Постанова 4857 № 380/24171/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2026 рокуЛьвівСправа №380/24171/23 пров. №А/857/3123/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І. Запотічного І.І. секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грень Н.М.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Львові 02 грудня 2025 року у справі №380/24171/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: 16.10.2023 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 12.09.2023 про скасування рішення ВПР та МР УМВС України у Львівській області від 22.09.2003 про оформлення набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України». Ухвалою суду від 02.11.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Службу безпеки України (Департамент контррозвідки Служби безпеки України) та Офіс Генерального прокурора. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів існування законних підстав, передбачених статтею 21 Закону № 2235-ІІІ для скасування рішення про оформлення позивачу громадянства України. Окрім того зазначив, що позивач не подав декларацію про відмову від іноземного громадянства в межах дворічного строку, як це прямо передбачено законодавством України. Водночас посилання позивача на те, що такий намагався подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, однак відповідачем було відмовлено у її прийнятті, суд вважав необґрунтованими та безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження дій щодо подання або відмови у прийнятті такої декларації позивачем суду надано не було. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу аргументовано тим, що 14.08.2003 він подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням за ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України». Разом із заявою 14.08.2003 року ним було подано: паспорт, закордонний паспорт, свідоцтво про народження, зобов`язання про припинення громадянства російської федерації протягом одного року з моменту оформлення набуття громадянства України та довідку генерального консульства російської федерації від 12.08.2003 року. Згідно цієї довідки, виданої генеральним консульством російської федерації в м. Львові від 12.08.2003 громадянин ОСОБА_1 подав заяву про вихід з громадянства російської федерації, яку долучив до поданої заяви про оформлення набуття громадянства України. Зазначені документи долучені до матеріалів справи. В результаті подання вищевказаної заяви про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням з відповідними додатками, згідно чинної на той час процедури, видано довідку № 150 про реєстрацію особи громадянином України. Згідно останньої ОСОБА_1 набув громадянство України відповідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України». Вказана довідка була підставою для видачі паспорта громадянина України. 22.09.2003 року ВРП та МР УМВС у Львівській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 за територіальним походженням. Як убачається із заяви про видачу паспорта від 26.02.2004 року ОСОБА_1 просив видати паспорт громадянина України у зв`язку з обміном. Підставою видачі такого вказані: паспорт НОМЕР_1 , виданий відділом внутрішніх справ нанайського району хабаровського краю російської федерації від 26.02.2002 року та довідка № 150 про реєстрацію особи громадянином України. Разом з тим, 09.09.2023 головним спеціалістом Яворівського відділу ГУ ДМС у Львівській області І. Козак підготовлено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 21 Закону України «Про громадянство України». За результатом розгляду вказаного подання, відповідач, Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, 12.09.2023 прийняв рішення про скасування рішення ВПР та МР УМВС України у Львівській області від 22.09.2003 року про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» на підставі ст. 21 Закону України «Про громадянство України». Як убачається із оскаржуваного рішення, підставою для прийняття такого стало ніби то набуття громадянства України шляхом обману, а саме: невиконання поданого зобов`язання про припинення іноземного громадянства. Вказане рішення відповідач обґрунтовує лише наявністю листа Департаменту контррозвідки СБ України від 05.09.2023 року № 2/2/5-12314нт, згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданий відділом внутрішніх справ нанайського району хабаровського краю на ім`я ОСОБА_1 наразі зазначений як діючий та з врахуванням відсутності в матеріалах справи про набуття громадянства України ОСОБА_1 документального підтвердження припинення ним громадянства російської федерації, отже відповідач вважав, що в установленому порядку позивачем не оформлювався вихід з громадянства російської федерації. Водночас наголошує, що вищезгаданий лист Департаменту контррозвідки СБ України є єдиним підґрунтям для скасування громадянства позивачу, проте твердження та його зміст, викладені у цьому листі, викликають обґрунтовані сумніви. Вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, детально не перевірив та не пересвідчився в існуванні усіх обставин, викладених в цьому листі, які б в сукупності давали б підставу для його прийняти. Як убачається із заяви про видачу паспорта від 26.02.2004 року, ОСОБА_1 просив видати паспорт громадянина України У ЗВ`ЯЗКУ З ОБМІНОМ, при цьому роз`яснює, що малося на увазі обмін довідки №150, яка засвідчувала факт подання необхідних документів, в тому числі проходження процедури здачі паспорта рф. 22.09.2003 року ВРП та МР УМВС у Львівській області (як орган державної влади, уповноважений на той час приймати рішення про оформлення набуття громадянства) перевіривши всі подані документи прийняв рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 за територіальним походженням. Зазначає, що як джерело інформації у листі Департаменту контррозвідки СБ України зазначено: АС «российский паспорт», водночас звертає увагу суду, що це неофіційний відкритий інтернет ресурс. Крім того вказує на допущені судом процесуальні порушення під час розгляду справи. Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що позивач набув громадянство України шляхом обману, оскільки документу про припинення громадянства російської федерації у встановлений строк не подав, натомість паспорт громадянина російської федерації на ім`я позивача від 26.04.2002 серії НОМЕР_1 за інформацією компетентних органів та долучених доказів рахується діючим. Разом з тим, законодавство російської федерації не передбачає автоматичного припинення громадянства рф у разі набуття громадянства України. Невиконання позивачем свого зобов`язання про вихід з громадянства рф у належний спосіб зумовило наявність у позивача подвійного громадянства: громадянства країни агресора російської федерації та громадянства України, що створює ризики загрози національній безпеці України в умовах боротьби за незалежність, цілісність, соборність, та порушує конституційний принцип єдиного громадянства в Україні. Офіс Генерального прокурора подав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує щодо задоволення такої та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач набув громадянство України 22.09.2003 та до 22.09.2004 повинен був надати до органу міграційної служби підтвердження виконання зобов`язання взятого на себе, щодо припинення іноземного громадянства, в цьому випадку громадянства - рф. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що ч. 1 ст. 21 Закону № 2235-ІІІ містить норму, якою прямо передбачено, що підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України є, крім іншого, факт невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства. Разом з тим, станом на момент прийняття Головним управлінням ДМС у Львівській області спірного рішення та до цього часу ОСОБА_1 взяте 14.08.2003 зобов`язання припинити громадянство російської федерації не виконав, документ про припинення громадянства рф до відповідного органу не надав, декларацію про відмову від іноземного громадянства не подав, національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави не повернув. Довідка генерального консульства російської федерації, відповідно до якої він подав заяву про вихід з громадянства російської федерації, жодним чином не підтверджує факт виконання ОСОБА_1 визначених законодавством України зобов`язань, а лише підтверджує недотримання процедури виходу з громадянства. Безпідставними також вважає доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу подала Служба безпеки України в якому заперечує щодо задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що документування особи паспортом іноземної держави, який є дійсним, підтверджує факт наявності в особи іноземного громадянства. В той же час, у справі ОСОБА_1 відсутні будь-які документи, які підтверджують виконання ним взятих на себе зобов`язань згідно з вимогами законодавства України, яке регулює питання громадянства. Позивач ані до позовної заяви, ані до компетентних органів не подавав документів щодо результату розгляду його заяви про вихід з громадянства, або хоча б доказів будь-яких його дій, спрямованих на отримання такої інформації протягом тривалого часу. Дана обставини спростовує твердження позивача про наявність в нього дійсних намірів вийти з громадянства рф, виконання усіх залежних від нього дій, пов`язаних з реалізацією взятих на себе обов`язків згідно з поданим зобов`язанням. Враховуючи вищезазначене, у відповідача були всі підстави вважати, що вказаною особою в установленому порядку не оформлювався вихід з громадянства рф. В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити, представники відповідача та третіх осіб просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити та рішення суду першої інстанції залишити в силі. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 14.08.2003 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, вказавши, що він перебуває в громадянстві рф, надавши також паспорт, закордонний паспорт, свідоцтво про народження, зобов`язання про припинення громадянства рф протягом одного року з моменту оформлення набуття громадянства України та довідку генерального консульства рф від 12.08.2003. Разом із встановленим переліком документів, позивач подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що: - зобов`язується протягом одного року з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф; - подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф; - у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства рф, зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави. Так, за результатами розгляду поданих документів, 22.09.2003 року Головним управлінням ДМС України у Львівській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" та видано довідку №150 про реєстрацію особи громадянином України. Надалі, 26.02.2004 ОСОБА_1 звернувся із заявою про видачу паспорта громадянина України у зв`язку з обміном. 09.09.2023 головним спеціалістом Яворівського відділу ГУ ДМС у Львівській області підготовлено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.21 Закону України «Про громадянство України». За результатом розгляду такого подання, 12.09.2023 Головним управлінням ДМС у Львівській області прийнято рішення про скасування рішення ВПР та МР УМВС України у Львівській області від 22.09.2003 про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням у відповідності до ч.1 ст.8 ЗУ «Про громадянство України» на підставі ст.21 ЗУ «Про громадянство України». 25.09.2023 представником позивача отримано відповідь на адвокатський запит, у якій вказано інформацію про те, що 12.09.2023 прийнято рішення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачу. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III). Відповідно до статті 1 означеного Закону громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 2235-III). Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2235-III іноземець в разі набуття громадянства України зобов`язаний припинити іноземне громадянство подавши письмову заяву та протягом двох років повинен надати документ про припинення громадянства іншої держави. У разі наявності у іноземця незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, останній подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Згідно з положенням статті 17 вказаного Закону громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. За приписами статті 19 Закону № 2235-ІІІ підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 2235-ІІІ, рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства. Отже, ч. 1 вказаної статті містить норму, якою прямо передбачено, що підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України є, окрім іншого, факт невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства. Так, перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок № 215). Відповідно до пункту 24 Порядку № 215 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає, окрім іншого один із таких документів: - декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; - зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; - декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; - заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України), для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи: а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України; б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону. Так, згідно до п. 96 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України. Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом «б» пункту 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України. Згідно з п. 97 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України), рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником. Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення. Як це убачається з матеріалів справи, 14.08.2003 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, вказавши, що він перебуває в громадянстві рф, надавши також паспортний документ рф 08 01 № НОМЕР_2 , виданий 26.02.2002 року. Разом із встановленим переліком документів, позивач подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що: зобов`язується протягом одного року з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф; подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф; у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства рф зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави. На реалізацію наданих повноважень, Головним управлінням ДМС України в Львівській області було прийнято рішення від 22.09.2003 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України». Так, відповідно до пунктів 1-3 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1111 (в редакції чинній, на час набуття позивачем громадянства), тимчасове посвідчення громадянина України - документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України. Тимчасове посвідчення видається особам, які досягли шістнадцятирічного віку, набули громадянства України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом одного року з моменту набуття громадянства України. Тимчасове посвідчення видається на строк до 1 року. Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач був ознайомлений, що в разі невиконання ним поданого зобов`язання, громадянство України буде скасовано на підставі статті 21 Закону № 2235-III. Отже, набувши громадянство України 22.09.2003 року та до 22.09.2004 року позивач повинен був надати до органу міграційної служби підтвердження виконання зобов`язання взятого на себе, щодо припинення іноземного громадянства, в даному випадку громадянства рф, як це передбачено положеннями статті 1 Закону № 2235-III. В розвиток спірних правовідносин слід зазначити, що відповідно до пункту 21 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.08.1994 №316 іноземцям і особам без громадянства, які прийняті до громадянства України, паспорти видаються за місцем проживання на підставі довідок ВВІР Управлінь (відділів) паспортної, реєстраційної та міграційної роботи головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, м.Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях і м.Севастополі. У розділі "Службові відмітки" заяв форми №1 вказується, коли, яким рішенням дані особи прийняті до громадянства України та з якого громадянства (підданства). Наприклад: "Прийнятий до громадянства України з громадянства Республіки Польща Указом Президента України від 15 грудня 1994 р., протокол №17". У заявах форми №1 на паспорти, видані в порядку обміну, відомості про прийняття до громадянства України можна вказувати зі слів заявника. Згідно п.16 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1111, тимчасове посвідчення здається до відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб чи дипломатичного представництва або консульської установи України в іншій державі одночасно з документом, що підтверджує припинення особою іноземного громадянства, або з декларацією про відмову від іноземного громадянства, а заявнику видається паспорт громадянина України. Так, позивач покликається на те, що видаючи паспорт громадянина України у працівників паспортної служби був обов`язок перевірити номер і дату рішення про набуття особою громадянства України, а у випадку відсутності громадянства України відмовити в оформленні або видачі паспорта. Наведені норми, на переконання ОСОБА_1 додатково доводять його позицію, що він надав необхідну довідку про вихід з громадянства рф, після чого звернувся із заявою про видачу паспорта. Також вказує на те, що у такому випадку здійснюється службова перевірка щодо працівника державного органу, який прийняв рішення про оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства. Водночас, матеріали справи не містять такої службової перевірки. Вказує на те, що будь-яких доказів про те що паспорт громадянина України був отриманий позивачем не на законних підставах, матеріали справи не містять. Зазначає, що громадянин не може відповідати за дії державного органу, який не належним чином виконав покладені на нього повноваження та не забезпечив збереження довідки про вихід з громадянства рф. Водночас при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що за відомостями поданими Департаментом контррозвідки СБ України, які викледні у листі від 05.09.2023 року № 2/2/5-12314нт, що міститься у матеріалах справи, у позивача за даними російської бази паспортів числиться діючим паспорт громадянина рф від 26.04.2002 0801 № НОМЕР_2 . Як це зазначено у Постанові КАС ВС від 04 грудня 2023 року у справі № 990/49/23, «…у разі якщо орган Державної міграційної служби України отримав від Служби безпеки України відповідні дані, що підтверджують наявність підстави для втрати громадянства України, надалі у зверненні до цієї служби може не бути необхідності. З урахуванням вимог таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивач мав можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині відсутності у нього громадянства Республіки Румунії або його припинення на дату прийняття Указу. Проте позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав. Вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Норми Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» надають позивачу можливість передбачити наслідки своїх дій, щодо добровільного набуття громадянства Республіки Румунії будучи громадянином України. За встановлених обставин, втрата позивачем громадянства України відбулась з підстав встановлених в законі, а тому оскаржуваний Указ у частині, що стосується позивача не є свавільним.» З урахуванням вимог принципу адміністративного судочинства, як змагальність, позивачем не доведено припинення громадянства рф, оскільки в матеріалах справи підтверджуючі документи щодо виконання позивачем взятого на себе зобов`язання відсутні, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення належно виконав. Водночас, суд апеляційної інстанції констатує, що вимоги законодавства в частині скасування рішення про оформлення громадянства України позивачу були доступними, чіткими та передбачуваними. Питання застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 року у справі №280/7910/20, де Судом звертається увага позивача на те, що якщо він і вважав наявність незалежної від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, то повинен був у будь-який спосіб повідомити про це відповідача. Водночас за обставинами досліджуваної справи ОСОБА_1 не подав також і декларацію про відмову від іноземного громадянства в межах строку, як це прямо передбачено законодавством України. Суд не приймає покликання позивача на те, що останній намагався таку декларацію про відмову від іноземного громадянства подати, однак відповідачем було відмовлено у її прийнятті, оскільки жодних доказів на підтвердження подання такої декларації або відмови у її прийнятті позивачем надано не було. Також апеляційний суд зазначає, що згідно підпунктів 4, 8 пункту 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302) паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі: припинення особою громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття громадянства України; оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року з порушенням вимог законодавства. Пунктом 109 Порядку №302 у разі виявлення територіальним органом або територіальним підрозділом ДМС паспорта/паспорта зразка 1994 року, рішення про оформлення якого приймалося територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, МВС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, з порушенням вимог законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається у двох примірниках висновок про визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, який підписується працівником, що провів перевірку, погоджується його безпосереднім керівником та керівником територіального органу ДМС або його заступником. Висновки разом з матеріалами перевірки надсилаються до ДМС для затвердження. За результатами розгляду та в разі наявності підстав для визнання паспорта/паспорта зразка 1994 року таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, висновки затверджуються керівником структурного підрозділу ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, а другий - надсилається територіальному органу ДМС. Висновки та матеріали перевірки зберігаються протягом 75 років. Отже, Порядок №302 регламентує процедуру визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню. В таких процедурах проводиться службова перевірка. Водночас питання скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та відповідні процесуальні дії щодо його прийняття відмінні від процедуру визнання паспорта недійсним та наслідки такого, а тому покликання на не проведення службової перевірки за окреслених правовідносин є недоречним. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що вищезазначена процедура щодо визнання недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню паспорта застосовується, зокрема, у разі скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року з порушенням вимог законодавства, яка у часі є пізнішою за прийняття компетентним органом відповідного рішення з питань громадянства і не стосується предмету цього спору. Щодо аргументів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині спростування покликань відповідача про можливий вплив на прийняття рішення працівниками Яворівського РВ ГУМВС України у Львівській області про набуття громадянства, з зазначенням посад на яких такий працював в структурі МВС України, то суд апеляційної інстанції вважає вказати таке. Так, ОСОБА_1 , проходив службу на різних посадах в органах МВС України з березня 2004 року по 20.03.20214 року. Водночас, відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про міліцію» діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Згідно статті 17 Закону України «Про міліцію» працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. № 382 затверджено Присягу працівника органів внутрішніх справ України, яка зокрема містила такий текст: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю.» Відповідно до п.п. 1.2 - 1.4 «Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.02.2012р. №155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.04.2012 р. за № 628/20941 (далі - Правила), такі як зібрання основних професійно - етичних норм визначають для працівника органів внутрішніх справ України, зокрема: моральні цінності, зобов`язання та принципи служби в органах внутрішніх справ; професійно-етичні вимоги до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки; формування єдності переконань і поглядів у сфері професійної етики та службового етикету, орієнтованих на професійно-етичний еталон поведінки. Пунктом 4.1. розділу III Правил визначено, що працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов`язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов`язання, як бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби. Аналіз вимог чинного законодавства дає можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку про недотримання ОСОБА_1 принципів діяльності працівника міліції, а досліджена судом поведінка позивача за вищеокреслених обставин підриває довіру до нього як носія влади на час виконання обов`язків працівника міліції, що призводить до приниження авторитету міліції та її працівників в очах громадськості. При цьому вчинки, які дискредитують працівників міліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Отже, ОСОБА_1 як працівник органів внутрішніх справ повинен був діяти не інакше як зі знанням закону та у відповідності до його вимог, не тільки в професійній діяльності, але й у приватному житті. Проте, як свідчать матеріали справи, позивачем не було дотримано вимог закону щодо виконання обов`язку про припинення громадянства рф у визначений строк та за визначеною процедурою. При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції також враховано, що близькі родичі позивача, а саме брат і батько за наслідком взятих на себе зобов`язань протягом одного року з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф, таке зобов`язання дотримали відповідно 12.08.2004 та 23.08.2025 року, що підтверджується відповідно довідками №18 та №652 генерального консульства рф в м. Львові про припинення громадянства рф. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем не надано, а судом не здобуто належних та достатніх доказів щодо правомірної поведінки позивача, та відповідно протиправності дій відповідача по прийняттю рішення про скасування оформлення набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України, тому вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), отже, оскаржуване рішення є правомірним, а позовні вимоги про скасування такого є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Крім того, апеляційний суд вважає, що доводи апелянта про допущені судом першої інстанції процесуальних порушень не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки: - відповідно до статті 257 КАС України ця справа може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; - у даному випадку така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як «наявність очевидних ознак протиправності дій, рішення відповідача» у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, тому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість заяви та, як наслідок, про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову. За переконанням суду, вжиття заходів забезпечення позову може свідчити про передчасне ухвалення рішення без вирішення спору по суті. Отож, у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову суд правомірно відмовив; - для з`ясування обставин справи в даному випадку не потрібні були спеціальні знання в галузі психології, оскільки встановлення факту подання неправдивих відомостей або приховування факту перебування у громадянстві іншої держави здійснюється шляхом співставлення поданих позивачем документів з інформацією, отриманою від компетентних органів, тому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням поліграфу; - звернення до Інтерполу із запитом про наявність чи відсутність громадянства рф у фізичної особи в рамках адміністративного судочинства не є належним способом збирання доказів, оскільки така інформація виходить за межі компетенції та функціонального призначення даної організації, тому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів шляхом звернення із судовим дорученням до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол). Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права які б могли бути підставою для скасування або зміни рішення. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви та правові підстави відмови в задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №380/24171/23- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 06.04.26