Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/4999/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4999/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 23 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з наступними позовними вимогами: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з неврахуванням у повному обсязі заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель", що зазначена у довідці про заробітну плату №2495/01-30 від 25.12.2006; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель" у наступному розмірі: червень 1993 - 10000,00 крб.; серпень 1993 - 10000,00 крб.; листопад 1993 - 80000,00 крб.; грудень 1993 - 14106392,00 крб. та 150000,00 крб.; травень 1994 - 8378105,00 крб.; серпень 1994 - 300000,00 крб.; вересень 1994 - 8378105,00 крб.; жовтень 1994 - 8378105,00 крб. та 500000,00 крб.; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок пенсії з врахуванням у повному обсязі заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель", що зазначена у довідці про заробітну плату № 2495/01-30 від 25.12.2006; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок належних до виплати сум та виплатити їх за період з 01.01.2020 по день здійснення перерахунку; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 5 880 гривень; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області судові витрати зі сплати судового у розмірі 1681 гривня 60 копійок. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель", зазначеної у довідці про заробітну плату №2495/01-30 від 25.12.2006, виданої Кам`янець-Подільським міським архівом. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з неврахуванням у повному обсязі заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель", що зазначена у довідці про заробітну плату №2495/01-30 від 25.12.2006, виданої Кам`янець-Подільським міським архівом. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020, врахувавши у повному обсязі розмір заробітної плати за період роботи з 1992 по 1996 на заводі "Кам`янець-Подільськкабель", що визначена у довідці про заробітну плату №2495/01-30 від 25.12.2006, виданій Кам`янець-Подільським міським архівом та здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог, суд відмовив. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681 грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Частково не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, звернулась до суду з апеляційною скаргою. В обґрунтуванні апеляційної скарги позивач зазначила, що не погоджується висновком суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди. Також апелянт вважає необгрунтованим та помилковим рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки судом неправильно застосовано норми процесуального права, визначені статтею 134 КАС України. В свою чергу відповідач, частково не погодившись з рішенням від 07 жовтня 2020 року, також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог позивача у зв`язку з порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. З підстав викладених в апеляційній скарзі, апелянт просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач направила на адресу суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін в частині задоволених позовних вимог, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Відповідач також направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлено всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку в частині вимог позивача про стягнення моральної шкоди та відшкодування витрат на правничу допомогу. За правилами статті 311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В січні 2020 позивач виявила, що отримує пенсію в меншому розмірі, ніж за попередні роки, у зв`язку з тим, що архівна довідка про заробітну плату за період роботи з 1992 по 1996 роки, видана Кам`янець-Подільським міським архівом, не була взята до уваги при обчисленні розміру пенсії позивачки, оскільки відсутня розшифровка складових заробітної плати по заводу "Кам`янець-Подільськкабель". В подальшому, ОСОБА_1 подано скаргу до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо усунення порушень законодавства при проведенні перерахунку та необхідності здійснити перерахунок пенсії з врахуванням заробітної плати за період роботи на заводі "Кам`янець-Подільськкабель". Головне управління направило відповідь на звернення позивача, в якій вказано, що перерахунок пенсії було здійснено без врахування архівної довідки про заробітну плату за період роботи з 1992 по 1996 роки, виданої Кам`янець-Подільським міським архівом, оскільки для обчислення розміру пенсії враховано заробітну плату з якої сплачено страхові внески та виключено суми із заробітної плати на які не нараховані внески. Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване сторонами рішення, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково. Зокрема суд зауважив, що наявність заборгованості Кам`янець-Подільським заводом "Кам`янець-Подільськкабель" перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови врахування заробітної плати позивача для розрахунку пенсії, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Таким чином, на переконання суду, відповідач при перерахунку пенсії позивача, безпідставно зменшив її розмір, не врахувавши істотні обставини, що мали місце, зокрема, розмір заробітної плати за період з 1992-1996 роки, зазначений в архівній довідці за №2495/01-30 від 25.12.2006. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., суд першої інстанції встановив, що матеріали адміністративної справи не містять доказів, які свідчили б про душевні страждання позивача та підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, а тому дійшов висновку, що вимога про стягнення моральної шкоди не може бути задоволена. Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд першої інстанції вважає що вимога про стягнення витрат на юридичні послуги у розмірі 5 880,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки такі витрати не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) (в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу) органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Згідно з частиною 1 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок) визначено перелік документів, які додають до заяви про призначення (перерахунку) пенсії. Згідно з пунктом 2.10 розділу II Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії. Зазначені довідки видаються на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату. Відтак, у разі надання особою заяви на призначення (перерахунок) пенсії із наданням довідки за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 01.07.2000, зазначена довідка може бути врахована для призначення (перерахунку) розміру пенсії тільки після обов`язкового підтвердження первинними документами, на підставі яких було видано зазначену довідку. Судом першої інстанції встановлено, що при призначенні розміру пенсії враховувалася довідка про розмір заробітної плати від 25.12.2006 №2495/01-30, видана міським архівом Кам`янець-Подільської міської ради за період роботи на заводі "Кам`янець-Подільськкабель" з 1992 по 1996 роки. Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області витребувало нову довідку про заробітну плату, видану Кам`янець-Подільським міським архівом від 23.03.2020 №614/05-03. Встановлено, що дані довідки, поданої при призначенні пенсії (від 25.12.2006 №2495/01-30) є ідентичними до даних довідки, яку пенсійний орган витребував повторно (від 23.03.2020 №614/05-03). Колегія суддів вважає безпідставними посилання пенсійного фонду в апеляційній скарзі на відсутність документів для розшифрування складу заробітної плати в складі архівного фонду з особового складу заводу "Кам`янець-Подільськкабель", оскільки особа не несе відповідальність за бездіяльність відповідних органів щодо збереження особових рахунків, платіжних відомостей, а у разі втрати - їх відновлення. Крім того, в матеріалах пенсійної справи наявна копія трудової книжки, відповідно до якої підтверджується факт роботи позивача на заводі "Кам`янець-Подільськкабель". Разом з тим, підставою для неврахування в спірні періоди заробітної плати в повному обсязі стало те, що із заробітної плати не нараховані внески. Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином з наведеного вище вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. В даному випадку на Кам`янець-Подільський завод "Кам`янець-Подільськкабель", який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Наведене свідчить, що фактично, внаслідок невиконання Кам`янець-Подільським заводом "Кам`янець-Подільськкабель" обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявність заборгованості Кам`янець-Подільським заводом "Кам`янець-Подільськкабель" перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови врахування заробітної плати позивача для розрахунку пенсії, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Відповідач при перерахунку пенсії безпідставно зменшив її розмір, не врахувавши істотні обставини, що мали місце, зокрема, розмір заробітної плати за період з 1992-1996 роки. Оскільки саме протиправні дії відповідача призвели до неправильного обчислення пенсії позивачу та неврахування йому розміру заробітної плати за період з 1992-1996 роки, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій пенсійного органу та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2020, врахувавши розмір заробітної плати за період з 1992-1996 рр., зазначений в архівній довідці за №2495/01-30 від 25.12.2006 та здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично виплачених сум колегія суддів вважає обгрунтованими. Колегія судів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача, наведені на спростування висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. В свою чергу позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди, оскаржила його в апеляційному порядку. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки під час розгляду справи суду позивач не надала доказів на підтвердження моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між такою шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні. Колегія суддів, даючи правову оцінку спірному рішенню суду в оскаржуваній позивачем частині, враховує наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що тому, що в результаті невиплати їй пенсії у повному обсязі, вона понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання впродовж певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе. В даному випадку колегія суддів зауважує, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), роз"яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., позивач посилається на те, що дії відповідача завдали їй страждань та приниження, однак вказане не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди (страждань та приниження), а також не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано. Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18. Також, в апеляційній скарзі позивач обгрунтовує свою незгоду з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу. В даному випадку колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги. При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. В силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28 листопада 2002 року, заява № відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано наступні докази: - акт надання юридичних послуг від 23.09.2020 на загальну суму 5760,00 грн. наданого ТОВ "Центр юридичної допомоги населенню та бізнесу" (Виконавець) та ОСОБА_1 "Замовник"; - копію квитанції ID:1333439832 від 01.06.2020 про оплату послуг по контракту №01062001 на суму 3360,00 грн., здійснену ОСОБА_2 на користь ТОВ "Лекс Тулс"; - копію квитанції №0.0.1783475664.1 від 27.07.2020 на суму 2520,00 грн., про здійснення ОСОБА_2 на користь ТОВ "Центр юридичної допомоги населенню та бізнесу" оплати за надання юридичних послуг та складання позовної заяви. Разом з тим, ні позивачем, ні його представником не надано суду договір про надання правничої допомоги, що вказаний в Акті надання юридичних послуг, який підтверджує домовленість сторін про обсяг та вартість наданих послуг, а також порядок та спосіб здійснення їх оплати. Крім того, судом встановлено невідповідність заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу (5880,00 грн.) до вартості наданих послуг згідно Акта надання юридичних послуг від 23.09.2020 (5760,00 грн.). В свою чергу відповідач, у відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення заяви про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що наявними в матеріалах даної справи доказами не підтверджено обставини надання позивачу його представником правової допомоги. Колегією суддів встановлено, що квитанції про оплату послуг по контракту №01062001, надані я доказ на підтвердження обставин щодо виконання робіт з надання правової допомоги, не містять детального опису робіт по наданню правової допомоги позивачу саме по справі №560/4999/20. Також встановлено, що в матеріалах справи відсутній зазначений контракт №01062001, на який йде посилання у квитанції ID:1333439832 від 01.06.2020. Відповідно до п.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Колегією суддів встановлено, що в матеріалах даної справи відсутній детальний розрахунок орієнтованої вартості послуг на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Таким чином, надані позивачем до матеріалів справи докази щодо наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає такими, що унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача. А відтак, встановлені у справі обставини свідчать про обгрунтованість в даному випадку висновків суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.