Постанова 4812 № 489/988/20

14.12.20 22-ц/812/2051/20 Єдиний унікальний номер судової справи 489/988/20 Головуючий в апеляційній інстанції Лисенко П.П. Провадження № 22-ц/812/2051/20 П О С Т А Н О В А іменем У К Р А Ї Н И 14 грудня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С. за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 02 червня 2020 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Миколаєва під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини. Свої вимоги мотивувала тим, що вона та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2017 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання синів: ОСОБА_6 , 2003 року народження та ОСОБА_7 , 2009 року народження у розмірі 1/3 частки від усіх доходів відповідача, щомісячно. Однак, вказаних коштів на утримання сина ОСОБА_6 не вистачає, так як є інші витрати на потреби дитини, що пов`язані із її розвитком та вихованням. Так, син ОСОБА_6 з 01 вересня 2018 року навчається на денній формі навчання, на контрактній основі у Миколаївському юридичному коледжі Національного університету «Одеська юридична академія», за спеціальністю «Право». Термін навчання з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2021 року, а повна вартість освітніх послуг за навчання складає 48 880 гривень, яку вона частково сплатила із власних коштів. Крім того, нею було витрачені кошти на придбання спеціального одягу на загальну суму 2 960 гривень. Посилаючись на наведене, позивач, після уточнення позову, кінцево просила стягнути з відповідача 25 920 гривень, що складається: з Ѕ суми сплаченої нею за навчання сина 24 440 гривень та з Ѕ суми, що витрачені нею на спеціалізований одяг для навчання сина 1 480 гривень. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 25 920 гривень. Разом з тим, з ОСОБА_3 стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив судове рішенні скасувати та відмовити в позові. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що під час розлучення з позивачем, вони домовились про те, що він як власник квартири АДРЕСА_1 , в рахунок сплати аліментів та додаткових витрат на дітей дарує вказане житло позивачу. Крім того, посилався на те, що не має заборгованості по сплаті аліментів, а також добровільно надавав кошти на навчання сина, що підтверджується квитанціями. Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - змінити, виходячи з наступного. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батьки мають нести витрати на утримання дитини в рівних частка, тому з відповідача підлягає стягненню половина витрат, понесених позивачем на навчання дитини. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст.4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263ЦПКУкраїни та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України. Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Рішення суду 1 інстанції не в повній мірі відповідає виписаному. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягає доведенню в судовому засіданні особою, яка пред`явила такий позов. Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При цьому вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 березня 2001 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2016 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.4). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, починаючи з 06 лютого 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.3). Згідно з довідкою Миколаївського юридичного коледжу Національного університету «Одеська юридична академія» від 09 січня 2020 року за № 1, ОСОБА_4 навчається на ІІ курсі денної форми навчання коледжу на контрактній основі. Термін навчання з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2021 року (а.с.6). Відповідно до копії договору про надання освітніх послуг за № 5735853-2018 від 30 липня 2018 року, а також копії квитанцій про сплату грошових коштів загальна вартість навчання складає 48 880 гривень. Частину з них позивач вже сплатила. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача витрати на придбання спеціалізованого одягу для навчання сина у розмірі 1 480 гривень, що є Ѕ від витраченої нею суми. На підтвердження витрат позивачем надано реквізити продавця (а. с. 11-12). Вважаючи, що понесені нею та передбачувані у майбутньому витрати на навчання сина ОСОБА_8 є додатковими витратами, які повинні нести обидва з батьків, просила стягнути з відповідача на її користь половину суми вартості освітніх послуг. Районний суд вірно погодився з характером вказаних витрат, вони, дійсно, є додатковими і їх в рівних частках повинні нести кожен з батьків. Проте, суд не врахував того, що батько частково такі витрати поніс, перерахувавши частину коштів на користь позивача, саме на навчання, не допускаючи, при цьому, боргу зі сплати аліментів. Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 26 липня 2018 року на рахунок ОСОБА_1 перерахував 3 750 гривень, 13 грудня 2018 року - 3 750 гривень, 09 вересня 2019 року 4 265 гривень в рахунок сплати за навчання ОСОБА_4 , а всього 11 765 гривень, що підтверджується оригіналами квитанцій (а.с.78). Вказані кошти підлягали врахуванню, як участь батька в додаткових витратах на навчання сина. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі не в повній мірі відповідають обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не врахував вище вказані суми. За такого, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до відповідача, про стягнення понесених додаткових витрат на сина ОСОБА_8 . А тому, з ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню 14 155 гривень додаткових витрат, а не визначена судом грошова сума. Оскільки рішення суду змінено, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України розподіл судових витрат також підлягає зміні. З відповідача на користь держави підлягає стягненню за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір у сумі 387 гривень 36 копійок, а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції судовий збір у сумі 567 гривень 41 копійка. Тому, з урахуванням взаємозаліку підлягає повернення ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 189 гривень 05 копійок. У зв`язку з цим, рішення в частині розподілу судових витрат, також підлягає зміні. В іншій частині рішення суду зміні або скасуванню не підлягає, оскільки ухвалено з дотриманням вимог законодавства. Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягуваних з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , як його участь у додаткових витратах на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 920 гривень до 14 155 (чотирнадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень. Зобов`язати фінансовий орган Управління державної казначейської служби України у м. Миколаєві повернути ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 189 (сто вісімдесят дев`ять) гривень 05 копійок, надлишково сплачених через АТ КБ «Приватбанк» за квитанцією № 0.0.1891486594.1 від 2 листопада 2020 року. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 16 грудня 2020 року.