Постанова 4803 № 200/7177/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/39/21 Справа № 200/7177/17 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В. за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Інтегровані логістичні системи" про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 22 липня 2014 року він був прийнятий відповідачем на роботу на посаду водія навантажувача на склад м.Дніпропетровськ. На роботу його приймала директор складу ОСОБА_2 , саме їй він передав написану ним заяву про прийом на роботу та передав трудову книжку. 17 лютого 2017 року він прийшов на своє робоче місце і почав працювати. Вдень його запросила ОСОБА_2 до свого кабінету і повідомила, що його буде звільнено у зв`язку з невідповідністю займаній посаді та запропонувала звільнитися за згодою сторін. Позивач не мав бажання продовжувати працювати на підприємстві, де з керівництвом, від якого залежить його заробітна плата, склались недружні стосунки, тому вирішив написати заяву про звільнення за угодою сторін. Заяву про звільнення за угодою сторін він написав та віддав безпосередньо ОСОБА_2 , яка повідомила, що за наказом про звільнення та трудовою книжкою він може прийти в понеділок - 20 лютого 2017 року, оскільки треба узгодити формальності з керівництвом в м.Одеса. Позивач вважав, що рішення про його звільнення прийняте саме 17 лютого 2017 року, оскільки усвідомлював, що ОСОБА_2 уповноважена вирішувати питання про працевлаштування працівників, які працюють на складі в м.Дніпро, та він отримав її згоду на розірвання трудового договору за згодою сторін. 20 лютого 2017 року позивач з`явився до складу за адресою АДРЕСА_1 , але працівники охорони не пустили його на територію складу, де розташована адміністрація, пославшись на наказ ОСОБА_2 . Він зателефонував ОСОБА_2 та вона повідомила, що його трудова книжка знаходиться в м.Одеса і до Дніпра ще не надійшла, запропонувала звернутися за трудовою книжкою через тиждень. Він продовжував дзвонити ОСОБА_3 та декілька разів приходив на місце роботи, але його жодного разу не пустили на територію складу. В одній з телефонних розмов ОСОБА_2 повідомила, що вона не вирішує питання звільнення, а директор підприємства ОСОБА_4 відмовив у звільненні позивача за угодою сторін і позивача буде звільнено за прогули. 27 березня 2017 року позивачу зателефонувала ОСОБА_2 та запропонувала з`явитися до складу для отримання трудової книжки та наказу про звільнення. В офісі йому було вручено наказ № 172-к від 16 березня 2017 року про звільнення відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України на підставі службової записки ОСОБА_5 від 16 березня 2017 року. Вважає формулювання причин звільнення неправильним, оскільки його не допускала на робоче місце охорона складу. Вказує, що його заробітна плата становила близько 7000 грн. на місяць. При цьому, 3200 грн. щомісячно перераховувалось підприємством на картковий рахунок позивача в АБ "Південний", а решта - наприкінці місяця сплачувалась готівкою на рахунок нібито від імені позивача. Таким чином, заборгованість за час вимушеного прогулу становить: за лютий - 3800 грн., за березень - 7000 грн., за квітень - 7000 грн., а всього 17800 грн. Позивач вказує, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилась у приниженні честі і гідності, створенні в позивача та його близьких думки, ніби він не має права на своєчасне звільнення з роботи, на передбачені законом грошові виплати моральній образі, нервових стресах. Розмір моральної шкоди оцінює в 10000 грн. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним наказ №172-к від 16 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 , водія навантажувача, склад м.Дніпропетровськ, згідно зі статтею 41 п.4 КЗпП України; визнати запис №20 у трудовій книжці ОСОБА_1 , вчинений відповідачем у зв`язку з звільненням за наказом № 172-к від 16 березня 2017 року згідно зі статтею 41 п.4 КЗпП України, недійсним; зобов`язати відповідача змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 41 КЗпП України на статтю 36 п.1 КЗпП України (за згодою сторін); зобов`язати відповідача видати новий наказ, яким звільнити ОСОБА_1 за згодою сторін за статтею 36 п.1 КЗпП України з дати прийняття рішення по справі; зобов`язати відповідача провести повний розрахунок та виконати всі належні законом виплати на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу внаслідок неправильного формулювання причин звільнення, яке перешкоджало працевлаштуванню, та затримки видачі трудової книжки, починаючи з 17 лютого 2017 року по день прийняття рішення у справі; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано недійсним наказ №172-к від 16 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 , водія навантажувача, склад м.Дніпропетровськ, згідно зі статтею 40 п.4 КЗпП України. Визнано запис №20 у трудовій книжці ОСОБА_1 , вчинений ДП "Інтегровані логістичні системи" у зв`язку з звільненням за наказом №172-к від 16 березня 2017 року згідно зі статтею 40 п.4 КЗпП України, недійсним. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , водія навантажувача, склад м.Дніпропетровськ, із звільнення за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. Стягнуто з ДП "Інтегровані логістичні системи" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок неправильного формулювання причин звільнення, яке перешкоджало працевлаштуванню, у розмірі 50 435 грн. 32 коп. без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП "Інтегровані логістичні системи" на користь ОСОБА_1 2000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП "Інтегровані логістичні системи" на користь ОСОБА_1 3840 грн. В апеляційній скарзі ДП "Інтегровані логістичні системи" просять рішення суду від 15 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинами справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а також зазначали, що відповідач ДП "Інтегровані логістичні системи" не були повідомлені про дату та час розгляду справи судом першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч.3 ст.367 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З матеріалів справи вбачається 22 липня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП "Інтегровані логістичні системи" на посаду водія навантажувача м.Дніпропетровськ, склад, відповідно до наказу № 500-к від 22 липня 2014 року (т.1 а.с.11-13, т.2 а.с.37). Відповідно до службової записки заступника генерального директора ОСОБА_5 від 16 березня 2017 року на ім`я генерального директора ДП "Інтегровані логістичні системи" генеральний директор ОСОБА_5 просив звільнити ОСОБА_1 16 березня 2017 року по причині невиходу на роботу та неможливості отримати від нього пояснення (т.1 а.с.38). З доповідної записки завідуючого складом ОСОБА_6 від 16 березня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 відсутній на роботі без поважних причин з 17 лютого 2017 року по 16 березня 2017 року, ніякої інформації про причини відсутності не надав, на телефонні дзвінки не відповідає (т.1 а.с.39). В матеріалах справи наявні "Акти про порушення трудової дисципліни" від 17 лютого 2017 року, 20 лютого 2017 року, 24 лютого 2017 року, 27 лютого 2017 року, 03 березня 2017 року, 06 березня 2017 року, 07 березня 2017 року, 10 березня 2017 року, 13 березня 2017 року, 16 березня 2017 року, аналогічного змісту, складені завідуючим складом ОСОБА_7 , комплектовщиками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 17 лютого 2017 року без поважних причин, чим порушив трудову дисципліну. ОСОБА_7 неодноразово зв`язувався з ОСОБА_1 та залишав інформацію для нього. Відповіді, яка пояснює причини відсутності працівника, не було. По місцю проживання ОСОБА_1 не був виявлений, виправдувальних документів не надав, не поставив до відома керівника про причини відсутності. Тому отримати пояснення про причини відсутності неможливо (т.1 а.с.40- 49). Наказом керівника ДП "Інтегровані логістичні системи" ОСОБА_4 №172-к від 16 березня 2017 року, ОСОБА_1 звільнений з займаної посади за прогули без поважних причин, згідно ст.40 п.4 КЗпП України. Підстава - службова записка ОСОБА_5 від 16 березня 2017 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений 27 березня 2017 року, що підтверджується його особистим підписом (т.1 а.с.10, т.2 а.с.36). Трудову книжку позивач ОСОБА_1 отримав 27 березня 2017 року, що підтверджується складеною ним розпискою (т.1 а.с.33). Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач ОСОБА_1 вказував, що 17 лютого 2017 року він надав відповідачу заяву про звільнення за згодою сторін, вважав себе звільненим з цієї дати, приходив на склад для того, щоб отримати трудову книжку, але не був допущений на територію працівниками охорони. Також позивач зазначав, що неодноразово телефонував працівникам відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (т.1 а.с.3-7). Судом першої інстанції було встановлено, що номери телефонів працівників відповідача є: ОСОБА_2 - НОМЕР_1 , ОСОБА_5 - НОМЕР_2 . На виконання ухвали суду першої інстанції від 05 лютого 2018 року про витребування доказів, ПрАТ "ВФ Україна" надано роздруківку дзвінків абонентського номеру НОМЕР_3 (який належить позивачу) з номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за період з 17 лютого 2017 по 27 березня 2017 року (т.1 а.с.82). З наданої інформації вбачається, що з абонентського номеру позивача здійснювались вихідні дзвінки на номер НОМЕР_1 - 17 лютого 2017 року - двічі, 21 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року, а також з номера НОМЕР_1 на телефон позивача - 23 лютого 2017 року. Також з вказаної інформації вбачається, що позивач телефонував на номер ОСОБА_5 ( НОМЕР_2 ) 20 лютого 2017 року - двічі, та ОСОБА_5 телефонував позивачу 17 лютого 2017 року. У судовому засіданні у суді першої інстанції були допитані свідки, зокрема свідок ОСОБА_10 , яка пояснила, що позивач був звільнений "за статтею", хоча він приходив на роботу, але його не допускали, вона була присутня в той момент, коли начальник заборонив йому працювати. Вона була свідком того, як ОСОБА_1 просили написати заяву про звільнення, він не бажав звільнятися, а ОСОБА_5 та ОСОБА_2 бажали його звільнення, говорилось про те, що в трудовій книжці не буде "статей звільнення". Були телефонні дзвінки від ОСОБА_1 , він намагався вийти на роботу, але ОСОБА_2 забороняла йому виходити на роботу. ОСОБА_5 заборонив охоронцям пропускати позивача. Пройшло більше місяця, як позивача звільнили, та були зроблені акти щодо підтвердження прогулу ОСОБА_1 . Акти були складені в один день, свідок це бачила особисто та чула розмови про це. Акти складала дівчина, яка вже не працює на підприємстві. Свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції пояснював, що працював у відповідача, «вигрузка-погрузка». Він 16 лютого 2017 року попросив позивача вийти за нього. 17 лютого 2017 року позивача не допустили до роботи. ОСОБА_1 приходив кожного дня в офіс, його не допускали до роботи, свідок працював за нього. Свідок бачив акти про відсутність на роботі, там були інші прізвища, але працівники, зазначені в акті, відмовились їх підписувати, оскільки бачили ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_9 у суді першої інстанції пояснив, що ним були підписані акти про порушення трудової дисципліни, всі вони були підписані в один день, свідок особисто не перевіряв наявність позивача на робочому місці. Працівник ОСОБА_8 також підписав акти в один день. Свідок ОСОБА_7 пояснив, що акти підписувалися кожного дня, а не в один день. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції посилався на законність та обґрунтованість позовних вимог позивача в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу №172-к від 16 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 , згідно зі статтею 41 п.4 КЗпП України, визнання недійсним запису №20 у трудовій книжці ОСОБА_1 , вчинений відповідачем у зв`язку з звільненням за наказом №172-к від 16 березня 2017 року згідно зі статтею 41 п.4 КЗпП України, зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 із звільнення за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України та в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок неправильного формулювання причин звільнення, яке перешкоджало працевлаштуванню, у розмірі 50 435 грн. 32 коп. без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів, моральної шкоди у розмірі 2000 грн., на пояснення свідків, допитаних у судовому засіданні, однак повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, оскільки справа була розглянута у відсутність представника відповідача, який не був сповіщений належним чином про дату та час розгляду справи, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Відповідно до ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110) одними із підстав визнання недійсним запису про звільнення є незаконне звільнення працівника або зміна формулювання причини звільнення (п. 2.10 Інструкції). За правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. 22 липня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП "Інтегровані логістичні системи" на посаду водія навантажувача м.Дніпропетровськ, склад, відповідно до наказу № 500-к від 22 липня 2014 року (т.1 а.с.11-13, т.2 а.с.37). Відповідно до службової записки заступника генерального директора ОСОБА_5 від 16 березня 2017 року на ім`я генерального директора ДП "Інтегровані логістичні системи" генеральний директор ОСОБА_5 просив звільнити ОСОБА_1 16 березня 2017 року по причині невиходу на роботу та неможливості отримати від нього пояснення (т.1 а.с.38). З доповідної записки завідуючого складом ОСОБА_6 від 16 березня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 відсутній на роботі без поважних причин з 17 лютого 2017 року по 16 березня 2017 року, ніякої інформації про причини відсутності не надав, на телефонні дзвінки не відповідає (т.1 а.с.39). В матеріалах справи наявні "Акти про порушення трудової дисципліни" від 17 лютого 2017 року, 20 лютого 2017 року, 24 лютого 2017 року, 27 лютого 2017 року, 03 березня 2017 року, 06 березня 2017 року, 07 березня 2017 року, 10 березня 2017 року, 13 березня 2017 року, 16 березня 2017 року, аналогічного змісту, складені завідуючим складом ОСОБА_7 , комплектовщиками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 17 лютого 2017 року без поважних причин, чим порушив трудову дисципліну. ОСОБА_7 неодноразово зв`язувався з ОСОБА_1 та залишав інформацію для нього. Відповіді, яка пояснює причини відсутності працівника, не було. По місцю проживання ОСОБА_1 не був виявлений, виправдувальних документів не надав, не поставив до відома керівника про причини відсутності. Тому отримати пояснення про причини відсутності неможливо (т.1 а.с.40- 49). Наказом керівника ДП "Інтегровані логістичні системи" ОСОБА_4 №172-к від 16 березня 2017 року, ОСОБА_1 звільнений з займаної посади за прогули без поважних причин, згідно ст.40 п.4 КЗпП України. Підстава - службова записка ОСОБА_5 від 16 березня 2017 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений 27 березня 2017 року, що підтверджується його особистим підписом (т.1 а.с.10, т.2 а.с.36). Трудову книжку позивач ОСОБА_1 отримав 27 березня 2017 року, що підтверджується складеною ним розпискою (т.1 а.с.33). Позивач ОСОБА_1 вказував, що 17 лютого 2017 року він надав директор складу у м.Дніпро ОСОБА_2 заяву про звільнення за угодою сторін та вважав себе звільненим з цієї дати. Він приходив на склад для того, щоб отримати трудову книжку, але не був допущений на територію працівниками охорони. Також позивач зазначав, що неодноразово телефонував працівникам відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (т.1 а.с.3-7). На виконання ухвали суду першої інстанції від 05 лютого 2018 року про витребування доказів, ПрАТ "ВФ Україна" надано роздруківку дзвінків абонентського номеру НОМЕР_3 (який належить позивачу) з номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за період з 17 лютого 2017 по 27 березня 2017 року (т.1 а.с.82). З наданої інформації вбачається, що з абонентського номеру позивача здійснювались вихідні дзвінки на номер НОМЕР_1 - 17 лютого 2017 року - двічі, 21 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року, а також з номера НОМЕР_1 на телефон позивача - 23 лютого 2017 року. Також з вказаної інформації вбачається, що позивач телефонував на номер ОСОБА_5 ( НОМЕР_2 ) 20 лютого 2017 року - двічі, та ОСОБА_5 телефонував позивачу 17 лютого 2017 року. Позивач вказував, що заяву про прийняття його на роботу у липні 2014 році він надав директору складу у м.Дніпро ОСОБА_2 , а також надав їй свою трудову книжку та він був прийнятий на роботу в ДП "Інтегровані логістичні системи" на посаду водія навантажувача м.Дніпропетровськ, склад, що також підтверджується відповідними доказами у справі (т.1 а.с.11-13, т.2 а.с. 37). Апеляційним судом витребувалися у відповідача докази на підтвердження процедури працевлаштування у липні 2014 році позивача ОСОБА_1 на роботу до ДП "Інтегровані логістичні системи" м.Дніпро, склад, зокрема копія заяви позивача про прийняття на роботу, однак відповідачем не було надано суду вказану копію заяви позивача про прийняття на роботу з посиланням на те, що документація за 2014 рік була знищена (т.2 а.с.29-32). Відповідачем було надано суду виписку з журналу реєстрації поштової кореспонденції, з якої вбачається, що в період з 01 березня 2017 року по 16 березня 2017 року у журналі реєстрації поштової кореспонденції ДП "Інтегровані логістичні системи" не зареєстровано будь-яких заяв від ОСОБА_1 (т.2 а.с.38). Слід зазначити, відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що позивач у лютому 2017 року дійсно не надавав заяву від 17 лютого 2017 року про його звільнення за угодою сторін. Відповідна виписка з журналу кореспонденції за вказаний період часу відповідачем суду не надавалася. Таким чином, враховуючи вищезазначене є обгрунтованими позовні вимоги позивача про визнання незаконним наказу №172-к від 16 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 водія навантажувача, склад м.Дніпропетровськ за статтею 41 п.4 КЗпП України, визнання недійсним запису №20 у трудовій книжці ОСОБА_1 , вчинений відповідачем у зв`язку з звільненням за наказом № 172-к від 16 березня 2017 року згідно зі статтею 41 п.4 КЗпП України, та зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , водія навантажувача, склад м.Дніпропетровськ, із звільнення за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача провести повний розрахунок та виконати всі належні законом виплати на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу внаслідок неправильного формулювання причин звільнення, яке перешкоджало працевлаштуванню, та затримки видачі трудової книжки, починаючи з 17 лютого 2017 року по день прийняття рішення у справі слід зазначити, відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази на підтвердження того, що неправильне формулювання причин його звільнення дійсно перешкоджало працевлаштуванню позивача на іншу роботу. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження намагання позивача після звільнення з ДП "Інтегровані логістичні системи" працевлаштуватися на іншу роботу та отримання ним відмови у прийнятті на іншу роботу у зв`язку із формулювання причин його звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули. Таким чином, позовні вимоги позивача у вказаній частині є недоведеними належними та допустимими доказами у справі. Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10000 грн. слід зазначити, що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню та з урахуванням принципу розумності та співмірності підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, а позивач зазначав, що своїми діями щодо неправильного формулювання причин його звільнення відповідач спричинив йому моральні страждання, що виразилися у переживаннях щодо визначення незаконної причини звільнення. Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3840 грн. слід зазначити, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, оскільки з позовними вимогами про стягнення суми у розмірі 3840 грн. позивач до суду не звертався. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів щодо неправильного формулювання причин звільнення позивача є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2019 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" - задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Визнати незаконним наказ №172-к від 16 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія навантажувача склад м.Дніпропетровськ Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" за прогули без поважних причин за статтею 40 п.4 КЗпП України. Визнати недійсним запис №20 від 16 березня 2017 року у трудовій книжці ОСОБА_1 , вчинений Дочірнім підприємством "Інтегровані логістичні системи" про звільнення за прогули без поважних причин згідно статті 40 п.4 КЗпП України. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади водія навантажувача склад м.Дніпропетровськ Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" із звільнення за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України на - звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. Стягнути з Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" на користь ОСОБА_1 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи" на користь держави судовий збір у розмірі 1920 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді