Постанова 4816 № 584/569/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м.Суми Справа №584/569/20 Номер провадження 22-ц/816/183/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. сторони: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 листопада 2020 року у складі судді Токарєва С.М., ухвалене у м. Путивль, повне судове рішення складено 23 листопада 2020 року, в с т а н о в и в: 08 квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 листопада 2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав позичальнику кошти у розмірі 6000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що може бути змінений банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, який є договором приєднання, що підтверджується підписом у заяві. Позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 16 березня 2020 року, виникла заборгованість 36263,19 грн, яка складається з: 11268,85грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4475,24 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625; 18316,09 грн - нарахована пеня; штрафи: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1703,01 грн - штраф (процентна складова). Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, що і стало підставою звернення до суду. Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 16 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 02 листопада 2009 року в розмірі 34060,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1974,30 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. При цьому вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позову, оскільки позивачем не було доведено факту укладання кредитного договору і узгодження його істотних умов. Вказує, що анкеті заяві, яку він підпасав, не містяться умови кредитування, а витяг з Умов та правил ним не підписані, тому не можуть бути складовими кредитного договору. Зазначає, що місцевим судом безпідставно не було застосовано заявлений ним строк позовної давності, оскільки строк дії картки закінчився ще в 2016 році. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що відповідачем було також підписано довідку про умови кредитування, яка містить всі істотні умови кредитного договору, а саме відсоткову ставку, розмір і порядок застосування неустойки, тому судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в оскарженій частині не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відбулось підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 5). Крім того, при укладенні кредитного договору 02 листопада 2009 року ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка містить істотні умови кредитування, а саме: розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами 3 % у місяць або 36% річних, визначено порядок щомісячної сплати платежів, нарахування та розмір комісії, а також пені, яка обраховується наступним чином: пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = (базова відсоткова ставка за договором) / 30 нараховується за кожен день прострочення кредиту, пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн, та штрафу за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань передбачених договором більше ніж на 30 днів у розмірі 500,00 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісії (а.с. 6). На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу було видано кредитні карти остання № НОМЕР_1 терміном дії до березня 2018 року (а.с. 32). Додані банком до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписані (а.с. 33 - 42). Користування ОСОБА_1 кредитними коштами підтверджується випискою по його картковому рахунку (а.с. 22 - 30). Представлений до позову банком розрахунок кредитної заборгованості станом на 16 березня 2020 року складає 36263,19 грн, з яких: 11268,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4475,24 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України; 18316,09 грн - нарахована пеня; 2203,01 грн заборгованість за судовими штрафами (а.с. 9 - 21). Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі було досягнуто домовленості у належній формі щодо істотних умов кредитного договору, тому банк має право на стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотках у заявленому розмірі, а також, враховуючи заборону подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, заборгованості за пенею. При цьому, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, про що клопотав відповідач, беручи до уваги ту обставину, що кредитна картка неодноразово перевипускалася та відповідачем в межах строків загальної позовної давності вчинялися дії, що свідчать про визнання ним свого обов`язку щодо сплати кредиту. Проте, повністю з висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому його сторонами погоджується розмір кредиту, умови його надання, повернення, сплати процентів за користування кредитом, застосування неустойки у разі неналежного виконання зобов`язання. Таким чином, між сторонами у справі 02 листопада 2009 року було укладено кредитний договір в належній формі, шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви та довідки про умови кредитування, у якій сторонами було погоджено, зокрема, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, порядок погашення заборгованості, застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги про протилежне спростовуються матеріалами справи та не доведені відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Згідно зі ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З розрахунку заборгованості процентів за прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України вбачається, що банком взято для розрахунку такої заборгованості процентну ставку 86,4 % річних. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 листопада 2009 року, посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину договору. При цьому, матеріали справи, які були представлені банком, не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами згідно із ст. 625 ЦК України. Крім того, вказані документи позивача належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15). Тому, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві та довідці про умови кредитування домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами згідно із ст. 625 ЦК України, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Таким чином, вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з підстав, наведених вище. Враховуючи вищевикладене, обґрунтованими є лише вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходячи з визначеного законом обов`язку позичальника повернення суми позики, тобто фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а також неустойці у вигляді пені. Проте, як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про застосування строків загальної та спеціальної позовної давності (а.с. 59-61). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина 1 статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 255 ЦК України. Як встановлено, банк звернувся до суду з позовом 28 квітня 2020 року, а строк дії останньої кредитної картки, виданої відповідачу на підставі анкети-заяви від 02 листопада 2009 року, до березня 2018 року. Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за пенею, а тому, ураховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, АТ КБ «ПриватБанк» необхідно відмовити в задоволенні вимог позову про стягнення заборгованості за пенею за спливом строку позовної давності. В частині ж вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту банком не пропущено трирічний строк позовної давності, як помилкового вважає відповідач, оскільки строк дії останньої кредитної картки закінчився у березні 2018 року, що підтверджується наданою банком довідкою (а.с. 32). Зазначене узгоджується з правовим висновком Верхового Суду України, викладеним у постанові № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, відповідно до якого перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України). Висновок місцевого суду про переривання перебігу позовної давності не ґрунтується на нормах закону та фактичних обставинах справи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Проте, як вбачається з виписки за картковим рахунком відповідача (а.с. 22 - 30), після закінчення строку дії картки (березень 2018 року), банком щомісяця здійснювалось нарахування складових кредитної заборгованості та їх автоматичне списання, відповідачем же не вчинялись дії з погашення заборгованості. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та пені, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог позову. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає. Зважаючи на те, що в рішенні суду зазначена загальна сума стягнутої кредитної заборгованості, абзац другий резолютивної частини рішення підлягає викладенню в новій редакції: про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 02 листопада 2009 року в розмірі 11268,85 грн. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи межі задоволення позову та апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 653,20 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову. Також, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1981,65 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України та пені скасувати, а в частині розподілу судових витрат змінити, ухваливши в цих частинах нове судове рішення. В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України та пені відмовити. Абзац другий резолютивної частини рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 листопада 2020 року викласти в такій редакції: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 02 листопада 2009 року в розмірі 11268,85 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 653,20 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову. В іншій оскаржуваній частині рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1981,65 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді : О.І. Собина Т.А. Левченко