року в розмірі 264713 гривень 38 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що призвело до зменшення її розміру і відповідно порушення її прав та гарантій. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року адміністративний позов задовольнити частково. Визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року, із застуванням обмеження нарахування, встановленого Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 р. - в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.Зобов`язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року (за винятком днів відпустки), на підставі частин 2, 3 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді, без обмежень, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 15 березня 2001 року №229-111 ОСОБА_1 , обрано безстроково на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області, Указом Президента України №1226/2005 від 31 вересня 2005 року переведено на посаду судді Калінінського районного суду м.Донецька, Постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року №619-VII обрано на посаду судді апеляційного суду Донецької області, Указом Президента України №226/2015 від 21 квітня 2015 року переведено на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області та Указом Президента України «Про переведення суддів» від 28 вересня 2018 року №297/2018 позивачку переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду, що також підтверджується наказом голови Дніпровського апеляційного суду №10/к від 01 жовтня 2018 року. Цим же наказом голови Дніпровського апеляційного суду, Позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60% посадового окладу. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду №123/к від 21 липня 2020 року ОСОБА_1 відраховано зі складу суддів Дніпровського апеляційного суду у зв`язку з виходом у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 14 липня 2020 року №2114/0/15-20. За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді. Та, згідно довідки Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року з квітня 2020 року по липень 2020 року включно, позивачці нарахована заробітна плата: квітень - 179412,41, виплачено - 149972,03, не виплачено - 29440,38 травень -201792,00, виплачено - 47230,00, не виплачено - 154562,00 червень -28426,52, виплачено - 206986,52, не виплачено - 77281,00 липень - 720529,04, виплачено - 717099,04, не виплачено - 3430,00 Таким чином загальна сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, складає 264713,38 грн. Не погодившись з такими діями відповідача, позивачка оскаржила їх до адміністративного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, в якій визначено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами При вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України. Отже, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За таких обставин, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття спірного наказу та обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». З огляду на вказане апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Доводи апелянтів, що були відсутні правові підстави для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Право позивачки на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Спростовуючи доводи скаржника Державної судової адміністрації України з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосовувати інші Закони до правовідносин стосовно суддівської винагороди. Таким чином є вірним висновок суду першої інстанції, що за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і це порушене право позивача підлягає поновленню. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду- залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року в адміністративній справі №160/13980/20- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов