Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/6666/20

19.08.21 22-ц/812/1681/21 Єдиний унікальний номер справи 489/6666/20 Провадження №22-ц/812/1681/21 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 19 серпня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В. та Царюк Л.М., переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 29 червня 2021 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Коваленка І.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 22 грудня 2020 року АТ «Універсал Банк» (далі Банк) пред`явило до ОСОБА_1 вищевказаний позов, який обґрунтовувало наступним. В жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустило новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. 12 серпня 2020 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. На підставі укладеного Договору, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок в розмірі 15 000 гривень, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна карта, яку кінцево повинен був повернути та сплатити проценти за користування грошима. У порушення умов договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього станом на 25 травня 2020 року виникла заборгованість у загальному розмірі 19 996 гривень 88 копійок. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 19 996 гривень 88 копійок за Договором про надання банківських послуг «Мonobank» від 12 серпня 2018 року та судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2021 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором № б/н від 12 серпня 2018 року, яка станом на 25 травня 2020 року складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15 000 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.), а також судовий збір в сумі 1 576 гривень 71 копійка. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, АТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з анкетою-заявою до Договору про надання банківських послуг, тобто відповідач приєднався до запропонованих банком умов кредитування, які встановлені у стандартній формі. Сторони визначили, що ця анкета-заява, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку та Паспорт споживчого кредиту становлять укладений між ними договір про надання банківських послуг. Названі документи містять усі істотні умови кредитного договору, при цьому відповідач своїм електронним підписом підтвердив, що він ознайомився та погоджується із запропонованими позивачем умовами кредитування. АТ «Універсал Банк» ОСОБА_1 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору та уклали цей договір. На виконання зобов`язання за договором банк надав відповідачу кредит, однак, останній не виконав обов`язку з повернення кредитних коштів. Відповідач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Заслухавши учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, виходив з того, що стягненню підлягає лише сума в межах кредитного ліміту 15 000 гривень наданого позичальнику ОСОБА_1 , оскільки надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичних осіб, які містять умови про нарахування відсотків та штрафів, судом оцінені як неналежний доказ, оскільки з позичальником не узгоджувалися. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України. Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення. Оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним. З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2018 року між сторонами укладений кредитний договір, шляхом підписання Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, відповідно до умов якого Банк відкрив відповідачу поточний рахунок у гривні та надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Анкета-заява, містить інформацію, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових рахунків, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з таким договором, який було надано йому для ознайомлення. Проте, в ній не зазначено відомостей про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитом, комісії, неустойки (штрафу, пені) (а.с. 8). Долучений до позовної заяви витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджених рішенням Правління Банку №33 від 27.09.2017, яким передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, відповідачем не підписані (а.с. 9-23). Крім того, анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», але не конкретизовано яка саме редакція умов погоджена споживачем. Як вбачається з виписки з особового рахунку відповідача за період з 12 серпня 2018 року по 01 березня 2020 року, яка згідно Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 №578/5, має статус первинного документу, позивачем доведено що відповідач користувався кредитними коштами, знімаючи їх та повертаючи періодичними платежами. З довідки Банку вбачається, що відповідачу було видано картку № НОМЕР_1 строком дії до грудня 2024 року (включно) (а.с. 48). Згідно виписки по рахунку відповідача кредитний ліміт станом на 25 травня 2020 року складає 15 000 гривень, заборгованість на вказану дату 19 996 гривень 88 копійок, а баланс на початок періоду 15 000 гривень, баланс на кінець періоду (мінус) 4 996 гривень 88 копійок. На підтвердження позовних вимог, Банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого станом на 25 травня 2020 року, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 19 996 гривень 88 копійок, яка складається із 19 996 гривень 88 копійок залишку заборгованості за тілом кредиту та 0,00 грн. заборгованості за пенею і комісією (а.с. 6-7). Надана Банком виписка підтверджує, що відповідач постійно користувався кредитними коштами. За весь період користування кредитною карткою, витратив 103 771 гривню 37 копійок, які повернув лише частково, у сумі 100 141 гривню 02 копійки. Відповідачем не надано до суду жодного доказу, які б спростували існування вказаного боргу перед Банком. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. АТ «Універсал Банк», обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови обслуговування рахунків фізичних осіб при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Вказаними Умовами визначено пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін та інші умови, в тому числі штрафи. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови обслуговування рахунків фізичних осіб при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови споживчого кредитування фізичних осіб, що підтверджено також у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15) та і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частину першу статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила обслуговування фізичних осіб, що розміщені на офіційному сайті позивача могли неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила обслуговування фізичних осіб у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови обслуговування фізичних осіб в Банку надані позивачем умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують умов, які досягнуто з позичальником. Крім того, надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичних осіб, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Тому враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно вважав неналежним доказом надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичних осіб, оскільки позивачем не доведено факту їх погодження у належній формі з відповідачем, з чим колегія суддів погоджується у повній мірі. Доводи апеляційної скарги АТ «Універсал Банк», щодо обґрунтування частини суми боргу, яку суд першої інстанції залишив без задоволення, ідентичні з позовними вимогами, яким судом першої інстанції вже надано оцінку, та колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції вирішив справу згідно з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню за даними правовідносинами, дав належну правову оцінку доказам і дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2021року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Л.М. Царюк