Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4658/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Савицька Н.В. 23 березня 2021 р.Справа № 480/4658/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Сумській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, В с т а н о в и в: 27.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким (з урахуванням заяви від 10.08.2020 року) просить визнати протиправними дії відповідача Управління державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту УДМС в Сумській області) щодо відмови йому у продовженні терміну тимчасового посвідчення громадянина України або заміни цього посвідчення на нове посвідчення громадянина України та зобов`язати відповідача продовжити термін його тимчасового посвідчення громадянина України або замінити це посвідчення на нове посвідчення громадянина України. В обґрунтування вимог адміністративного позову ОСОБА_1 зазначає, що керуючись положеннями п. 3 ч. 2 ст. 28 Закону України від 20.11.2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі по тексту Закон України № 5492-VI в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку із закінченням строку перебування на законних підставах на території України, він звернувся до відповідача із заявою щодо продовження тимчасового посвідчення громадянина України ще на два роки або заміни цього посвідчення на нове, що дозволяє чинне законодавство України. Листом від 23.03.2020 року за № 5901.3.2.-2578/59.1-20 відповідач необґрунтовано відмовив йому в продовженні його тимчасового посвідчення громадянина України ще на два роки. Позивач зазначає, що відповідач, в даному випадку, діяв не на підставі і не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим грубо порушив його права, оскільки не виконання обов`язку щодо припинення ним громадянства України на протязі двох років не відбулось у зв`язку з тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» з березня 2020 року по теперішній час установлено карантин і суворо заборонено (призупинено сполучення) з РФ, а тому на даний час неможливо виїхати на територію РФ і вирішити питання припинення громадянства РФ. Він з 2004 року офіційно працює на території України та постійно проживає разом з матір`ю похилого віку, яка є інвалідом 1 групи та потребує постійного догляду. Також позивач зазначає, що положення розділу П Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» відповідачу слід було застосовувати лише у тому випадку, якщо він невчасно подав заяву про заміну або продовження терміну дії тимчасового посвідчення громадянина України. Таким чином, дії відповідача є протиправними, оскільки згідно п. 4 розділу П Прикінцевих положень означеного Закону, оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи, у термін, передбачений законодавством. Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що, оскільки законодавчо порядок оформлення нового тимчасового посвідчення громадянина України у зв`язку із закінченням строку дії попереднього посвідчення не врегульовано, форма заяви для обміну тимчасового посвідчення не визначена, заява позивач від 20.03.2020 року розглянута в порядку і в строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян». Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення вмотивовано тим, що право позивача щодо продовження терміну дії тимчасового посвідчення громадянина України або заміни його на нове посвідчення наразі не є порушеним, оскільки відповідачем відповідне рішення про відмову у наданні адміністративної послуги не приймалося з урахуванням ситуації, пов`язаної із запровадженням карантину, а також з урахуванням того, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших строків послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач просить його скасувати та прийняти нове про задоволення вимог адміністративного позову. Доводи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні підставам звернення до суду, визначеним в адміністративному позові. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, наводячи аргументи фактично аналогічні за змістом аргументам, визначеним у відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1 . За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 78 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації (далі по тексту РФ), з 2004 року перебуває на території України, працює (станом на 12.02.2019 року) у «Середино-Будській дитячій школі мистецтв» (Сумська область, Україна), є членом сім`ї (сином) інваліда першої групи ОСОБА_2 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з 31.12.2003 року зареєстрований у АДРЕСА_1 . 02.12.2003 року УМВС України в Сумській області ОСОБА_1 видана тимчасова посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , в графі якої «Дійсна до …» визначено «безстроково» (а.с. 5). Законом України від 18.01.2001 року № 2235-III «Про громадянство України» в редакції до змін, внесених Законом України від 06.06.2019 року № 2743-VIII, далі по тексту Закон № 2235-III) унормовано, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства (ч. 1 ст. 8). Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства (ч. 5 ст. 8). Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства (ч. 6 ст. 8). Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України (ч. 7 ст. 8). Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (ч. 9 ст. 8). За визначенням, наведеним у абзаці шістнадцятому ст. 1 Закону № 2235-III, - декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав; Незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (абзац 13 ст. 1 Закону № 2235-III). Статтею 28 Закону № 5492-VI унормовано, що тимчасове посвідчення громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і видається особі, яка досягла чотирнадцятирічного віку, набула громадянства України та взяла зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з дня набуття громадянства України (ч. 1 ст. 28). Тимчасове посвідчення громадянина України оформляється і видається особі, яка проживає в Україні, розпорядником Реєстру за місцем проживання заявника, а в разі постійного проживання особи за кордоном - ЗДУ, не пізніше 10 робочих днів з дати подання заявником документів, визначених у цій статті. Тимчасове посвідчення громадянина України оформляється і видається особі на строк до двох років. У разі закінчення строку дії тимчасового посвідчення громадянина України особі, якій його було оформлено, видається нове тимчасове посвідчення громадянина України у порядку, встановленому цим Законом (ч. 2 ст. 28). Відповідно до ч. 3 ст. 10 цього Закону, для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку. 25.09.2018 року ОСОБА_1 з підстав, встановлених ст. 8 Закону № 2235-III, отримане тимчасове посвідчення громадянина України, серії НОМЕР_2 , термін дії до 24.07.2020 року. Раніше (08.06.2018 року) ОСОБА_1 прийнято зобов`язання припинити громадянство РФ протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства РФ, документ про припинення громадянства РФ. 19.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, якою, зазначаючи про те, що з врахуванням наявної епідеміологічної ситуації, яка перешкоджає йому здійснити необхідні дії для заміни тимчасового посвідчення громадянина України, що отримано 25.09.2018 року і дія якого закінчується 24.07.2020 року, на паспорт громадянина України, він просить продовжити ще на два роки термін дії його тимчасового посвідчення, або здійснити заміну цього посвідчення на інше, строк дії якого також 2 роки. До своєї заяви ОСОБА_1 не додав доказів звернення до компетентного органу з приводу припинення громадянства РФ або декларації про відмову від іноземного громадянства. Також позивач ОСОБА_1 до означеної заяви не додав тимчасове посвідчення громадянина України, серії НОМЕР_2 , у зв`язку із закінченням терміну його дії. Листом від 23.03.2020 року відповідач повідомив позивача про існування Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1111, про те, що 08.06.2018 року ним було прийнято на себе зобов`язання припинити громадянство РФ, а також про те, що термін дії тимчасового посвідчення позивача закінчується 24.07.2020 року (а.с. 7). В цьому листі позивачу ОСОБА_1 роз`яснено, фактично про те, що п. 3 ч. 1 розділу П Перехідні положення Закону України від 17.03.2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» установлено, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Частиною 1 ст. 16 Закону № 5492-VI визначено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. Рішення про оформлення документа, у тому числі замість втраченого або викраденого, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається розпорядником Реєстру, Міністерством закордонних справ, ЗДУ, уповноваженим органом з питань цивільної авіації, капітаном морського порту за результатами ідентифікації заявника (ч. 6 ст. 16). Уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду. У разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном ЗДУ (ч. 8 ст. 16). Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 06.09.2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга, це результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону. Підпунктом 3 ст. 2 розділу 2 Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» унормовано, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Колегія суддів зауважує, що листом від 23.03.2020 року за № 5091.3.2-2578/59.1-20 відповідач, в певний спосіб, повідомив позивача про те, що термін дії його тимчасового посвідчення громадянина України спливає 24.07.2020 року, у зв`язку з чим він повинен звернутися до відповідного підрозділу ДМС. Разом з тим, існують законодавчі норми, які пролонгують строк дії цього документа до моменту завершення на території України карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Від дня припинення карантину перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 року по 30.04.2021 року (в редакції останніх змін, у тому числі внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236) на всій території України встановлено карантин. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість, заявленої позивачем ОСОБА_1 вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у заміні тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 з терміном дії до 24.07.2020 року на нове посвідчення або продовження його дії на термін до 2 років, оскільки УДМС в Сумській області рішення про відмову у видачі позивачу нового тимчасового посвідчення не приймало. Оскільки вимога про зобов`язання відповідача здійснити заміну тимчасового посвідчення громадянина України на нове посвідчення або продовжити строк його дії на 2 роки є похідною від означеної вище вимоги, підстави для її задоволення також відсутні. Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України). При цьому, колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 02 квітня 2021 року