Постанова 4812 № 489/447/19

17.03.21 22-ц/812/259/21 Справа № 489/447/19 Головуючий у 1-й інстанції Коваленко І. В. Провадження № 22ц/812/259/21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 березня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., із секретарем: Цуркан І. І., за участю: представника відповідача Скотникова О. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою від її імені адвокатом Скотниковим Олександром Миколайовичем, на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Коваленка І. В. в залі судових засідань у місті Миколаєві о 11 годині 40 хвилин зі складенням його повного тексту, по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення з них 17 030 грн 77 коп. заборгованості за кредитним договором, який у грудні 2019 року уточнив, пред`явивши позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В обґрунтування позову посилався на те, що позичальником ОСОБА_3 19 грудня 2005 року з метою отримання банківських послуг було підписано заяву, згідно якої він отримав кредит в розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту, який у встановлені строки ним не погашено. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, і тому у позивача, як кредитора померлого, є право на стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого: його дружини ОСОБА_3 , та дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , оскільки ці особи на час відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем та прийняли спадщину. За такого просив стягнути зі спадкоємців кредитну заборгованість померлого, яка складається з 13 127 грн 08 коп. простроченого тіла кредиту та 3 903 грн 69 коп. заборгованості за тілом кредиту. Відзиву на позовну заяву відповідачами не надано. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2020 року провадження у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» в частині вимог пред`явлених до ОСОБА_3 закрито, у зв`язку з її смертю. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалено про стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк» загальної суми заборгованості 11 353 грн 84 коп. в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з кожного по 5 676 грн 92 коп., а також по 960 грн 50 коп. суми сплаченого судового збору. В іншій частині вимог відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність заборгованості за тілом та простроченим тілом кредиту, а тому з урахуванням прийняття відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спадщини після смерті позичальника ОСОБА_3 , з них слід стягнути в рівних частках в межах вартості майна отриманого у спадщину. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника, посилалась на те, що рішення суду є необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог банку про стягнення з неї кредитної заборгованості. В змісті апеляційної скарги наводить диспозиції різних норм матеріального права та різну судову практику, а також зазначає про недоведеність узгодження саме тих Умов та правил надання банківських послуг, які долучені до матеріалів справи, посилається на відсутність в анкеті заяві домовленості про сплату відсотків за користування кредитом, та звертає увагу суду апеляційної інстанції на пропуск строку позовної давності, оскільки за її твердженням остання оплата боргу була проведена 16 травня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи 19 грудня 2005 року ОСОБА_3 підписана заява про відкриття карткового рахунку та надання банківських послуг ЗАТ КБ «Приватбанк» правонаступниками якого є ПАТ та АТ КБ «Приватбанк», з наданням кредитної картки «Універсальна» з встановленим кредитним лімітом 3 800 грн зі сплатою 3% в місяць за користування кредитними коштами з розрахунку 360 днів на рік, та сплатою щомісячних платежів в розмірі 7% від суми заборгованості (т.1 а.с.14). Інших умов кредитування позичальником не узгоджувалося, та будь-яких заяв або довідок не підписувалося. Відповідно до виписки з карткового рахунку наданої банком слідує, що кредитні кошти позичальнику надані у відповідності до встановленого банком розміру кредитного ліміту, який на протязі використання ОСОБА_3 банківської платіжної картки постійно змінювався. Так, за картковим рахунком ОСОБА_3 20 грудня 2005 року кредитний ліміт встановлено в розмірі 3 800 грн, з його наступним зниженням станом на 16 червня 2009 року до 3 600 грн та 3 300 грн 21 жовтня 2009 року, а також у подальшому збільшенням до 5 300 грн 10 серпня 2010 року, до 8 000 грн 25 грудня 2012 року, та до 15000 грн 26 червня 2013 року, та зведенням його до 0,00 грн 8 грудня 2016 року, а також збільшенням до 15 400 року 31 січня 2017 року та зведенням до 0,00 грн 20 липня 2018 року (т. 2. а.с.26). Кінцевий термін повернення банківських коштів визначено за строком дії трьох платіжних карток, які були надані позичальнику для користування кредитними коштами, дві останні з яких мали термін дії до грудня 2019 року ( т. 1 а.с.96). Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші. Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. За матеріалами справи слідує, що позичальник ОСОБА_2 ознайомився та узгодив саме ті умови та правила кредитування, до яких він приєднався шляхом підписання заяви від 19 грудня 2005 року, якою визначено повернення кредитних коштів, виданих у межах ліміту встановленому банком, шляхом сплати щомісячних платежів в розмірі 7% від суми заборгованості та зі сплатою 3% щомісяця за користування кредитними коштами ( т. 1 а.с.14). Тому приєднані банком до матеріалів справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг (т.1 а.с.15-48), які складені пізніше, та не підписані позичальником, не мають правового значення для вирішення спору за узгодженими між позичальником та кредитором умовами, які викладені у анкеті-заяві. З цих підстав доводи відповідача про неузгодженість процентів за користування кредитними коштами є такими, що спростовуються матеріалами справи та укладеним договором кредитування з використанням платіжної картки. З наданої копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (т. 1 а.с.53). 18 березня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк», як кредитор, подав до відповідної нотаріальної контори претензію про задоволення його вимог спадкоємцями померлого, внаслідок чого заведена спадкова справа (т.1 а.с.120-121). Згідно відомостей наданої копії спадкової справи 125/2018, заведеної після смерті ОСОБА_2 , за прийняттям спадщини звернулися декілька осіб, з яких спадкоємець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1. а.с.135), а його спадкоємцями, що прийняли та оформили спадщину, є діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1. а.с.136, 142-159), які прийняли спадщину, так як постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та звернулись до нотаріальної контори з відповідними заявами і у подальшому отримали свідоцтва про право на спадщину у вигляді 1/3 частки кожний від 1/5 частки на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_2 (т. 1. а.с.119-208). За змістом вимог статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Згідно частини 2 статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один з усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд і він відповідно до статті 5 ЦПК України може бути застосований судом за критерієм ефективності, з відновленням його порушених майнових або немайнових прав та інтересів. Отже, звертаючись до суду з позовом про стягнення суми боргу в рівних частках з кожного спадкоємця, яка по факту не перевищує вартість отриманої ними частки нерухомого майна, банк діяв у межах закріпленого законодавством справедливого балансу між законними інтересами і правомірними очікуваннями його, як кредитора, та зустрічними їм інтересами спадкоємців. Тому обраний банком спосіб звернення до суду із вказаним позовом відповідає можливості забезпечення задоволення його вимог без порушення майнових прав та інтересів спадкоємців ОСОБА_3 .. З матеріалів справи вбачається, що на захист свого інтересу, як кредитора, банком, окрім направлення претензії до Другої Миколаївської державної нотаріальної контори на суму заборгованості 17 030 грн 77 коп. ( т. 1 а.с.59), 9 листопада 2018 року направлено лист-претензію до спадкоємців позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1. а.с.61-65), після чого, не отримавши від спадкоємців померлого позичальника задоволення своїх вимог, 28 січня 2019 року банком подана позовна заява до суду. За такого доводи апеляційної скарги щодо пропуску банком строку для звернення до суду спростовуються матеріалами справи, так як вимоги кредитором пред`явлено в межах строку визначеного статті 1281 ЦК України, та ще до дати отримання відповідачами свідоцтв про право на спадщину, які видані їм 15 жовтня 2019 року. Безпідставним є і посилання на пропуск кредитором строку позовної давності, з огляду на останні дати проведених самим позичальником платежів. Так, з наданих виписок з карткового рахунку вбачається, що останні погашення заборгованості відбулися за різними виписками 16 лютого 2016 року (т. 1 а.с.96 зв-102) або 23 березня 2017 року (т.2 а.с.17-24), і за такого, звернення банка до суду у січні 2019 року здійснено без порушення строку позовної давності. А з урахуванням загального строку закінчення дії договору, яким є грудень 2019 року, що відповідає кінцевій даті дії кредитних карток, посилання відповідачки на порушення строку позовної давності є помилковим. Відтак, переглядаючи рішення в частині стягнення розміру кредитної заборгованості, яка стягнута судом з одного із спадкоємців - відповідачки ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що вимоги банком заявлені, виходячи із умов договору, що погоджені з позичальником (а.с.14), та виходячи із нарахованої ним заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту. Разом з тим, з наданих витягів з особового рахунку позичальника та розрахунку заборгованості, складеного банком, вбачається, що такі нарахування позивачем частково здійснені і після смерті позичальника у січні 2018 року, при розрахунку, окрім встановленого розміру процентної ставки в 3%, нарахування здійснені за ставкою в 3,6% та 3,9% без погодження з позичальником, а також нарахована пеня, розмір та підстави нарахування якої відсутні в узгодженій сторонами анкеті-заяві. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Відтак, в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати проценту ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (частина 4 статті 1056? ЦК України), про що кредитодавець зобов`язаний повідомити позичальника. Але у матеріалах справи відсутні підтвердження щодо належного повідомлення та ознайомлення, а також письмового погодження відповідача у будь-якій спосіб про застосування банком в односторонньому порядку змінюваної процентної ставки. Також не узгоджувалась з позичальником і сплата пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. За такого та без наданих підтверджень про інші запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, окрім тих, які ним підписані, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи. В той же час, при перерахунку отриманих кредитних коштів та здійснених позичальником погашень, вбачається, що заборгованості у нього за процентами немає, як не має і простроченої заборгованості, внаслідок чого на момент його смерті залишилося непогашеним лише тіло кредиту на суму 5 088 грн 54 коп., яку банк, як кредитор, має право отримати в порядку задоволення його вимог спадкоємцями померлого, які прийняли спадщину у вигляді 1/3 часток майна померлого, яке складається з 1/5 частки квартири, та значно перевищує залишок заборгованості. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого не зовсім вірно визначився з обсягом вимог кредитора, які мають належне підтвердження. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 слід змінити у відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, стягнув з неї на користь банка у відповідності до прийнятої, після померлого позичальника 1/3 частини його майна, - 1 696 грн 18 коп.. У відповідності до положень статті 141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Тому, у зв`язку із зміною задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 , рішення суду в цій частині також підлягає зміні, внаслідок чого з ОСОБА_1 слід стягнути на користь банка 191 грн 32 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції. Також за перегляд справи в суді першої інстанції з банка на користь відповідачки слід стягнути 344 грн 38 коп. понесених нею судових витрат. Рішення в частині стягнення на користь банку з позичальника ОСОБА_2 заборгованості не є предметом апеляційного перегляду, оскільки воно в цій частині ніким не оскаржено. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником адвокатом Скотниковим О. М. задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2020 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 кредитної заборгованості та судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1 696 грн 18 коп. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором від 19 грудня 2005 року, а також 191 грн 32 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції. Рішення суду в частині вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , залишити без змін. Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 344 грн 38 коп. судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді О. В. Локтіонова С. Ю. Колосовський