Постанова 4802 № 161/20362/18

Справа № 161/20362/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/221/21 Категорія: 16 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 березня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Киці С.І., Осіпука В.В., секретар с/з Опейда В.О., з участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_6 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_7 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обгрунтував тим, що 22 червня 2004 року він на підставі договору дарування набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на 2 земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами. 05 грудня 2015 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чорним В.Г. була видана довіреність від імені особи з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на ім`я ОСОБА_8 . Надалі ОСОБА_8 на підставі отриманої довіреності надіслав приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В. заяву про видачу дублікату договору дарування нерухомого майна, приватний нотаріус видав дублікати вказаних документів. 12 лютого 2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Пономаренко О.О. проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за особою з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 . Представник позивача також зазначав, що у період з середини лютого 2016 року по жовтень 2016 року позивач перебував за межами України і на цей період оригінали документів на майно були у його знайомого ОСОБА_9 26 лютого 2016 року особа з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відчужив в користь ОСОБА_4 нерухоме майно і в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості. Згодом ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 238 від 01 квітня 2016 року відчужив нерухоме майно у власність ОСОБА_7 . 25 травня 2018 року відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, які стали підставою для набуття ОСОБА_4 права власності на домоволодіння. Крім того, 02 березня 2018 року та 20 червня 2018 року приватним виконавцем Шульженком І.С. були відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 заборгованості за договором позики, в рамках яких 18 вересня 2018 року були проведені електронні торги, на яких було реалізовано зазначене нерухоме майно, переможцем яких стала ОСОБА_5 . Також були змінені межі однієї із земельних ділянок. 18 червня 2018 року в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 було проведено судово-почеркознавчу експертизу якою встановлено, що підписи у договорах купівлі-продажу домоволодіння, укладених 26 лютого 2016 року, були вчинені не позивачем ОСОБА_3 , а іншою особою. Представник позивача уважає, що за таких обставин є підстави для витребування майна у добросовісного набувача, а тому просив суд визнати недійсними договори купівлі-продажу домоволодіння, на підставі яких ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на 2 земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, а також просив витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , а судові витрати по справі покласти на відповідачів. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу на постановлене судове рішення, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_5 зазначає, що рішення суду є законним і обгрунтованим та просить судове рішення залишити без змін, а скаргу представника позивача без задоволення. В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав і просив скаргу задовольнити, представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи. Апеляційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. За матеріалами справи встановлено, що 26 лютого 2016 року між ОСОБА_3 , податковий номер якого НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 (як продавцем) та ОСОБА_4 (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 80, за умовами якого продавець передав у власність покупця будинок АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а покупець прийняв майно і сплатив за нього обговорену грошову суму (т.1,а.с. 27). 26 лютого 2016 року між ОСОБА_3 , податковий номер якого НОМЕР_1 , зареєстрованим у АДРЕСА_2 (як продавцем) та ОСОБА_4 (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 81, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а покупець прийняв її і сплатив за договором обговорену грошову суму (т.1, а.с. 30). 26 лютого 2016 року між ОСОБА_3 , податковий номер якого НОМЕР_1 , зареєстрованим у АДРЕСА_2 (як продавцем) та ОСОБА_4 (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 82, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, а покупець прийняв її і сплатив за договором обговорену грошову суму (т.1, а.с. 28). 01 квітня 2016 року між ОСОБА_4 (як продавцем) та ОСОБА_7 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_3 та дві земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960 та 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961 (т.1,а.с. 53-54,55-57). Судом, крім того, встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у цивільній справі № 161/17261/17 постановлено стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 1074013,92 грн боргу та понесені судові витрати по справі в розмірі 8000 грн. Рішення суду набрало законної сили. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Шульженка І.С. від 20 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56642482 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 1074013,92 грн боргу та понесені судові витрати по справі в розмірі 8000 грн (том 1, а.с.228). 18 вересня 2018 року Державне підприємство «Сетам» провело електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме: незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 52 %; житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, що розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; земельної ділянки площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, що розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельної ділянки площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташована за адресою: Волинська область, Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що належали на праві власності ОСОБА_7 (т.1,а.с.61). Згідно з актом про проведені електронні торги від 25 вересня 2018 року відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 18 вересня 2018 року переможцем торгів визнана ОСОБА_5 , яка за меморіальними ордерами від 19 вересня 2018 року, від 20 вересня 2018 року, від 21 вересня 2018 року, від 24 вересня 2018 року, від 25 вересня 2018 року перерахувала усю суму коштів за придбаний лот (т.1,а.с.144-153,а.с.211). 26 вересня 2019 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Москвичем В.С. на ім`я переможця торгів ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташовані за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби. Приватним нотаріусом проведена реєстрація права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_5 (т.1,а.с.154-168). Представник позивача просив визнати недійсними укладені договори купівлі продажу нерухомого майна з тих підстав, що вони укладені внаслідок вчинення злочину, оскільки, як зазначив представник позивача, підставна особа - ОСОБА_3 відчужив в користь відповідача ОСОБА_4 нерухоме майно. При цьому представник позивача просив визнати недійсними укладені договори з підстав, визначених статтями 203, 215, 216 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції враховано, що підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними і витребування майна у добросовісного набувача відсутні. Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (статті 202, 203 ЦК України). За змістом частини 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Кожна сторона, як передбачає частина 1 статті 81 ЦПК України, зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, а саме оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підроблення підпису ОСОБА_3 в зазначених договорах купівлі-продажу нерухомого майна, відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 жовтня 2016 року внесені відповідні відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 358, частиною 2 статті 367 КК України. Крім того, на підтвердження позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-прдажу нерухомого майна представником позивача надано копію висновку експертизи № 160 від 18 червня 2018 року, проведеної в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 від 25 травня 2018 року, яким зроблено висновок про те, що рукописний запис « ОСОБА_3 » в пункті 5.8 другого примірника договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 26 лютого 2016 року та в пункті 4.10 договору купівлі-продажу спірного житлового будинку від 26 лютого 2016 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, рукописний запис « ОСОБА_3 » в заяві ОСОБА_4 від 26 лютого 2016 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у цій цивільній справі стороною позивача не заявлялося. Інших доказів на підтвердження відсутності волі позивача на укладення оспорюваних договорів та визнання незаконними дії нотаріусів чи доведення їх вини стороною позивача суду не надано. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що надані стороною позивача витяги з ЄРДР не можуть бути належними та допустимими доказами в частині доведення підстав позову про визнання договорів недійсними, оскільки факт повідомлення правоохоронних органів про наявність можливих кримінально-карних дій і внесення відповідних відомостей до Реєстру не свідчить про вчинення злочину. Про підозру у вчиненні злочину нікому не повідомлено. Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння з огляду на таке. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Стаття 330 ЦК України передбачає, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №285/3414/17. Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача. Проте всупереч зазначеним вимогам закону ОСОБА_3 не звертався в суд з позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів, за результатами яких право власності на спірне нерухоме майно набула ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судової експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження. У матеріалах цивільної справи наявна копія висновку судової експертизи, призначеної за ухвалою слідчого судді під час здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, відомості про яке внесено 07 жовтня 2016 року до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12018030000000173. Такі докази у їх сукупності не були досліджені та оцінені судом під час кримінального провадження, а відповідно, і не могли бути беззастережно прийнятими до розгляду у цивільній справі. Докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи. Досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 358, частиною 2 статті 367 КК України, не завершилось судовим розглядом, зібрані під час досудового розслідування докази не були піддані аналізу й не оцінені судом, не зроблено висновки щодо достовірності проведення судових експертиз та їх результатів у сукупності з іншими доказами, результати такого аналізу та дослідження не знайшли свого викладу у відповідному акті правосуддя. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 638/16054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц. Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16-ц (провадження № 61-39725св18). При цьому судом встановлено, що досудове розслідування кримінального правопорушення не завершене, про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень нікому не повідомлено, висновок експертизи не підданий аналізу й не оцінений судом під час судового провадження, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що висновок експерта в кримінальному провадженні є недопустимим доказом. Також не заслуговують на увагу апеляційного суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно покликався на норми Кримінального процесуального Кодексу при оцінці висновку експертизи, проведеної в кримінальному провадженні, оскільки висновок експерта визнаний судом недопустимим доказом у цій цивільній справі відповідно до вимог статей 78, 80, 110 ЦПК України. Посилання суду в рішенні на те, що у позивача була наявна воля на відчуження належного йому нерухомого майна з підстав наданої ним довіреності від 01 листопада 2016 року ОСОБА_9 хоча є помилковими, оскільки знаходяться поза межами доказування заявлених позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна недійсними, однак це не вплинуло на законність оскаржуваного судового рішення. Таким чином допущені судом першої інстанції формальні порушення норм процесуального права щодо оцінки судом доказів, які не стосуються предмету спору в даній справі, не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення. В оцінці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів апеляційний апеляційний суд враховує, що саме неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Тягар доведення обґрунтованості пред`явлених позовних вимог за загальним правилом покладається на позивача. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді