Постанова 4851 № 520/10808/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 р.Справа № 520/10808/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. , за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 23.09.20 по справі № 520/10808/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області , в якому просив суд визнати протиправним рішення ДМС України від 07.07.2020 №275-20 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, протиправним; зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він є громадянином Гамбії, через необхідність легалізувати своє перебування на території України, він у передбаченому законом порядку звернувся до міграційної служби з метою отримання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, йому було в цьому безпідставно відмовлено, оскільки міграційною службою не проводився збір та аналіз інформації про його особу, країну походження та інших обставин вказаних в заяві. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що оскаржуване рішення ДМС України від 07.07.2020 № 275-20 про відмову у визнані ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ухвалено передчасно, тому що він у себе на Батьківщині був членом опозиційної політичної партїі "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії". Стверджує, що іноземець не повинен подавати територіальному органу ДМС беззаперечні та достатні докази реальності ризику існування загрози переслідування, а лише висловити цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою дискримінації та переслідування через свої політичні переконання. Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки фактичним даним, повідомленим позивачем під час звернення із заявою про визнання біженцем чи особою яка потребує додаткового захисту та не враховано наданої позивачем релевантної інформації по країні його походження та побоювання повертатись у країну походження та наявності загрози його життю та здоров`ю. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має громадянство республіки Гамбія та прибув до України літаком транзитом через територію Туреччини 14.05.2017 з території Сенегалу з метою навчання у НТУ "ХПІ". Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною звернення заявником були задекларовані побоювання за життя через загрозу небезпеки з боку влади республіки Гамбія, у зв`язку із тим, що заявник є членом опозиційної політичної партії "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії". 23.01.2020 позивач отримав довідку про звернення за захистом в Україн. /а.с.6/ 28.01.2020 та 06.02. 2020 працівниками ГУ в області з позивачем була проведена співбесіда, результати якої оформлені протоколом. Зі змісту протоколу слідує, що побоювання заявника носять суто примарний (уявний) характер, об`єктивними даними з загальновідомих та загальнодоступних джерел інформації не підтверджуються. За результатами співбесід ГУ ДМСУ в Харківській області 12.05.2020 складено висновок у справі №2020КН0010 про відмову у визнанні заявника біженцем (особою, яка потребує додаткового захисту). Згідно повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.07.2020 № 86 на підставі рішення Державної міграційної служби України від 07.07.2020 № 275-20 відповідно до ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" /а.с.5/. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача - іноземця за захистом обумовлено наміром легалізувати власне перебування в Україні і не пов`язано із ситуацією громадянської належності заявника, а причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень, які явно та очевидно мають загальний характер і у достатній мірі не конкретизовані в аспекті параметрів загроз (небезпек) на Батьківщині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Пунктом 13 ч.1 ст.1 вказаного Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). Таким чином, відповідний орган ДМС приймає рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення такого питання, лише у випадках, визначених положеннями вищевказаного Закону. Небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Аналізуючи доводи апелянта про те, що в країну походження він не може повернутися у зв`язку з тим, що на його думку, у випадку його повернення він може зазнати переслідування з боку прихильників діючого президента Адама Барроу, тому що він у себе на Батьківщині був членом опозиційної політичної партїі "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії", а також те, що на ОСОБА_2 існувала реальна загроза переслідувань членів даної партії, тому що сусідня держава ОСОБА_3 при підтримці інших держав Західної Африки уже практично почали вторгнення в ОСОБА_4 ще в 2017 році, колегія суддів зазначає таке. Так, згідно з п.п. 45, 66 Керівництва УВКБ ООН особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не надано жодних належних доказів на підтвердження переслідування його в країні походження за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Так, в протоколі співбесіди позивач зазначив, що він та його близькі родичі, які наразі проживають в Гамбії не зазнавали та не зазнають будь-якого переслідування або погроз. Заявник на території Республіки Гамбія до армії не призивався, оскільки в країні військова служба не обов`язкова. Визначив побоювання зазнати переслідувань з боку нової влади Республіки Гамбія за його політичні переконання та минулу політичну діяльність. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. При цьому, ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника. Проведеним аналізом існуючої політичної системи Республіки Гамбія з відкритих джерел встановлено, що політична партія "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії" ("А.Р.R.С.") заснована у 1996 році військовими, які прийшли до влади в Гамбії у 1994 році. Партія створена для підтримки лідера військових - ОСОБА_5 на президентських виборах 1996 року, які Джамме виграв, як і вибори 2001 року набравши 52,8%. На парламентських виборах 2002 року політична партія "А.Р.R.С." отримала 45 з 48 місць в національній асамблеї Гамбії, з них 33 за безальтернативній основі, так як вибори були бойкотовані опозиційною Об`єднаною демократичною партією. На виборах 2007 і 2012 років "А.Р.R.С." також отримала абсолютну Більшість голосів: 42 з 48 та 43 з 48 відповідно. На президентських виборах 2016 року, опозиціонер з Об`єднаної демократичної партії Адама Барроу отримав понад 43% голосів, Джамме - тільки 39,6%. Спочатку ОСОБА_6 визнав свою поразку, а потім заявив про "аномалії" під час голосуванні і закликав організувати перевибори. 19 січня близько 7 тисяч військових армій Сенегалу, Нігерії, Гани, Того і Малі увійшли на територію Гамбії. Операцію під назвою "Відновлення демократії" одноголосно підтримала Рада безпеки ООН. Держдепартамент США закликав президента Джамме до мирної передачі влади. Під тиском міжнародної спільноти колишній президент Гамбії ОСОБА_5 виїхав з країни до Екваторіальної Гвінеї. Після відставки Джамме частина союзних військ залишиться в країні "для забезпечення безпеки". Не дивлячись на поразку в президентських перегонах, політична партія "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії" вже у 2017 році приймала участь у виборах та разом з дев`ятьма політичними партіями пройшла до складу Національної Асамблеї Гамбії парламенту Республіки із 15,9 % голосів виборців посіла третє місце, отримавши п`ять місць в парламенті. У Звіті Державного департаменту США (USDOS) "Свобода у світі 2019 - Гамбія", повідомляється, що на цей час в Гамбії є 10 політичних партій, які, як правило, не стикаються з надмірними перешкодами для формування та діяльності в останні роки. Орієнтація партій на певну релігійну, етнічну приналежність чи регіон, заборонена. До президентських виборів 2016 року "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії" домінував у політиці, але на цей час політична система Гамбії орієнтована на виключення ситуацій набуття якостей спеціалізованої суспільної практики піднесення та падіння конкуруючих політичних партій. На виборах до Національної Асамблеї 2017 року Об`єднана демократична партія виборола 31 місце, взявши абсолютну більшість і витіснивши партію "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії", яка отримала 5 місць, менш на 38 чим раніше. Ряд інших опозиційних груп також отримали представництво в парламенті. Хоча політичний вибір людей став більш вільний від необгрунтованого домінування політичних груп, військові сили та іноземні держави залишаються впливовими в гамбійській політиці. За даними відкритих джерел (https://adastra.org.ua/blog/protesti-v-gambiyi-chomu-narod-hoche-povernennya-diktatora) у Гамбії 16 січня 2020 року тисячі людей вийшли з протестами на вулиці Банжула столиці країни, вимагаючи зміни політичного режиму. Протести в Гамбії мають свою характерну особливість народ виступає за повернення до влади ексдиктатора ОСОБА_5 , який уже кілька років живе в іншій країни. Отже за результатами дослідження ситуація у країні походження заявника, на цей час політична партія "Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії" продовжує свою діяльність і проводить відкриту політичну боротьбу в країні. Серед достовірних та релевантних джерел інформації, фактів заборони діяльності партії на території Гамбії, як і переслідування її прихильників, не встановлено Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що з моменту в`їзду в Україну до моменту звернення за міжнародним захистом позивач тривалий час перебував на території України нелегально, із заявами про оформлення документів для надання міжнародного захисту в інших регіонах України не звертався. Причиною в`їзду в Україну заявник від самого початку визначав навчання в університеті, але провчившись в НТУ "Харківський політехнічний інститут" три місяці, з 15.05.17 по 12.08.17, відрахований з університету за порушення умов контракту За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звернення позивача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту та вказує на інші причини звернення (економічні, пошуки кращого життя тощо, бажання працевлаштування), аніж побоювання зазнати переслідувань в країні громадської належності. Таким чином, оскільки позивач бажає легалізуватися на території України з метою кращого життя, його життю і здоров`ю на Батьківщині нічого не загрожує, тому він не підпадає під критерії біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, отже його заява є явно необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 по справі № 520/10808/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов Повний текст постанови складено 26.03.2021.