Постанова 4805 № 279/1330/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/1330/21 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я. Категорія 44 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 20 грудня 2021 року суддею Волковою Н.Я. у м. Коростені, у справі №279/1330/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, в с т а н о в и в : У березні 2021 року фізична особа-підприємець (далі ФОП) ОСОБА_5 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у якому просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь 23759,26 грн матеріальної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що нею, як фізичною особою-підприємцем, 12 грудня 2018 року з ОСОБА_2 укладено трудовий договір б/н, на підставі якого останню прийнято на посаду продавця магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Цього ж дня з ОСОБА_2 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого остання взяла на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених їй матеріальних цінностей. 23 січня 2020 року нею на підставі трудового договору б/н на посаду продавця магазину " ОСОБА_6 " було прийнято ОСОБА_4 , з якою також укладено договір про повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених їй матеріальних цінностей. 13 серпня 2020 року видано наказ №27 про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого у АДРЕСА_1 . Зокрема, перед проведенням інвентаризації згідно вказаного наказу комісією у складі ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_7 , продавців ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було складено акт від 13 серпня 2020 року, у якому зазначалося, що на початок інвентаризації всі товарно-транспортні накладні оприбутковані, залишок товарно-матеріальних цінностей по магазину "Еліта" складає 100628,61 грн, а також те, що із залишком товарно-матеріальних цінностей всі члени комісії згодні, про що свідчать власноруч здійснені підписи у даному акті. За результатами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей виявлено недостачу товарів на загальну суму 23759,26 грн, що підтверджується актом інвентаризації від 13 серпня 2020 року. Як перед початком, так і одразу після інвентаризації грошових цінностей, проведеної за участю відповідачів у магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", останні були повністю згодні з результатами такої, про що свідчать зроблені ними власноруч записи в акті інвентаризації від 13 серпня 2020 року. Жодних застережень з приводу виявленої недостачі ними також не заявлялися. У подальшому відповідачі відмовились відшкодовувати завдану ними матеріальну шкоду, у зв`язку з чим нею офіційно поштовим зв`язком направлено на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вимоги щодо відшкодування суми недостачі. Однак, до цього часу завдана матеріальна шкода відповідачами не відшкодована, у зв`язку з чим вона вимушена звернутись з позовом до суду для відновлення своїх прав. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 20 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 23759,26 грн на відшкодування матеріальної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог. На його думку, процедура інвентаризації та акт, складний за її результатами не відповідають вимогам законодавства, а даний документ не може бути допустимим доказом вини відповідача. Зокрема зазначив, що відповідно до п.1, 3, 7, 16, 19 розділу «ІІ. Організація та основні правила проведення інвентаризації» Положення №879 для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік. Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства. Однак, наказу ФОП ОСОБА_5 про створення інвентаризаційної комісії, її склад, періодичність інвентаризації до матеріалів справи не долучено. Окрім того, в інвентаризаційному листі, наявному у справі, не зафіксовано кількості, марки, ваги, балансової вартості товару. Зазначене унеможливлює встановити, якого товару не вистачає, а який у надлишку. Також вважає, що позивачем до справи не долучено затвердженого керівником інвентаризаційної комісії протоколу про результати інвентаризації, а тому інвентаризація від 13 серпня 2020 року проведена протиправно, а складений за її результатами акт не відповідає вимогам законодавства та не може бути допустимим доказом вини відповідачів. Окрім того, посилаючись на ст.77, ч.2 ст.89 ЦПК України, ч.ч.1-3 ст.130, п.1 ч.1 ст. 134, ст.135-1, 138 КЗпП України вказав, що позивачем не доведено належними доказами передачу відповідачам товарно-матеріальних цінностей при прийомі на роботу, не проведено обов`язкових інвентаризацій при зміні матеріально-відповідальних осіб у 2020 році, та не доведено вину саме відповідачів у виявленій недостачі. У справі відсутні документи, із якими пов`язується повна індивідуальна матеріальна відповідальність, а саме, документи щодо надходження товарів до магазину (із їх відповідним візуванням на час інвентаризації або й без такої), їх прийняття конкретною матеріально-відповідальною особою, дані про облік і оприбуткування у конкретні періоди, дати, зокрема, при прийнятті відповідачів на роботу, визначення нестачі, наявність залишку товарів. Отже, неможливо стверджувати, що нестача сталася саме з вини відповідачів. Також, матеріали справи не містять даних про те, що обов`язкова інвентаризація в день прийняття на роботу відповідачів та інших продавців, а також при їх звільненні, як це передбачено п.7 Положення №879, проводилась у магазині ФОП ОСОБА_5 , а акт прийому-передачі матеріальних цінностей з відповідачами не складався. Вважає, що суд безпідставно вирішив стягнути солідарно з обох відповідачів виявлену суму недостачі, оскільки позивачем не доведено, що така була заподіяна спільними умисними діями ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . На його думку, твердження позивача про згоду відповідачів з актом інвентаризації та наявною недостачею у розмірі 23759,26 грн є безпідставними, оскільки відповідачі лише підтвердили своїми підписами наявний товар на суму 100628,61 грн, а недостачу не визнали і не визнають. Окрім того, ФОП ОСОБА_5 не доведено, а судом не встановлено, які саме винні, протиправні дії вчинили відповідачі, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкової умови покладення на працівника матеріальної відповідальності. Також не доведено позивачем й того, що після проведеної 13 серпня 2020 року інвентаризації вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі. Крім того вказав, що позивачем не доведено того, що власник створив належні умови для забезпечення, як це передбачено п.2 Договору про повну матеріальну відповідальність. Зокрема, у відзиві на позов представником відповідача ОСОБА_8 зазначено, що магазин щодня відкривали та закривали ФОП ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_7 , які безперешкодно мали доступ до матеріальних цінностей товару. Отже, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів про обставини заподіяння шкоди, необхідних для покладення на відповідачів матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником при виконанні трудових обов`язків. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди у повному обсязі. На його думку, суд дійшов помилкового висновку про відшкодування матеріальної шкоди відповідачами у солідарному порядку, оскільки ступінь вини останніх не визначений. Відповідачі прийняли на себе повну матеріальну відповідальність, однак договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність між позивачем, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладені не були. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №287/354/14-ц (провадження №61-101444св18). Отже, встановити розмір шкоди (нестачі), який заподіяно ФОП ОСОБА_5 діями матеріально-відповідальних осіб є неможливим. Вважає, що видані позивачем наказ №27 про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та акт від 13 серпня 2020 року не відповідають вимогам чинного законодавства щодо належного їх оформлення, зокрема Стандарту ДСТУ 4163-2003. Окрім того, у даному наказі зазначено лише про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей магазину «Еліта» без визначення складу комісії. Також, з незрозумілих причин у акті від 13 серпня 2020 року до складу комісії включена особа ФОП ОСОБА_7 , яка не має жодного відношення до ФОП ОСОБА_5 та останньою суду не надано документів, що така особа перебуває з нею у трудових відносинах, є власником магазину або товару тощо. Також до складу даної комісії були включені продавці ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які є матеріально відповідальними особами та яких не включають до складу робочої інвентаризаційної комісії для перевірки активів, що знаходяться у них на відповідальному зберіганні. Вказав, що п.1 Договору про повну матеріальну відповідальність від 23 січня 2020 року зазначає, що «Працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за всі в установленому порядку передані йому під звіт роботодавцем товарно-матеріальні цінності та кошти згідно з інвентаризаційними описами №1 та №2, що додаються до цього Договору, а також за ті товарно-матеріальні цінності, що будуть надходити йому під звіт протягом усього терміну дії Договору». Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів передачі товарно-матеріальних цінностей та коштів ОСОБА_4 згідно з інвентаризаційними описами №1 та №2 до прийняття її на роботу або в момент прийняття. Окрім того, у договорі про повну матеріальну відповідальність відсутні відомості стосовно місця роботи та об`єкту, за які саме товарно-матеріальні цінності йде мова. Також, вважає, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів (товаро-транспортних накладних тощо), які б підтверджували товарооборот або наявність товару, оскільки видана ФОП ОСОБА_5 довідка по магазину не містить дати та неналежно оформлена, а тому не є належним і допустимим доказом. Також, на його думку, позивачем не доведено, що саме у період роботи ОСОБА_4 , з 23 січня 2020 року по 13 серпня 2020 року, виникла недостача товару та грошових цінностей. Крім того, суд не взяв до уваги того, що у ОСОБА_4 не було ключів від магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відкривала і закривала магазин безпосередньо ФОП ОСОБА_5 без присутності продавців, отже, позивач у будь-який час мала доступ до товарів без відома матеріально-відповідальних осіб. Вважає безпідставними висновки суду про те, що відповідачі, підписавши акт про проведення інвентаризації від 13 серпня 2020 року, повністю погодилися з її результатами та жодних застережень з приводу недостачі не заявили, оскільки вказаний акт ОСОБА_4 був підписаний як членом комісії, а не продавцем, а тому будь-яких пояснень або застережень вона не могла робити. Також зазначив, що проводячи інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, позивач не встановив, яку реальну шкоду заподіяв кожний з відповідачів, оскільки дані особи несуть індивідуальну матеріальну відповідальність перед роботодавцем згідно укладених договорів. У доводах апеляційної скарги послався на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №807/1556/17. У відзивах на апеляційні скарги ФОП ОСОБА_5 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги відповідачів без задоволення. Зазначила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відповідно до укладеного договору взяли на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених їм матеріальних цінностей. Проведеною 13.08.2020 інвентаризацією було виявлено недостачу товарів на суму 23759,26 грн та складено акт, який підписали відповідачі, як члени комісії, при цьому жодних скарг та застережень від них не надходило. Останні також власноруч написали пояснення, у яких погодились із залишком та недостачею товарно-матеріальних цінностей, зазначили, що нічого не можуть пояснити щодо виявленої недостачі. Вказала, що магазин перебував під охороною підрозділу поліції, а тому доводи відповідачів, що саме вона закривала і відкривала магазин, є голослівними. Вважає, що дослідженими у суді письмовими доказами було встановлено допущення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недостачі, такі докази ними не спростовані, а тому останні мають нести солідарну матеріальну відповідальність, якої намагаються уникнути. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 12 грудня 2018 року ОСОБА_2 прийнято на посаду продавця магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що підтверджується Трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю б/н від 12.12.2018. Даний договір підписано ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.21). Цього ж дня з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 12 грудня 2018 року. Вказаний договір підписано власноруч ОСОБА_2 (а.с.22). Окрім того, 23 січня 2020 року ОСОБА_4 прийнято на посаду продавця магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", про що свідчить Трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю б/н від 23.01.2020. Даний договір підписано ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.30). Цього ж дня з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 23 січня 2020 року. Вказаний договір підписано власноруч ОСОБА_4 (а.с.31). Зі змісту довідки по магазину "Еліта" вбачається, що станом на 23 січня 2020 року залишок матеріально-грошових цінностей становив 92264,76 грн. За період з 23 січня 2020 року по 13 серпня 2020 року було фактично отримано і оприбутковано матеріально-грошових цінностей на загальну суму 830722,16 грн. Розрахунок за товари і інше склав 822358,31 грн. Залишок на 13 серпня 2020 року становить 100628,61 грн (а.с.15). Наказом №27 від 13 серпня 2020 року позивачем прийнято рішення щодо проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого у АДРЕСА_1 (а.с.10). З Акту інвентаризації матеріально-грошових цінностей магазину "Еліта" від 13 серпня 2020 року, проведеної на підставі вищевказаного наказу, у складі комісії: ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_7 , продавців ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , вбачається, що на початок інвентаризації всі товаротранспортні накладні оприбутковані. Залишок матеріально-грошових цінностей по магазину "Еліта" складає - 100628,61 грн. Також зазначено, що із залишком матеріально-грошових цінностей усі погоджуються. Даний акт підписано власноруч усіма членами комісії (а.с.16). За результатами проведеної інвентаризації матеріально-грошових цінностей магазину "Еліта" встановлено, що на початок проведення інвентаризації згідно первинних документів залишок становив 100628,61 грн. Після проведення інвентаризації матеріально-грошових цінностей фактичний залишок склав 76869,35грн. Отже, недостача становить 23759,26 грн, про що свідчить Акт результатів проведення інвентаризації матеріально-грошових цінностей від 13 серпня 2020 року (а.с.17). У поясненнях, наданих продавцями ОСОБА_2 і ОСОБА_4 від 13 серпня 2020 року зазначено, що про недостачу в магазині " ОСОБА_6 " пояснити нічого не можуть. Окрім того, зі змісту розписок від 13 серпня 2020 року вбачається, що відповідачі із залишком у сумі 100628,61 грн по магазину " ОСОБА_6 " згодні, претензій до ФОП ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_7 не мають (а.с.24-25, 33-34). 28 серпня 2020 року позивачка на адреси відповідачів направила вимоги від 28 серпня 2020 року «щодо відшкодування сум недостачі». У вимогах, зокрема, зазначила, що відповідно до акту інвентаризації матеріально-грошових цінностей по магазину "Еліта" було встановлено факт недостачі матеріально-грошових цінностей на загальну суму 23759,26 грн. Зі змістом даного акту відповідачів було повідомлено особисто під підпис, з результатом проведеної інвентаризації останні погодились, а тому їм необхідно у стислі строки (протягом 5 днів з дня отримання зазначених вимог) відшкодувати виявлену суму недостачі матеріально-грошових цінностей. Позивач, зі свого боку, готова розглядати всі можливі шляхи добровільного врегулювання ситуації з відшкодування сум недостачі (а.с.35). Звертаючись з даним позовом до суду, ФОП ОСОБА_5 просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь 23759,26 грн матеріальної шкоди внаслідок допущення недостачі ввірених їм матеріальних цінностей на підставі результатів інвентаризації та укладених договорів про повну матеріальну відповідальність. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі погодились з результатами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, жодних застережень з приводу виявленої недостачі не заявляли, відмовились відшкодувати завдану ними матеріальну шкоду та в судовому засіданні не спростували докази, надані позивачкою на обґрунтування позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо. За змістом статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Стаття 131 КЗпП України зазначає, що роботодавець зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді. Пунктами 1, 5 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода. Обов`язковими умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Відповідно до статті 135-2 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв`язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об`єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення. У роз`ясненнях, викладених у п.3 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" №14 від 29.12.1992, суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов`язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди (п.8 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" №14 від 29.12.1992). Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно ст.136 КЗпП України, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Відповідно до положень ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. У пункті першому договорів про повну матеріальну відповідальність від 12.12.2018 та 23.01.2020, укладених між ФОП ОСОБА_5 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно, зазначено, що в порядку та на умовах, визначених договором, та на підставі п.1 ст. 134, ст.135-1 КЗпП України працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за всі в установленому порядку передані йому під звіт роботодавцем товарно-матеріальні цінності та кошти згідно з інвентаризаційними описами №1 та №2, що додаються до цього Договору, а також за ті товарно-матеріальні цінності й кошти, що будуть надходити йому під звіт протягом усього терміну дії Договору. Працівник зобов`язується у встановленому порядку та в установлені терміни згідно із затвердженими формами подавати звітність про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів, переданих йому під звіт (п.2 договорів про повну матеріальну відповідальність) (а.с.22, 31). Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів передачі під звіт ОСОБА_4 та ОСОБА_2 товарно-матеріальних цінностей та коштів згідно з інвентаризаційними описами №1 та №2. Також, відсутні документи щодо надходження товарів у магазин в певні періоди часу, їх прийняття конкретною матеріально-відповідальною особою, дані про облік і оприбуткування, як і відсутня звітність про рух товарно-матеріальних цінностей, переданих працівникам під звіт. В наявному у справі інвентаризаційному описі станом на 13 серпня 2020 року не зафіксовано кількості, марки, ваги та балансової вартості товару, тощо, внаслідок чого неможливо встановити, якого саме товару не вистачає. Також, з копії журналу наказів (а.с. 10) вбачається, що у магазині продавцями працювали не лише відповідачі. Зокрема, 30.04.2020 з посади продавця звільнена ОСОБА_9 , а 20.07.2020 прийнята на роботу продавцем ОСОБА_10 . Проте, дані про проведення інвентаризації при звільненні та прийомі на роботу продавців матеріали справи не містять, а позивачем не доведено, що саме в період роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникла недостача товару. Наявні в матеріалах справи: акти інвентаризації та результатів її проведення від 13.08.2020, які констатують факт недостачі; довідка про залишок матеріально-грошових цінностей, яка не містить дати і зазначення особи, яка її сформувала та підписала; письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про згоду з залишком по магазину в сумі 100628,61 грн і неможливість пояснити недостачу, не можуть бути належними та достатніми доказами протиправної поведінки, вини в діях чи бездіяльності останніх щодо виявленої недостачі, прямого причинного зв`язку між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівників і шкодою, яка настала. При цьому, аргументи позивачки про згоду відповідачів з актом інвентаризації та недостачею є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підтвердили своїми підписами, як члени комісії, результати інвентаризації. Окрім того, надані позивачкою акти інвентаризації і її результатів не відповідають вимогам законодавства, оскільки матеріально відповідальних осіб заборонено включати до складу робочої інвентаризаційної комісії для перевірки активів, що знаходяться в них на відповідальному зберіганні (п. 2.4 розд. ІІ Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 № 879). Також, з укладених договорів про повну матеріальну відповідальність вбачається, що кожний із відповідачів взяв на себе повну індивідуальну матеріальну відповідальність, договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність між позивачем та відповідачами укладені не були, що виключає солідарну відповідальність працівників. Матеріали справи не містять, а ФОП ОСОБА_5 не доведено та не надано належних і допустимих доказів того, що виявлена недостача була заподіяна спільними умисними діями відповідачів, оскільки проводячи інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей позивач не встановив, яку реальну шкоду заподіяв кожний з них. З огляду на те, що ФОП ОСОБА_5 , на якій лежить тягар доводити провину працівника, належних, допустимих і достовірних доказів протиправної поведінки відповідачів, їх вини в діях чи бездіяльності щодо допущення недостачі, прямого причинного зв`язку між протиправною і винною дією чи бездіяльністю відповідачів і шкодою, яка настала, не надано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав настання матеріальної солідарної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Враховуючи задоволення апеляційних скарг, із позивача на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1362 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн, які підтверджені належними доказами відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України (а.с.101-106), а також на користь ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір у розмірі 1362 грн. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2021 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1362 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1362 грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 18 травня 2022 року.