Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4270/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/4270/20 пров. № А/857/4736/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шинкар Т.І., Обрізко І.М. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Дерех Н.В.в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - ВПВР, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 15.12.2020 у розмірі 20000,00 грн, у виконавчому провадженні №63905014. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ВПВР подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 по справі №2540/3203/18, з огляду на те, що такі не узгоджуються з обставинами саме цієї справи, а спірні правовідносини регулюються різними редакціями Закону України «Про виконавче провадження». Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, відсутність якого, відповідно до ч.4 ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Згідно ч.1 ст.268 КАС України, у справах, визначених, в тому числі статтею 286 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги положення ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 КАС України, розгляд справи проведено у відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі №500/1225/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 03.11.2020, було визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), зобов`язано ГУ ПФУ здійснити з 17.07.2018 таке нарахування та виплату. 04.12.2020на виконання вищевказаного судового рішення, Тернопільським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист. 14.12.2020 старшим державним виконавцем ВПВР винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63905014 з виконання цього виконавчого листа, а постановою від 15.10.2020 №63905014 постановлено стягнути з боржника ГУ ПФУ виконавчий збір у розмірі 20000,00 грн. Позивач не погодився із правомірністю постанови про стягнення виконавчого збору від 15.12.2020 та оскаржив її у судовому порядку, пред`явивши адміністративний позов, що розглядається. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що держаним виконавцем в ході здійснення виконавчого провадження не вжито заходів примусового виконання рішень, які б призвели до хоча б часткового виконання рішення суду (не стягнуто на користь стягувача жодних коштів). З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.03.2020 по справі №2540/3203/18, суд дійшов висновку про підставність вимог позивача. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов з не правильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 ст.308 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 5 цього Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відтак, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення виконавчого збору із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Крім того, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума виконавчого збору у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру виконавчого збору пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. На підставі пункту восьмого Розділі 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012(далі Інструкція №512/5), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження. Оцінюючи доводи ГУ ПФУ про можливість стягнення виконавчого збору лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності 28.08.2018, у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Відтак, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, помилковими є доводи позивача з покликанням на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020по справі №2540/3203/18, з огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору у вказаній справі була прийнята на підставі статті 27 Закону №1404-VIII у редакції до 28.08.2018. Вказане узгоджується з висновками ВерховногоСуду, висловленими у постанові від 28.10.2020 по справі №640/21075/19, від 23.12.2020 по справі №620/334/20, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено. Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, при вирішенні даного публічно-правового спору, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 268, 272, 287, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Івано-Франківськ)задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 по справі №500/4270/20 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)про визнання протиправним та скасування рішення відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Т. І. Шинкар І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 19.03.2021.