Ухвала КГС ВС № 910/14604/18

УХВАЛА 12 жовтня 2021 року м. Київ Справа № 910/14604/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Случ О. В., Уркевич В. Ю. секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Національний банк України, 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення 221 279 361,62 грн. У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Петренко Г. В. (адвокат), відповідача - Тиліпський Д. В. (адвокат), Національного банку України - Гузієнко Я. М., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шутов О. О. ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький" (далі - ТОВ "Кавицький") про стягнення 221 279 361,62 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ "Кавицький" у порушення умов укладеного кредитного договору від 30.11.2007 № 599, не повернуло ПАТ "Дельта Банк" кредит та не сплатило нараховані проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у сумі 3 656 250,00 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 103 154 135,91 грн, заборгованість за процентами у сумі 1 504 991,50 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 42 460 471,17 грн, 14 079 833,02 грн пені за прострочення повернення кредиту, 1 420 770,19 грн пені за прострочення сплати процентів; заборгованість за кредитом, наданим у гривні у сумі 27 975 500,00 грн, заборгованість за процентами у сумі 21 385 593,17 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 3 818 464,13 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у сумі 715 583,52 грн, 3 % річних за прострочення повернення кредиту у сумі 326 508,58 грн, 3 % річних за прострочення сплати процентів у сумі 85 987,16 грн, штраф у сумі 5 856 514,78 грн. 05.12.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому ТОВ "Кавицький" зазначило, що позивач скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту з 11.11.2014, у зв`язку з чим нарахування процентів за користування кредитом після 11.11.2014, а також штрафних санкцій та 3 % річних на таку суму є неправомірним. Відповідач також зазначив, що одночасне нарахування пені та штрафу є необґрунтованим, а викладені позивачем розрахунки є неправильними. Крім цього, у заяві від 05.12.2018 ТОВ "Кавицький" наголосило, що позовна давність щодо повернення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій підлягає обчисленню з 11.11.2014. Отже, на думку відповідача, позовна давність щодо пред`явлення вимог за кредитним договором спливла 11.11.2017, позивачем пропущена позовна давність щодо всіх заявлених вимог до відповідача в межах цієї справи, а тому відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності. 18.12.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ПАТ "Дельта Банк" зазначило, що пункт 5.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції додаткового договору від 24.07.2013 № 16) є нікчемним, оскільки відповідно до положень статті 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/14604/18 (суддя Чинчин О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 (Мартюк А. І. - головуючий, судді Корсак В. А., Зубець Л. П.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Кавицький" на користь ПАТ "Дельта Банк" 3 % річних у сумі 326 508,58 грн та судовий збір у сумі 909,97 грн; в іншій частині позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що станом на дату розгляду цієї справи у суді заборгованість ТОВ "Кавицький" за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 (у частині суми основного боргу - суми кредиту) становить 3 656 250,00 дол США та 27 975 500,00 грн. При цьому, оскільки відповідач (позичальник) не погодився з запропонованими банком змінами щодо розміру процентної ставки, беручи до уваги умови пункт 5.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599, строк користування кредитом за кредитним договором є таким, що закінчився достроково, а саме 11.11.2014. Судом зазначено, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів повернення кредиту у сумі 3 656 250,00 дол США та 27 975 500,00 грн, а, отже, позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" у частині стягнення з ТОВ "Кавицький" заборгованості за кредитом у сумі 3 656 250,00 дол США та 27 975 500,00 грн є обґрунтованими. Водночас урахувавши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та зазначивши, що лист відповідача від 15.12.2015 вих. № 128 не свідчить про переривання позовної давності в частині позовних вимог щодо стягнення з ТОВ "Кавицький" заборгованості за тілом кредиту, адже зі змісту зазначеного листа не вбачається, що відповідач вчиняє дії, які свідчать про визнання боргу, зокрема, що відповідач визнає будь-яку суму заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 (тіло кредиту, проценти, штрафні санкції, тощо), місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з пропуском позовної давності. Зазначивши, що обґрунтованим розміром процентів за користування кредитом у дол. США є 559 866,84 дол США (нараховані відповідно до умов кредитного договору від 30.11.2007 № 599 за період до 11.11.2014), тоді як відповідачем сплачені проценти у загальному розмірі 573 671,69 дол США, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність заборгованості ТОВ "Кавицький" за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, отриманими в дол США. Зауваживши також, що обґрунтованим розміром процентів за користування кредитом у гривні є 7 114 207,99 грн (нараховані відповідно до умов Кредитного договору № 599 від 30.11.2007 за період до 11.11.2014), тоді як відповідачем сплачені проценти у загальному розмірі 7 310 371,82 грн, суд дійшов висновку про відсутність заборгованості ТОВ "Кавицький" за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, отриманими в гривні. Ураховуючи викладені обставини та те, що нарахування процентів за користування кредитом, передбачених умовами кредитного договору, з 11.11.2014, є безпідставним, суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у дол США у сумі 1 504 991,50 дол США та заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в гривні у сумі 21 385 593,17 грн, у зв`язку з необґрунтованістю. З огляду на те, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності у зазначеній частині позовних вимог. Зауваживши, що строк кредитування за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 закінчився 11.11.2014, а доказів повернення (часткового повернення) кредиту відповідачем матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що обґрунтованим періодом нарахування пені за прострочення повернення відповідачем кредиту (в дол США та гривні) є 12.11.2014 - 12.05.2015. З огляду на те, що позивач заявив до стягнення з відповідача пеню, нараховану за період з 06.06.2018 по 25.10.2018, що суперечить як умовам кредитного договору від 30.11.2007 № 599, так і нормам чинного законодавства України, беручи до уваги межі заявлених позивачем позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення пені, нарахованої у зв`язку з простроченням повернення кредиту (14 079 833,02 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту у дол. США за період з 06.06.2018 по 25.10.2018 та 3 818 464,13 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту у гривні за період з 06.06.2018 по 25.10.2018) у зв`язку з необґрунтованістю. Оскільки позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності у зазначеній частині позовних вимог. Оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, нараховану на проценти, нараховувати які в свою чергу банк не має підстав (за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати процентів (1 420 770,19 грн за несвоєчасну сплату процентів у дол США за період з 01.11.2017 по 25.10.2018 та 715 583,52 грн за несвоєчасну сплату процентів у гривні за період з 01.11.2017 по 25.10.2018) у зв`язку з необґрунтованістю. Оскільки позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, суд не знайшов підстав для застосування позовної давності у зазначеній частині позовних вимог. З огляду на закінчення 11.11.2014 строку кредитування за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 (відповідно до пункту 5.2 договору), суд критично оцінив твердження позивача щодо наявності у відповідача 26.04.2018, 20.07.2018 та 20.10.2018 обов`язку подавати банку будь-яку фінансову звітність. Ураховуючи викладені обставини, суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення штрафу у сумі 5 856 514,78 грн у зв`язку з необґрунтованістю. Оскільки позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, суд не застосував позовну давність у зазначеній частині позовних вимог. Ураховуючи те, що позивач звернувся з цим позовом до суду 01.11.2018, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено позовну давність в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 326 508,58 грн, нарахованих за період з 06.06.2018 по 25.10.2018 за прострочення повернення відповідачем кредиту у гривні. Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 326 508,58 грн (за прострочення повернення кредиту) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому, оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом, які в свою чергу банк не має підстав нараховувати (за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних у сумі 85 987,16 грн (нараховані за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у гривні) у зв`язку з необґрунтованістю. З огляду на те, що позовні вимоги в частині стягнення з 3 % річних за прострочення сплати процентів не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності у вказаній частині позовних вимог. Ураховуючи викладені обставини, місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 підлягають частковому задоволенню у сумі 326 508,58 грн (3% річних за прострочення повернення кредиту в гривні), в іншій частині позов задоволенню не підлягає. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/14604/18, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Кавицький", ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 925/1239/17 (постанова від 18.02.2020). Зокрема, скаржник наголошує, що направивши лист від 15.12.2015 № 128 відповідач визнав наявність у нього боргу за кредитним договором від 30.11.2007 № 599, а намір повного погашення боргу свідчить про визнання відповідачем як мінімум суми боргу по тілу кредиту. З огляду на те, що зміна строків виконання зобов`язань, передбачена у пункті 5.2 кредитного договору не відбулася, а відповідач направленням листа від 15.12.2015 № 128 вчинив дії, які свідчать про визнання боргу, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправомірно застосували позовну давність до вимог позивача про стягнення суми тіла кредиту, чим порушили положення статті 267 ЦК України. Скаржником також зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 215, 216, 217, 651, 1056-1 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 910/16557/17 (постанова від 27.02.2018). На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку щодо зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором від 30.11.2007 №

599. Крім цього, зміст касаційної скарги містить посилання на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справах № 463/5896/14-ц (постанова від 10.04.2019) та № 916/3156/17 (постанова від 04.06.2019). ТОВ "Кавицький" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову - без змін. Національний банк України у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях зазначає, що підстави касаційного оскарження є обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення та постанова підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову. ТОВ "Кавицький" подало до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі. Товариство зазначає, що твердження скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновок, викладений Верховним Судом у справі № 925/1239/17 (постанова від 18.02.2020) є безпідставними, адже аналогічний висновок враховано судом апеляційної інстанції із посиланнями на постанови Верховного Суду у інших справах. Крім цього, ТОВ "Кавицький" зазначає, що судами попередніх інстанцій вирішено справу відповідно до усталеної практики Верховного Суду, в тому числі, з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у справі № 910/16557/17, на яку посилається скаржник. Отже, на думку Товариства, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/14604/18 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021, з огляду на таке. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 30.11.2007 між Закритим акціонерним товариством "Тас-Інвестбанк", яке змінило своє найменування на Закрите акціонерне товариство "Сведбанк Інвест", (банк) та ТОВ "Кавицький" (позичальник) укладено кредитний договір № 599, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у дол США на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток № 1), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов`язання, передбачені договором. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 4 500 000,00 дол США, що зменшується згідно з Додатком № 1 до договору. Строк дії кредитної лінії - з 30.11.2007 по 29.11.2014 (пункт 1.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599). Процента ставка за користування коштами кредиту - 12 % річних (пункт 1.4 кредитного договору від 30.11.2007 № 599). Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати перерахування коштів траншу кредиту позичальнику з рахунку для обліку наданого кредиту, відкритого за договором, до повного погашення заборгованості за траншем (траншами) кредиту на суму залишку непогашеної заборгованості за траншем (траншами) кредиту. Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 розрахунок процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування траншем кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році, тобто метод "факт/360". До періоду розрахунку процентів включається день надання і не включається день повернення кредиту. Для цілей цього договору банк здійснює нарахування процентів за попередній місяць в період з 1 по 5 число наступного місяця. Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 позичальник щомісячно сплачує проценти за користування кредитом на рахунок банку у валюті кредиту у такі строки: не пізніше 05 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбувається раніше 05 числа місяця. Якщо день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то строком сплати процентів вважається наступний робочий (банківський) день. Згідно з пунктом 4.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 позичальник здійснює платежі за договором у такій черговості (крім випадків, коли інша черговість доведена банком позичальнику у письмовій формі): - прострочені зобов`язання за процентами; - строкові платежі за процентами; - прострочені зобов`язання за кредитом; - строкові платежі за кредитом; - пеня; - інші платежі за договором. Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 у разі порушення строків погашення кредиту позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів (включаючи день сплати боргу) пеню, яка сплачується у гривнях за курсом Національного банку України на день здійснення платежу, у розмірі, що розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, та суми своєчасно неповернутих коштів. Відповідно до пункту 6.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 у разі порушення строків сплати процентів за користування кредитом та комісій позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів (включаючи день сплати боргу) пеню, яка сплачується у гривнях за курсом Національного банку України на день здійснення платежу, у розмірі, що розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, та суми своєчасно неповернутих коштів. У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових договорів до кредитного договору від 30.11.2007 № 599, якими вносились зміни та доповнення до цього кредитного договору. 13.05.2010 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (правонаступник Акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" шляхом приєднання останнього) та ТОВ "Кавицький" (позичальник) укладено Додатковий договір № 8 до кредитного договору від 30.11.2007 № 599, яким сторони дійшли згоди викласти зазначений договір у новій редакції. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) розмір кредиту становить 4 500 000,00 дол США. Строк користування кредитом - з 30.11.2007 по 31.12.2013 включно (пункту 1.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8). Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) плата за користування кредитом становить 14 % річних. Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої згідно з пунктом 1.4 договору, з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення кредиту (в тому числі і за період прострочення погашення кредиту). При цьому, враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Якщо день надання та повернення кредиту співпадають, проценти за користування кредитом нараховуються на суму наданих коштів за один день користування кредитом. Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) проценти за користування кредитом нараховуються банком виходячи з умови тривалості року 360 днів та фактичної кількості днів у місяці. Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) за попередній місяць і на дату повернення кредиту. Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) повернення кредиту здійснюється по 31.12.2013 включно в порядку та строки, визначені у графіку (Додаток № 1). Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, додаткового договору від 13.05.2010 № 8) у випадку ненадходження на рахунок банку суми кредиту та процентів за користування ним в строки, визначені у п.п. 1.3, 3.3, 3.4, 4.1, 7.16, 8.1 та 8.2 договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення відповідного платежу від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення. Додатковим договором від 28.03.2013 № 15 сторони дійшли згоди, що на дату укладення цього додаткового договору строкова заборгованість за кредитом становить 3 375 000,00 дол США; прострочена заборгованість становить 281 250,00 дол США. Судами попередніх інстанцій також установлено, що 18.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" (продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, відповідно до умов якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну; права вимоги переходять від продавця до покупця та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги. Як убачається з Додатку № 1 до зазначеного договору купівлі-продажу прав вимоги, продавець продав покупцю (ПАТ "Дельта Банк") права вимоги до ТОВ "Кавицький" за кредитним договором від 30.11.2007 № 599, основна непогашена сума кредиту - 29 224 406,25 грн (що є заборгованістю 3 656 250,00 дол США за курсом Національного банку України станом на 18.06.2013), сума нарахованих, але не сплачених процентів - 151 804,89 грн. За актом приймання-передачі прав вимоги Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" передало, а ПАТ "Дельта Банк" прийняло права вимоги, зазначені у Додатку. У Додатку до акта зазначено, що продавець продав покупцю (ПАТ "Дельта Банк") права вимоги до ТОВ "Кавицький" за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 на суму строкового кредиту - 3 093 750,00 дол США, простроченого кредиту - 562 500,00 дол США, строкові проценти - 18 992,23 дол США. 24.07.2013 між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Кавицький" (позичальник) укладено Додатковий договір № 16 до кредитного договору від 30.11.2007 № 599, яким сторони дійшли згоди викласти вказаний кредитний договір у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, Додаткового договору від 24.07.2013 № 16) надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 7 156 250,00 дол США та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 31.05.2018 зі сплатою плати за користування кредитом. Згідно з пунктом 1.1.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції, Додаткового договору від 24.07.2013 № 16) повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту у відповідності до зниження максимального ліміту заборгованості згідно з Графіком, який викладено у Додатку № 1, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом. Для траншів у сумі, що не перевищують 3 656 250,00 дол США процентна ставка становить 10,5 % річних; для траншів в сумі, що перевищують 3 656 250,00 дол США, процентна ставка становить 19,5 % річних (якщо транш надано у гривні) та 12 % (якщо транш надано у дол.) (пункт 1.1 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції Додаткового договору від 24.07.2013 № 16). Згідно з пунктом 1.1.3 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції Додаткового договору від 24.07.2013 № 16) у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених п.п. 3.3.13.3 - 3.3.13.7 договору, плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 12,5% річних за траншем, що не перевищує 3 656 250,00 дол США; 21,5 % річних за траншем, що перевищує 3 656 250,00 дол США (якщо транш надано у гривні) та 14 % річних за траншем, що перевищує 3 656 250,00 дол США (якщо транш надано у дол США), починаючи з моменту невиконання зазначених зобов`язань. Плата за користування кредитом у розмірах, зазначених вище, діє до дня (включно) виконання умов передбачених п.п. 3.3.13.3 - 3.3.17.3 договору. Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції Додаткового договору від 24.07.2013 № 16) нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365). Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі (пункт 2.7 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (у редакції Додаткового договору від 24.07.2013 № 16). Додатковим договором № 18 від 30.04.2014 до кредитного договору від 30.11.2007 № 599 сторони домовились не застосовувати до позичальника штрафні санкції, пеню, передбачені умовами договору, за порушення строків сплати нарахованих процентів, з моменту виникнення такої простроченої заборгованості та до 30.04.2014. Додатковою угодою від 01.08.2014 № 19 сторони виклали Додаток № 1 до кредитного договору від 30.11.2007 № 599 (Графік зниження максимального ліміту заборгованості) у новій редакції, вказавши суми коштів, що підлягають сплаті, та строки їх сплати. На обґрунтування позовних вимог у цій справі, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного кредитного договору від 30.11.2007 № 599, не повернув позивачу кредит та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у сумі 3 656 250,00 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 103 154 135,91 грн, заборгованість за процентами у розмірі 1 504 991,50 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 42 460 471,17 грн, 14 079 833,02 грн пені за прострочення повернення кредиту, 1 420 770,19 грн пені за прострочення сплати процентів; заборгованість за кредитом, наданим у гривні, у сумі 27 975 500,00 грн, заборгованість за процентами у розмірі 21 385 593,17 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 3 818 464,13 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 715 583,52 грн, 3 % річних за прострочення повернення кредиту у сумі 326 508,58 грн, 3 % річних за прострочення сплати процентів у розмірі 85 987,16 грн, штраф у сумі 5 856 514,78 грн. За змістом частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме положення статей 215, 216, 217, 651, 1056-1 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 910/16557/17 (постанова від 27.02.2018). На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку щодо зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором від 30.11.2007 №

599. Дослідивши зазначені доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд відхиляє їх з огляду на таке. У справі № 910/16557/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався спір про визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору № 06.1.-20/002, який укладено 11.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", та в якому передбачено наступне: "Незважаючи на викладене в пункті 5.2.1 цього договору, сторони погодились, що процентна ставка за користування кредитом буде становити 18 (вісімнадцять) % річних, починаючи з 31 (тридцять першого) календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1 цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором". Позовні вимоги у зазначеній справі мотивовано тим, що спірний пункт кредитного договору суперечить вимогам частини 3 статті 1056-1 ЦК України, оскільки збільшує встановлену у пункті 5.2.1 фіксовану процентну ставку, а збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається. Залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суду у постанові від 27.02.2018, серед іншого зазначив, що вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати положення статті 1056-1 ЦК України. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з`ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов`язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 ЦК України. При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641- 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною 6 статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. Ураховуючи наведене Верховний Суд наголосив, що у спірних правовідносинах, при укладенні кредитного договору № 06.1.-20/002, як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувалися принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов кредитного договору, у тому числі і умов, викладених у спірному пункті 5.2.2 договору. Водночас у справі № 910/14604/18, яка розглядається предметом спору є стягнення заборгованості за кредитом у сумі 3 656 250,00 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 103 154 135,91 грн, заборгованості за процентами у сумі 1 504 991,50 дол США, що в еквіваленті станом на 26.10.2018 становить 42 460 471,17 грн, 14 079 833,02 грн пені за прострочення повернення кредиту, 1 420 770,19 грн пені за прострочення сплати процентів; заборгованості за кредитом, наданим у гривні, у сумі 27 975 500,00 грн, заборгованості за процентами у сумі 21 385 593,17 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 3 818 464,13 грн, пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у сумі 715 583,52 грн, 3 % річних за прострочення повернення кредиту у сумі 326 508,58 грн, 3 % річних за прострочення сплати процентів у розмірі 85 987,16 грн, штрафу у сумі 5 856 514,78 грн. Отже, виходячи з критеріїв подібності правовідносин, за якими під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, слідує, що правовідносини у справі № 910/16557/17 та у справі, яка розглядається, не є подібними. При цьому застосування судами у зазначених справах положень статті 1056-1 ЦК України не свідчать про подібність правовідносин у справі № 910/16557/17 із правовідносинами в цій справі, виходячи з конкретних обставин справи. Більш того, у справі № 910/14604/18, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 5.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599 не встановлено право банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку, а встановлено право банку ініціювати зміну розміру процентної ставки. Оскільки відповідач (позичальник) не погодився з запропонованими банком змінами щодо розміру процентної ставки, беручи до уваги умови пункту 5.2 кредитного договору від 30.11.2007 № 599, де зазначено, що при незгоді з запропонованим кредитором новим розміром процентної ставки строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції, суди дійшли висновку, що строк користування кредитом за кредитним договором є таким, що закінчився достроково, а саме 11.11.2014. Отже, такі висновки не суперечать правовому висновку щодо застосування положень статті 1056-1 ЦК України до правовідносин, які були предметом розгляду у справі № 910/16557/17. Скаржником також зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 925/1239/17 (постанова від 18.02.2020). Зокрема, скаржник наголошує, що направивши лист від 15.12.2015 № 128 відповідач визнав наявність у нього боргу за кредитним договором. З огляду на те, що зміна строків виконання зобов`язань, передбачена у пункті 5.2 кредитного договору не відбулася, а відповідач направленням листа від 15.12.2015 № 128 вчинив дії, які свідчать про визнання боргу, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправомірно застосували позовну давність до вимог позивача про стягнення суми тілу кредиту, чим порушили поводження статті 267 ЦК України. У справі № 925/1239/17 за позовом фізичної особи-підприємця Бочала В`ячеслава Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" (далі - ТОВ "СОИЛ"), Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" про стягнення заборгованості у сумі 6 769 593 грн, на яку посилається скаржник, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції виклавши при цьому правовий висновок, що: "…за змістом частини першої та третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. При цьому, при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 905/2324/17. Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 911/479/18". Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 № 925/1239/17, ураховуючи конкретні обставини справи, зауважив, що висновок суду апеляційної інстанції про переривання позовної давності шляхом надсилання відповідачем листа від 27.09.2016 про визнання наявності зобов`язань перед позивачем є передчасним з огляду на те, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, при цьому, в порушення положень статей 86, 236, 264, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції достеменно не встановив обставин, не з`ясував дат чи періодів конкретних подій щодо початку перебігу строку позовної давності, оцінки спірним правовідносинам у контексті зазначених норм не надав; належним чином не з`ясував, виходячи з умов договорів та обставин користування позивачем спірними магазинами, з якого саме моменту магазини були фактично передані ТОВ "СОИЛ", а ФОП Бочал набув права вимагати розрахунок за виконані роботи, а також не дослідив та не зазначив, яке значення для визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності, мають обставини усунення перешкод у користуванні та фактичне отримання ТОВ "СОИЛ" доступу до магазинів, які встановлені за результатами розгляду справи № 925/1530/17. Ураховуючи викладене, Верховний Суд не аналізував обґрунтованість передчасних висновків суду апеляційної інстанції стосовно переривання перебігу позовної давності, оскільки вони здійснені без встановлення обставин початку перебігу позовної давності, які мають істотне значення для переривання перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. У справі № 910/14604/18, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, ураховуючи положення статті 267 ЦК України зазначили, що з матеріалів справи судом не встановлено, що відбулося переривання позовної давності. При цьому, аналізуючи зміст листа від 15.12.2015 вих. № 128, яким відповідач повідомив позивача про те, що він має намір погасити заборгованість, суди встановили, що останній просив надати інформацію про розмір та склад заборгованості за кредитним договором від 30.11.2007 № 599, з розшифровкою її складу окремо по тілу кредиту (основного боргу), нарахованим відсоткам, штрафам, пені як по відсоткам, так і по кредиту. Водночас, ураховуючи правові висновки щодо застосування положень глави 19 ЦК України (позовна давність), викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19, суди попередніх інстанцій наголосили, що у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи та проаналізувавши зміст листа відповідача від 15.12.2015 вих. № 128 суди дійшли висновку, що з нього не вбачається вчинення дій, які свідчать про визнання боргу, зокрема, не вбачається, що відповідач визнає будь-яку суму заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 30.11.2007 № 599 (тіло кредиту, проценти, штрафні санкції, тощо). З викладеного слідує, що правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 925/1239/17 (постанова від 18.02.2020) не мали бути взяті до уваги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень у цій справі, оскільки судове рішення у справі, на яке посилався скаржник, хоча і прийняте із застосуванням положень глави 19 ЦК України (позовна давність), зокрема статей 261, 264, 267 ЦК України, але ухвалене за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і було прийнято судове рішення, а відтак відповідні доводи заявника фактично спрямовані на перегляд та переоцінку обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Правовідносини у справах № 925/1239/17 та справі № 910/14604/18, яка переглядається, загалом різняться за підставами позовів, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ. Посилання скаржника на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 463/5896/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про визнання нікчемним договору № 1230475 на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи" від 08.07.2013 (постанова від 10.04.2019) та у справі № 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" про визнання договору недійсним (постанова від 04.06.2019), колегіє суддів відхиляються, адже судові рішення у зазначених справах також ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та наявних у таких справах доказів, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, різними є предмети і підстави позовів і нормативно-правове регулювання (в окремих справах), тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них, а отже, висновки цих судів у таких справах не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/14604/18. Ураховуючи закриття касаційного провадження на підставі положень пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, колегія суддів залишає без задоволення клопотання ТОВ "Кавицький" про закриття касаційного провадження на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997). Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/14604/18 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді О. В. Случ В. Ю. Уркевич