Постанова 4804 № 221/4709/20

22-ц/804/858/21 221/4709/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2021 року місто Маріуполь справа № 221/4709/20 провадження № 22-ц/804/858/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач фізична особа підприємець ОСОБА_2 розглянув за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_3 , на рішення Волноваського районного суду Донецької області у складі судді Мохова Є.І. від 04 грудня 2020 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі ФОП) ОСОБА_2 про визнання розірвання трудового договору незаконним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15 червня 2012 року між нею та відповідачем, яка використовує найману працю, укладений трудовий договір про прийняття її на роботу продавцем непродовольчих товарів магазину «Локомотив» у м. Волноваха. Трудовий договір був зареєстрований у Волноваському районному центрі зайнятості за №05591200355. 03 червня 2020 року позивачка захворіла, відкрила листок непрацездатності НОМЕР_1 , про що повідомила відповідача. 04 червня 2020 року позивачка подала заяву про звільнення з роботи згідно зі ст. 38 КЗпП за власним бажанням з 18 червня 2020 року. 11 червня 2020 року позивачкою отримано листа, з якого вбачається, що 31 травня 2020 року проведена інвентаризація побутових товарів та посуду та встановлено недостачу у сумі 167 801 грн. Позивачу запропоновано відшкодувати шкоду в розмірі 55 933 грн 66 коп. 19 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 з`явилась на роботу та попросила зробити запис до трудової книжки про звільнення за власним бажанням та провести з нею розрахунок. ФОП ОСОБА_2 відмовила позивачці в розрахунку та здійсненні запису у трудову книжку, пославшись на спричинену шкоду, встановлену проведеною інвентаризацією побутових товарів та посуду 07 липня 2020 року у Волноваському районному центрі зайнятості позивачку ознайомили з наказом № 1-К (розпорядження) від 18 червня 2020 рок про припинення трудового договору (контракту), укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2 , про її звільнення за ст. 41 п.2 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я, на підставі чого внесли запис до трудової книжки. Позивачка вважає наказ № 1-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 18 червня 2020 року про її звільнення за ст. 41 п.2 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я незаконним та безпідставним. Просила визнати розірвання трудового договору між працівником і фізичною особою, укладеного 15 червня 2012 року між нею та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрованого у Волноваському районному центрі зайнятості за № 05591200355, за п. 2 ст. 41 КЗпП, не законним. Просила визнати трудовий договір, укладений 15 червня 2012 року між нею та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований у Волноваському районному центрі зайнятості 15 червня 2012 року за № 05591200355, розірваним 19 червня 2020 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 задоволені повністю. Розірвання трудового договору між працівником і фізичною особою, укладеного 15 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрованого у Волноваському районному центрі зайнятості за № 05591200355, за п. 2 ст. 41 КЗпП визнано незаконним. Визнано трудовий договір між працівником і фізичною особою, укладений 15 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований у Волноваському районному центрі зайнятості 15 червня 2012 року за № 05591200355, розірваним 19 червня 2020 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що конкретні винні дії працівника ОСОБА_1 не встановлені. Факт виявлення нестачі матеріальних цінностей не може бути підставою для розірвання трудового договору у зв`язку із втратою довір`я , а тому, у роботодавця відсутні підстави для винесення наказу про звільнення позивач у зв`язку із втратою довір`я. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 30 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє представник ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем ОСОБА_1 було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, тож остання взяла на себе повну матеріальну відповідальність щодо ввірених їй матеріальних цінностей. Згідно з трудовими обов`язками позивача їй належало виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, контролем за їх рухом, зберігання та реалізація. Факт порушення позивачем посадових обов`язків зафіксований в присутності позивача в інвентаризаційному описі щодо недостачі товарно-матеріальних цінностей. Суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги інвентаризаційний опис та копії видаткових накладних, оскільки чинне законодавство не закріплює вимог до його складання фізичними-особами підприємцями. Оскільки позивачка ОСОБА_1 відмовилась в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки її звільнення на підставі п. 2 ст. 42 КЗпП є законним. Доводи інших учасників справи 03 березня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому остання просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що видаткові накладні підтверджують факт прийняття товару від постачальника, а не передачу їх на зберігання саме їй, свій підпис на видаткових накладних вона не ставила, тож доказів того, хто з трьох робітників магазину приймав товар на суму 56 851 грн 50 коп. і хто саме з цих працівників несе матеріальну відповідальність за прийнятий товар, відповідачем не надано. Відповідачем своєчасно не встановлено з чиєї вини виникла недостача, між працівниками магазину не укладено договору про колективну відповідальність. Два інших продавця, з якими також укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, продовжують працювати у відповідача. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Ткаченко Т.Б. Ухвалою апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом 15 червня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, який зареєстрований у Волноваському районному центрі зайнятості за № 05591200355, та фахівцем Волноваського центру зайнятості внесено запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття її на роботу у якості продавця непродовольчих товарів по вищевказаному трудовому договору. З 15 червня 2012 року ОСОБА_1 приступила до виконання свої трудових обов`язків - продавець непродовольчих товарів магазина «Локомотив» м. Волноваха. 15 червня 2012 року ФОП ОСОБА_2 уклала з позивачем ОСОБА_1 договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 03 червня 2020 року позивачка захворіла, у зв`язку з чим у цей же день лікарем Волноваської центральної районної лікарні їй був відкритий листок непрацездатності серія АДТ № 768701. 04 червня 2020 року позивачкою на ім`я відповідача подана заява про звільнення з роботи за власним бажанням з 18 червня 2020 року згідно зі ст. 38 КЗпП. 11 червня 2020 року від відповідача на ім`я позивачки надійшов лист, що 31 травня 2020 року проведена інвентаризація побутових товарів та посуду, якою встановлена недостача 167 801 грн, позивачці запропоновано відшкодувати шкоду у розмірі 55 933,66 грн шляхом відпрацювання та покриття шкоди. Відповідно до листка непрацездатності серія АДТ № 768701 позивач хворіла до 18 червня 2020 року включно, з 19 червня 2020 року мала можливість виконувати свої трудові обов`язки. 19 червня 2020 року позивачка на адресу відповідача надіслала заяву про термінове проведення з нею повного розрахунку по заробітній платі та внесення запису до трудової книжки про її звільнення за власним бажанням. 04 липня 2020 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов лист, в якому повідомлялося, що 18 червня 2020 року її звільнено у зв`язку з втратою довір`я, за ст. 41 п. 2 КЗпП України. 07 липня 2020 року у Волноваському районному центрі зайнятості позивачку ознайомили з наказом № 1-К (розпорядження) від 18 червня 2020 року про припинення трудового договору (контракту), укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2 , за ст. 41 п.2 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я, на підставі чого внесли запис до трудової книжки. Згідно з інвентаризаційним описом товаро-матеріальних цінностей (побутова хімія та посуд) від 31 травня 2020 року у ФОП ОСОБА_2 встановлена недостача в сумі 167 801 грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України). З аналізу вказаної правової норми можна зробити висновок, що на підставі п.2 ст.41 КЗпП України можуть бути звільнені працівники, з якими при прийнятті на роботу був укладений договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їм цінностей. Це також стосується працівників, на яких матеріальна відповідальність покладається відповідно до чинного законодавства. Однак, коло працівників, які підпадають під дію п. 2 ст. 41 КЗпП України, не обмежується вищеназваними категоріями працівників. Для розірвання трудового договору за вказаною підставою не має значення, в якому розмірі на цих працівників могла бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику або уповноваженому ним органу. Вирішуючи питання щодо віднесення особи до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи має виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей». Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. Отже, розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Підставою для втрати довір`я до позивача став Інвентаризаційний опис товаро-матеріальних цінностей (побутова хімія та посуд) від 31 травня 2020 року у ФОП ОСОБА_2 , яким встановлена недостача в сумі 167 801 грн. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (статті 138 КЗпП України). Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві, а отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено винних дій працівника у нестачі матеріальних цінностей є обгрунтованим та відповідає принципу розподілу тягаря доказування у трудових справах. Лише факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини ОСОБА_1 та звільнення її в зв`язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції з урахуванням встановлених обставин справи обгрунтовано зроблений висновок, що відповідачем не надано доказів того, що на час проведення інвентаризації майна встановлено винні дії продавця ОСОБА_1 , які дають власнику підстави для втрати довір`я до працівника, а сам факт виявлення нестачі матеріальних цінностей не може бути підставою для розірвання трудового договору у зв`язку із втратою довір`я, та підставно задовольнив вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним розірвання трудового договору, укладеного 15.06.2012 року, за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем ОСОБА_1 підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та згідно з трудовими обов`язками їй належало виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, контролем за їх рухом, зберігання та реалізація, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки не встановлена наявність винних дій позивача. Факт недостачи товарно-матеріальних цінностей зафіксований в інвентаризаційному описі, проте це не доводить, що саме позивач вчинила умисно або необережно такі дії, які призвели то таких наслідків та дають відповідачу підстави для втрати до неї довір`я. Суд першої інстанції врахував та надав належну оцінку інвентаризаційному опису та наданим видатковим накладним, що спростовує доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вказаних доказів. Та обставина, що позивачка ОСОБА_1 відмовилась в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки, не може слугувати підставою для звільнення її за п. 2 ст. 42 КЗпП України. Оскільки суд дійшов обгрунтованого висновкк про незаконність звільнення позивачки за п. 2 ст. 42 КЗпП України, то з урахуванням заявлених нею позовних вимог, положень частини третьої статті 235 КЗпП України, суд визнав трудовий договір, укладений 15 червня 2012 року між позивачем та відповідачем, розірваним 19.06.2020 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, згідно поданої позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева Т.Б. Ткаченко