Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/3399/20

15.03.21 22-ц/812/355/21 Єдиний унікальний номер справи 473/3399/20 Провадження №22-ц/812/355/21 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 15 березня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Колосовського С.Ю. та Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С., з участю: відповідача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 10 грудня 2020 року об 11 годині 51 хвилина, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Вуїва О.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року АТ «Мегабанк» (далі Банк) пред`явило до ОСОБА_1 вищевказаний позов, який обґрунтовувало наступним. 29 серпня 2017 року між ПАТ «Мегабанк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено кредитний договір №65-006-850-2-17-Г, за умовами якого, Банк надав кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 22 421 гривню 52 копійки, на строк до 28 серпня 2020 року, а відповідач, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплачуючи при цьому відсотки за користування позиченими грошима, виходячи з відсоткової ставки 10 % річних (в разі користування кредитом понад узгоджений сторонами строк 0,1 % річних). Крім цього, за умовами зазначеного договору, позичальник мав сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % на місяць, а всього щомісячний внесок повинен складати не менше 1 286 гривень 01 копійка, за винятком першого та останнього місяця кредитування. У разі порушення умов договору з боку позичальника, він зобов`язаний сплатити неустойку (пеню, штрафи), зокрема, за порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 календарних днів штраф у розмірі 45 % від суми кредиту. 22 травня 2018 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1, якою внесено зміни до основного договору, в частині розміру плати (процентів) за користування кредитом (що нараховуються з 29 серпня 2017 року у розмірі 10 % річних, з 03 квітня 2018 року 0,1 % річних, з 01 травня 2018 року 10 % річних, в разі користування кредитом понад узгоджений сторонами строк - 0,1 % річних) та в частині розміру щомісячного внеску в розмірі 1 331 гривня 90 копійок та у зв`язку з цим затверджено новий графік платежів. Проте, позичальник умови договору по поверненню кредиту, сплати процентів за користування ним, належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 07 вересня 2020 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 14 054 гривні 93 копійки, з яких: - 3 964 гривні 24 копійки - заборгованість за тілом кредиту; - 1 гривня 01копійка - заборгованість за процентами; - 10 089 гривень 68 копійок - штраф за порушення умов договору. Посилаючись на викладені обставини АТ «Мегабанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вищевказану суму заборгованості за кредитним договором. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором №65-006-850-2-17-Г від 29 серпня 2017 року, що утворилася станом на 07 вересня 2020 року, в загальному розмірі 7 465 (сім тисяч чотириста шістдесят п`ять) гривень 25 копійок, з яких заборгованість за простроченим кредитом 3 964 (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) гривні 24 копійки, заборгованість за процентами 1 (одна) гривня 01 копійка, штраф за порушення зобов`язання 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень та 1 116 гривень 37 копійок судового збору. Не погодившись з зазначеним рішенням, в частині стягнення з неї штрафних санкцій, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, просила відмовити Банку в позовних вимогах щодо стягнення з неї штрафних санкцій. Заслухавши учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, виходив з того, що неустойку слід зменшити до розміру, що не буде перевищувати сукупний розмір заборгованості за кредитом та процентами, та повністю виконає компенсаційну функцію. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України. Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення. Оскаржене рішення суду 1 інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним. Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі. Правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України. З матеріалів справи вбачається, і, таке встановлено судом 1 інстанції, 29 серпня 2017 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №65-006-850-2-17-Г, за умовами якого, Банк надав кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 22 421 гривню 52 копійки, на строк до 28 серпня 2020 року, а відповідач, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплачуючи при цьому відсотки за користування позиченими грошима, виходячи з відсоткової ставки 10 % річних (в разі користування кредитом понад узгоджений сторонами строк 0,1 % річних). Крім цього, за умовами зазначеного договору, позичальник мав сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % на місяць, а всього щомісячний внесок повинен складати не менше 1 286 гривень 01 копійка, за винятком першого та останнього місяця кредитування. У разі порушення умов договору з боку позичальника, він зобов`язаний сплатити неустойку (пеню, штрафи), зокрема, за порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 календарних днів штраф у розмірі 45 % від суми кредиту (а.с. 6-7). 22 травня 2018 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1, якою внесено зміни до основного договору, в частині розміру плати (процентів) за користування кредитом (що нараховуються з 29 серпня 2017 року у розмірі 10 % річних, з 03 квітня 2018 року 0,1 % річних, з 01 травня 2018 року 10 % річних, в разі користування кредитом понад узгоджений сторонами строк - 0,1 % річних) та в частині розміру щомісячного внеску в розмірі 1 331 гривня 90 копійок, у зв`язку з чим затверджено новий графік платежів (а.с. 9 та на звороті). Банк, посилаючись на те, що позичальник умови договору по поверненню кредиту, сплати процентів за користування ним, належним чином не виконує, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту у сумі 3 964 гривні 24 копійки, заборгованість за процентами - 1 гривня 01копійка та штраф за порушення умов договоруу сумі 10 089 гривень 68 копійок, а всього загальний розмір заборгованості становить 14 054 гривні 93 копійки. Як вбачається з заяви на видачу готівки та виписки з особового рахунку, ОСОБА_1 взяла у ПАТ «Мегабанк» кредит на споживчі потреби у сумі 22 421 гривню 52 копійки, повертаючи його ануїтентними платежами з порушенням строку, передбаченого Договором (а.с. 10, 11-19). Підпунктами 6.2.- 6.4 пункту 6 Кредитного договору передбачено, що у разі порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 календарних днів, Позичальник сплачує Кредитодавцеві штраф у розмірі 45% від суми кредиту. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками та штраф. Оскільки ОСОБА_1 продовжувала прострочувати погашення кредиту, навіть після проведення реструктуризації боргу, Банком було нараховано штраф у розмірі 10 089 гривень 68 копійок. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Судом 1 інстанції при винесені рішення було враховано вище наведені норми закону та з відповідача на користь Банку стягнуто штраф за порушення зобов`язання у сумі 3 500 гривень, з чим колегія суддів погоджується у повній мірі. Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про мінливість суми штрафу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки штраф нараховано відповідно до договору і, виходячи із розміру наданого кредиту, розумності, справедливості та матеріального становища відповідача, що судом 1 інстанції повністю враховано. Таким чином, суд вирішив справу згідно з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню за даними правовідносинами, дав належну правову оцінку доказам і дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської областівід 10 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: С.Ю. Колосовський Н.В. Самчишина Повний текст постанови складено 18 березня 2021 року.