Ухвала КГС ВС № 5004/407/12

УХВАЛА 24 березня 2021 року м. Київ Справа № 5004/407/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г. за участі секретаря: Купрейчук С.П., представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі за заявою Ковельського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд", ВСТАНОВИВ: У квітні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою про порушення справи про банкрутство ТОВ "Ковельрембуд" в порядку статей 7, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою господарського суду від 04.04.2012 за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ковельрембуд". 14 вересня 2017 року Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" до господарського суду було подано заяву від 08.09.2017р. №23.1/604 про заміну кредитора (повторна) у справі 5004/407/12 публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" його правонаступником публічним акціонерним товариством "Дельта Банк". Відповідно до поданої ПАТ "Дельта Банк" заяви про заміну кредитора (повторна), вимоги первісного кредитора до боржника ґрунтуються на договорах іпотеки №08/01/і01/07-КЛТ від 04 січня 2007 року, №08/01/і02/07-КЛТ від 04 січня 2007 року та договорі застави №08/01/301/07-КЛТ від 04 січня 2007 року. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.11.2019, яку залишено без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №5004/407/12 відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну кредитора (повторна) - Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" його правонаступником Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" по справі №5004/407/12. Судові рішення мотивовані тим, що за змістом абз.6 ст.1 Закону про банкрутство та ст.74 ГПК України саме на кредитора покладено обов`язок документального підтвердження наявності грошових вимог до боржника (у тому числі забезпечених майном боржника) первинними документами, які беззаперечно свідчать про існування відповідного грошового зобов`язання боржника. У цьому випадку, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що первісним кредитором ПАТ "Кредитпромбанк" виконані умови законодавства та договорів іпотеки щодо заміни кредитора, погоджені та внесені зміни до нього. Крім того судами обох інстанцій встановлено, що між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Кредитпромбанк" не укладалося жодних нотаріально посвідчених додаткових угод щодо внесення змін до іпотечних договорів відносно заміни іпотекодержателя ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта банк", що в свою чергу є порушенням вимог частини 1 статті 19 та статті 24 Закону України "Про іпотеку". Матеріали справи не містять доказів переходу прав і обов`язків від ПАТ "Кредитпромбанк" до ПАТ "Дельта банк" в частині забезпеченої вимоги по іпотечним договорам №08/01/і01/07-КЛТ від 04 січня 2007 року, №08/01/і02/07-КЛТ від 04 січня 2007 року та договору застави №08/01/301/07-КЛТ від 04.01.2007. 06.03.2020 поштовим відправленням через Північно-західний апеляційний господарський суд Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою за вих. № 23.1/2686 від 06.03.2020 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 у справі № 5004/407/12 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" як на підставу для відкриття касаційного провадження у справі №5004/407/12 зіслалося на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційним судом не було враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц та від 01.10.2019 у справі №5016/1284/2012(5/45) щодо застосування абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України "Про іпотеку". Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5004/407/12 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.03.2020. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5004/407/12 визначено колегію суддів: Катеринчук Л.Й. - головуюча, Банасько О.О., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2020. Ухвалою КГС ВС від 01.04.2020 у складі колегії суддів Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Білоуса В.В. відкрито касаційне провадження у справі № 5004/407/12 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.05.2020. Ухвалами КГС ВС від 14.05.2020 та від 11.06.2020 розгляд касаційної скарги відкладався на 11.06.2020 та 02.07.2020 відповідно. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5004/407/12 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020. Ухвалою КГС ВС від 01.07.2020 зазначеною колегією суддів прийнято справу № 5004/407/12 з касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову апеляційного суду від 17.02.2020 та ухвалу місцевого суду від 11.11.2019 і доданими до неї документами до провадження з розглядом касаційної скарги у судовому засіданні 02.07.2020 о 10:00 ( призначеною ухвалою КГС ВС від 11.06.2020). Зважаючи на неявку у судове засідання 02.07.2020 представника боржника, та неподання боржником відзиву на касаційну скаргу, з метою дотримання принципу змагальності, ухвалою КГС ВС від 02.07.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову апеляційного суду від 17.02.2020 та ухвалу місцевого суду від 11.11.2019 у справі № 5004/407/12 на 09.07.2020 о 10:45. Ухвалою КГС ВС від 09.07.2020 зупинено розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 у справі № 5004/407/12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд» до розгляду Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС справи № 50/311-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 у справі № 50/311-б про відмову у заміні кредитора правонаступником. Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату КГС ВС від 09.12.2020 № 29.3-02/3492 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 5004/407/12 у зв`язку з обранням судді Катеринчук Л.Й. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів КГС ВС від 30.11.2020 № 13) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 (у складі колегії суддів Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.) прийнято до провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі № 5004/407/12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд». 28.01.2021 Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство постановлено ухвалу у справі № 50/311-б, повний текст якої опубліковано в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 19.02.2021. Ухвалою КГС ВС від 22.02.2021 у справі № 5004/407/12 поновлено касаційне провадження у справі № 5004/407/12 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020. Призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на 24 березня 2021 року о 12:15 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань №

330. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі № 5004/407/12 підлягає закриттю, з огляду на таке. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи зі складу спірного матеріального правовідношення. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Для вирішення питань можливості процесуального правонаступництва необхідним є встановлення фактичних обставин заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником відповідно до норм матеріального права. Процесуальне правонаступництво врегульовано статтею 52 ГПК України, згідно з якою в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу. Відповідно до положень статей 41, 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи, зокрема, позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Заміна сторони матеріального правовідношення врегульована, зокрема, положеннями статей 512- 514 ЦК України, якими передбачена заміна кредитора у зобов`язанні в разі передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Таке правонаступництво відбувається у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов`язки кредитора. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, в якій, зокрема, уточнено правову позицію, викладену в Постанові ВП ВС від 26.06.2019 по справі № 905/1956/15. Суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, якою конкретизовані висновки, висловлені у Постанові ВП ВС від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, Постанові ВС від 15.10.2019 у справі № 910/22289/15, Постанові ВС від 27.11.2019 у справі № 5023/1704/12, Постанові ВС від 11.09.2019 у справі № 903/908/17, Постанові ВС від 25.07.2019 у справі № 903/916/17, Постанові ВС від 16.10.2018 у справі № 910/15792/14. Предметом касаційного оскарження у справі №5004/407/12 за касаційною скаргою за вих. №23.1/2686 від 06.03.2020 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" визначено постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, прийняту за результатами апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну кредитора - ПАТ "Кредитпромбанк" правонаступником ПАТ "Дельта Банк" у справі №5004/407/12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд". Згідно із частинами першою-третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Статтею 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони на будь-якій стадії провадження у справі її правонаступником. Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Аналогічні положення містить стаття 43 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що є чинним на даний час. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, заява про заміну кредитора була подана під час дії Закону про банкрутство, розгляд заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну кредитора у справі № 5004/407/12 був розпочатий та ухвала місцевого господарського суду від 11.11.2019 прийнята після введення в дію КУзПБ. Згідно зі статтею 21 Закону про банкрутство (статтею 43 КУзПБ) здійснюється правонаступництво кредитора у справі про банкрутство. Заміна кредитора у справі про банкрутство правонаступником відповідно до статті 25 Закону про банкрутство (статті 47 КУзПБ) тягне за собою внесення змін до затвердженого ухвалою господарського суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора. Процесуальне правонаступництво за статтею 52 ГПК України допускає заміну сторін у справі - позивача, відповідача і не має наслідком внесення змін до затвердженого ухвалою місцевого суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора. Отже, існує суттєва відмінність між регулюванням правонаступництва у справі про банкрутство, передбаченого нормами Закону про банкрутство (КУзПБ) і процесуальним правонаступництвом у позовному провадженні, передбаченим ГПК України. Процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов`язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи: Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України. Питання заміни кредитора правонаступником врегульовано нормами спеціального законодавства (стаття 21 Закону про банкрутство, стаття 43 КУзПБ), а отже, належить до першої групи питань (пункт 61.1 цієї Постанови). Щодо спорів, які згідно статті 7 КУзПБ розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство мають застосовуватися загальні положення щодо правонаступництва, передбачені ГПК України, і зокрема статтею 52 цього Кодексу. Для заміни кредитора у справі про банкрутство, вимоги якого включено до реєстру кредиторських вимог, правонаступником, мають застосовуватися спеціальні норми законодавства про банкрутство (стаття 21 Закону про банкрутство, стаття 43 КУзПБ). Відтак, в залежності від цього мають застосовуватися стаття 8 Закону про банкрутство, частина 3 статті 9 КузПБ, а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ - статті 255, 287 ГПК України. Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Норми Закону про банкрутство (КузПБ) застосовуються переважно як спеціальні норми права. У випадках відсутності в Законі про банкрутство (КузПБ) іншого врегулювання інституту правонаступництва, мають застосовуватися норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права. Такі висновки зроблені Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду та викладені у постанові від 27.02.2020 у справі № 911/806/17. Отже, враховуючи викладене та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, слід дійти висновку, що вирішення першої групи питань врегульовано нормами законодавства з питань банкрутства (Закон про банкрутство, КУзПБ). Норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права, підлягають застосуванню у випадках відсутності в законодавстві, що регулює процедуру банкрутства, іншого врегулювання інституту правонаступництва. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, в тому числі і судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного/господарського обороту в Україні. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (подібний висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Міжнародні договори (п. 5 ст. 14 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966; ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) передбачають наявність в кожній національній системі не менше двох судових інстанцій, але як правило, створюються й використовуються три судові інстанції: 1) перша судова інстанція - розгляд справи по суті; 2) друга інстанція - зазвичай це апеляційні суди, у рамках яких можливий повторний розгляд справи по суті в повному обсязі з постановленням нового рішення; 3) третя інстанція - зазвичай це касаційні органи, завдання яких полягає в перевірці не суті справи, а дотримання юридичної процедури розгляду справи й усунення допущених порушень закону. При такій системі справи розглядаються по суті двома судовими інстанціями, а третя перевіряє одну лише юридичну сторону рішень та роз`яснює реальний зміст законів. Перше положення і є втіленням принципу "двох інстанцій", а друге - є принципом юридичної перевірки рішень. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тобто норми процесуального закону можливість касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство ставлять у пряму залежність від особливостей (випадків), передбачених законодавством про банкрутство (Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Кодекс України з процедур банкрутства). Отже, вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну кредитора у справі № 5004/407/12 поданою після введення в дію з 21.10.2019 КУзПБ, слід керуватися приписами статті 9 КУзПБ, якою визначено порядок оскарження судових рішень у процедурі банкрутства. Відповідно до частини першої статті 9 КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною третьою статті 9 КУзПБ передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у наведеному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. (висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство від 28.01.2021 у справі №50/311-б) Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.01.2021 у справі №50/311-б дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі 12.11.2019 у справі № 922/6220/15 щодо неможливості касаційного перегляду ухвали місцевого суду та постанови апеляційного суду про заміну кредитора правонаступником як таких, що не передбачені в переліку згідно з частиною третьою статті 8 Закону про банкрутство, а також, за висновком Верховного Суду у цій справі, за частиною третьою статті 9 КУзПБ. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розбіжностей у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22.11.1995). Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/109447/17. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції маються передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997). Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]". При цьому, як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства"). У цій справі предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну кредитора - ПАТ "Кредитпромбанк" правонаступником ПАТ "Дельта Банк" у справі №5004/407/12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд". Можливість оскарження даної ухвали в касаційному порядку не передбачено частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Верховний Суд зазначає, що положення статей 287 та 296 ГПК України, не передбачають закриття касаційного провадження з вище наведених підстав, однак, у цьому випадку, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі № 5004/407/12 Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 55, 129 Конституції України, статтями 234, 235, пунктом 4 частини першої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтями 300, 301, 314 Господарського процесуального кодексу України, статтями 7, 9, 43 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд, - У Х В А Л И В: Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі № 5004/407/12 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню на підлягає. Головуючий С.В. Жуков Судді К.М. Огороднік Н.Г. Ткаченко