Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/12007/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 квітня 2021 року м.Дніпросправа № 160/12007/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 160/12007/20 (суддя Врона О.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду (далі - відповідач) щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 465 020 грн. 16 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду. За період з 01.01.2020 року по 18.04.2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу. Отримавши 30.04.2020 року, 31.05.2020 року, 30.06.2020 року, 31.07.2020 року та 31.08.2020 року суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року позивач дізналась про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, установленому Законом. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено. Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з огляду на те, що з 18.04.2020р. відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, крім Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Зазначив про те, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідно ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з 18.04.2020р. до 28.08.2020р., так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду згідно постанови Верховної Ради України Про обрання суддів від 12.04.2007 року №992-V, постанови Верховної Ради України від 18.09.2012 року №5262-VІ та Указом Президента України Про переведення суддів №297/2018 від 28.09.2018 року. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду позивачу встановлено щомісячну доплату з 02.10.2018 року за вислугу років в розмірі 60% посадового окладу, та наказом голови Дніпровського апеляційного суду Про вислугу років суддів №144/к від 29.07.2019 року встановлено щомісячну доплату з 03.08.2019 року за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду №116/к від 17.07.2020 року встановлено з 17.07.2020 року щомісячну доплату до посадового окладу в розмірі 10% за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, доплата за вислугу років в розмірі 70% від посадового окладу. За квітень-серпень 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказані обставини підтверджуються довідкою від 28.09.2020 року №04.2/149/20-С про складові суми суддівської винагороди позивача за квітень-серпень 2020 року та не заперечуються відповідачем. Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, позивач звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в спірному випадку під час визначення розміру суддівської винагороди позивача застосуванню підлягають положення Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому суд, з посиланням на положення статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вказав на те, що в спірному випадку застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії. З цих підстав, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у спірний період з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX), діяв з порушенням вимог статей 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-III, що у свою чергу призвело до порушення прав позивача та його гарантій незалежності судді. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Так, за змістом частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду, свідчать про те, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснювалися нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж те визначено статтею 135 Закону №1402-VIII. Така ситуація зумовлена набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя). Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII. Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ. Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлений Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Так, у відповідності до статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні статті 130 Конституції України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. При цьому, колегія суддів зауважує, що зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (з квітня по серпень 2020 року) не вносилися. Стосовно посилань відповідача на набрання чинності Законом № 553-ІХ (яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29) як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, то колегія суддів зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди). Колегія суддів вказує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Слід зазначити, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, за такого правового регулювання, суд апеляційної погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді (квітень-серпень 2020 року) відповідач мав керуватися виключно нормами статті 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до спірних правовідносин застосовуватися не можуть. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. З огляду на вищевикладене, та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірному періоді відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у повному обсязі у відповідності до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень. Аргументи відповідача в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють період квітень-серпень 2020 року), на думку колегії суддів, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які виникли та існували до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди. Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі. З урахуванням вищевикладеного, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 160/12007/20 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак