Постанова 4803 № 199/4585/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/743/21 Справа № 199/4585/18 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного науково-виробничого підприємства фірма «Алтей» на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом Приватного науково-виробничого підприємства фірма «Алтей» до ОСОБА_1 про повернення в натурі безпідставно набутого майна,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2018 року Приватне науково-виробниче підприємство фірма «Алтей» звернулося до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що 24 лютого 1993 року засноване Приватне науково-виробниче підприємство фірма «Алтей», свідоцтво про Державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 768100, дата проведення державної реєстрації 24 лютого 1993 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР -1 224 120 00С0 030429. Єдиним власником та директором є ОСОБА_2 . На балансі підприємства було нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 7 від 19 квітня 2001 року та №1340 від 21 червня 2001 року вказане приміщення №37 було зареєстровано за Приватним науково-виробничим підприємством фірмою «Алтей» та видано свідоцтво про право власності. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 7 червня 2002 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2003 року, ОСОБА_4 незаконно були передані корпоративні права підприємства та виключено ОСОБА_5 із числа засновників підприємства. Рішенням Верховного Суду України від 5 квітня 2006 року скасовано рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2002 року та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2003 року, набуття корпоративних прав підприємства ПНВП фірма «Алтей» ОСОБА_4 визнано за межами чинного законодавства. Дії ОСОБА_4 не породжують юридичних наслідків і всі угоди щодо цього підприємства будь-якими особами, є незаконними. Права ОСОБА_5 на ПНВП фірма «Алтей» поновлені у повному обсязі. Протягом усього періоду розгляду цивільних справ щодо спору з приводу відчуження майна ПНВП фірми «Алтей», особи, які не мали на це законного права, розпоряджалися та реалізували майно підприємства для свого збагачення. 30 вересня 2004 року ПНВП фірма «Алтей» в особі ОСОБА_6 незаконно уклала договір купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1 з приватним підприємством «Технологія», а вже 24 травня 2006 року приватне підприємство «Технологія» уклало договір купівлі-продажу вказаного приміщення з ОСОБА_7 . На теперішній час власником вищевказаного нежитлового приміщення є відповідач у справі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_7 . У зв`язку з тим, що невідомими особами неодноразово вказане приміщення продавалося, позивач неодноразово звертався до суду з позовами про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та повернення приміщення дійсному власнику - ПНВП фірми «Алтей». Посилаючись на вказані підстави позову, позивач просив повернути Приватному науково-виробничому підприємству фірми «Алтей» в особі власника і директора підприємства ОСОБА_5 в натурі приміщення АДРЕСА_1 . Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2020 року у задоволенні позову ПНВП фірми «Алтей» відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо неправомірного заволодіння майном, а саме нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_7 або ОСОБА_1 . Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначає, що всупереч рішенню Верховного Суду України від 05 квітня 2006 року суд незаконно зробив висновок, що договори купівлі-продажу спірного приміщення є чинними, хоча права ОСОБА_5 на ПНВП фірма "Алтей" поновлені в повному обсязі. Вважає, що спірне майно підлягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 24 лютого 1993 року було зареєстровано Приватне науково-виробниче підприємство фірма "Алтей". Засновником та водночас керівником підприємства був ОСОБА_5 У 2002 році ОСОБА_5 було виключено як засновника, та здійснено перереєстрацію підприємства на ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 30 серпня 2004 року ПНВП фірма "Алтей" здійснила продаж нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ПП "Технологія", яке на теперішній час відповідно до постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2007 року ліквідовано. Зазначений договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Насобіною Т.В., реєстраційний № 4921. В свою чергу, 24 квітня 2006 року ПП "Технологія" уклало договір купівлі-продажу із ОСОБА_7 , за яким здійснило останньому продаж зазначеного нежитлового приміщення. Вищевказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Крючковою Т.В., реєстраційний № 777. 04 грудня 2006 року відповідач ОСОБА_7 уклав із відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірного приміщення, та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіна В.В., реєстраційний № 10523. Судом встановлено, що ОСОБА_1 придбав спірне приміщення, яке передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", за договором іпотеки від 04 грудня 2006 року. Іпотекою забезпечено виконання усіх грошових зобов`язань за кредитним договором №11089021000 від 04 грудня 2006 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк"та ОСОБА_1 . Позивач не є стороною даного договору, а відтак посилання останнього на його нікчемність є безпідставними. Судом також встановлено, що договори купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , які передували укладанню оспорюваних правочинів, в установленому законом порядку не визнані недійсними або нікчемними, а тому є дійсними. Позивач з вимогами про визнання цих договорів недійсними до суду не звертався. Главою 83 ЦК України визначені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ст. 1212 ЦК України). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)). Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачена свобода договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів щодо неправомірного заволодіння майном, а саме нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_7 або ОСОБА_1 . Враховуючи, що договір купівлі-продажу, за яким останній набув права власності на спірне майно, недійсним визнано не було, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч рішення Верховного Суду України від 05 квітня 2006 року суд незаконно зробив висновок про те, що договори купівлі-продажу спірного приміщення є чинними, хоча права ОСОБА_5 на ПНВП фірма "Алтей" поновлені в повному обсязі, підлягають відхиленню, оскільки дійсність договорів купівлі-продажу від 24 квітня 2006 року, укладеного між ПП "Технологія" та ОСОБА_7 , та договору від 04 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не були предметом розгляду справи, що переглядалася Верховним Судом України. Натомість, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2010 року, що набрало законної сили, скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення приміщення АДРЕСА_1 , укладеного 24 травня 2006 року між ПП "Технологія" та ОСОБА_7 , та договору від 04 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 з тих підстав, що спірне майно перебуває в іпотеці АКІБ "Укрсоцбанк", однак до участі у справі залучено не було. Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем також було залишено поза увагою, що спірне майно на момент подання позову перебувало в іпотеці ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ", тобто спір стосується майнових прав товариства, однак ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" не було визначено в якості відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог. Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). У цій справі спірні правовідносини виникли між учасниками справи, у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірне майно підлягає поверненню на підставі положень ст.1212 ЦК України, підлягають відхиленню, оскільки підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є набуття майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, однак спірне майно було набуто відповідачем у власність на підставі договору купівлі-продажу, що є чинним, а тому не може бути повернуте на підставі статті 1212 ЦК. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства фірма «Алтей» - залишити без задоволення. Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова