Постанова 4802 № 161/14812/20

Справа № 161/14812/20 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/1000/21 Категорія: 40 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Вакіної Д.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , законного представника малолітньої доньки ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області: Красневич Олександр Анатолійович про визнання недійсним договору іпотеки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 , законний представник малолітньої доньки ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Луцької міської ради, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області - Красневич О.А. про визнання недійсним договору іпотеки Свій позов обґрунтовує тим, що 03.09.2012 шлюб між позивачем та ОСОБА_6 розірвано. Від вказаного шлюбу в них є двоє дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають разом із матір`ю - ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 . 26.11.2019 між ОСОБА_6 та відповідачем укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку було передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0594 га, кадастровий номер 070100000:22:144:0016, що знаходиться за тією ж адресою. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Красневичем О.А. Про укладення оспорюваного договору позивач дізнався 04.06.2020 при спробі невідомих йому людей увійти до житлового будинку за місцем проживання його малолітньої дитини ОСОБА_4 , дані люди повідомили про те, що будинок уже є їхньою власністю, а сім`я позивача повинна звідти виселитися та звільнити його для нових власників. Зазначає, що договір іпотеки укладений з порушенням законодавства, а саме: на момент його укладення, у житловому будинку який передався в іпотеку, проживала та була зареєстрована малолітня дитина. Всупереч даним обставинам, нотаріусом, не вжито заходів для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення спірного договору. Крім того предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти і не в день укладення договору іпотеки. Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_3 , законний представник малолітньої доньки, ОСОБА_4 , посилається на неприпустиме зменшення та обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення оспорюваного правочину, положення ст. 177 СК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», а також на висновок, який міститься в Постанові Верховного Суду України від 22.06.2016 № 6-1024цс16. Позивач просить суд, визнати недійсним договір іпотеки, укладений 26.11.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 предметом іпотеки за яким є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0594 га, кадастровий номер 070100000:22:144:0016, що знаходиться за тією ж адресою. Ухвалою суду від 28.09.2020 вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0594 га, кадастровий номер 070100000:22:144:0016, що знаходиться за тією ж адресою та заборонено іншим способом вчиняти будь-які дії щодо вказаного будинку та земельної ділянки. Ухвалою суду від 19.10.2020 у якості співвідповідача залучено до участі в даній справі ОСОБА_6 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Вжиті ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0594 га, кадастровий номер 070100000:22:144:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено іншим способом вчиняти будь-які дії щодо вказаного будинку та земельної ділянки - скасовано. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити. Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 15 листопада 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошей на суму 16900,00 доларів, що за курсом НБУ (24,24 грн. за 1 долар США) на день підписання договору становить 409656,00 грн. За умовами договору ОСОБА_6 зобов`язалася повернути ОСОБА_5 зазначену суму готівкою в строк до 15 травня 2020 року. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1796. 15 листопада 2019 року ОСОБА_6 придбано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований з кадастровим номером 070100000:22:144:0016, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 15.11.2019 посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1793, № 1794. 26.11.2019 ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_5 , для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики грошей від 15.11.2019, договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Красневичем О.А., у порядку заміщення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Л.С. 26.11.2019 та зареєстрований в реєстрі за № 9 Предметом іпотеки є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0594 га, кадастровий номер 070100000:22:144:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить ОСОБА_6 на праві приватної власності та був придбаний в тому числі за позичені у відповідача ОСОБА_5 кошти. 07.07.2020 ОСОБА_5 було направлено ОСОБА_6 вимогу про усунення порушення виконання основного зобов`язання та іпотечного договору. 07.09.2020 ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. З матеріалів справи та витребуваних судом матеріалі нотаріальної справи вбачається, що для укладення договору іпотеки від 26.11.2019 ОСОБА_6 було подано нотаріусу заяву, копію паспорта, з якого вбачається, що 22.11.2019 остання зареєструвалася в житловому будинку, який є предметом іпотеки, копію рішення суду про розірвання шлюбу із ОСОБА_3 , документи, що підтверджують право власності на предмет іпотеки та довідку за № 61736 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом вказаної довідки за адресою АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи. Відповідно до відповіді наданої Департаментом державної реєстрації Луцької міської ради, згідно з електронним Журналом обліку довідок про склад зареєстрованих осіб, що є частиною Реєстру Луцької міської територіальної громади, зафіксовано видачу довідки за № 61736 від 18.11.2019, згідно якої станом на 18.11.2019 не було зареєстровано місце проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_6 , будучи власником будинку по АДРЕСА_1 , 22.11.2019 зареєструвала за вказаною адресою своє місце проживання, а 25.11.2019 року - місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 .. Звертаючись до суду з позовом позивач посилається на ту обставину, що договір іпотеки укладений з порушенням законодавства, а саме, що на момент його укладення, у житловому будинку який передався в іпотеку, проживала та була зареєстрована малолітня дитина. Всупереч даним обставинам, нотаріусом, не вжито заходів для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення спірного договору. Крім того предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти і не в день укладення договору іпотеки. За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним. Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів. За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» ,статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло. За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Аналогічні висновки щодо недобросовісності дій позивача під час укладення іпотечного договору викладені у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»(у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року за наслідками розгляду справи № 6-589цс16 та у постанові Верховного Суду від 22 січня 2018 року у справі № 182/11680/13-ц (провадження № 61-1486св18). З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня ОСОБА_4 була зареєстрована разом з матір`ю, ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому іпотекодавець не визнавала право користування інших осіб цим житлом, про що зазначила у своїй заяві при нотаріальному посвідченні договору іпотеки. Крім того договором іпотеки стверджується той факт, що умови ст. 12 та ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не порушуються, оскільки у житловому будинку не зареєстровані та не проживають неповнолітні діти, а також недієздатні чи обмежено дієздатні особи ( п.2.1.5 Договору) ( а.с. 23) . Твердження апелянта про те, що вказаний пункт договору був включений нотаріусом уже після того як іпотекодавець прочитала договір, а відтак підписуючи договір іпотеки вона не володіла інформацію щодо змісту даного пункту, є голослівними та не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами. Як встановлено судом ОСОБА_6 , як сторона договору іпотеки, не зверталась до суду про оскарження даного договору, чим фактично ствердила його законність. Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, зважаючи на свідомі дії, які передували укладенню оспроюваного договору . Крім того, як встановлено судом, оспорюваний правочин не зменшив і не обмежив права неповнолітньої дитини, яка продовжує користуватись будинком, що є предметом іпотеки і на сьогодні. Судом встановлено, що позовів про визнання ОСОБА_6 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житлом по АДРЕСА_1 або ж виселення іпотекодержателем не подавалось. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не приховала проживання неповнолітньої дитини, оскільки надала нотаріусу копію паспорта де зазначено наявність дітей, а також повідомила нотаріуса, що діти проживають разом з нею, у іпотечному майні є голослівним та спростовується довідкою про склад сім`ї, яку надала саме ОСОБА_6 та умова іпотечного договору ( п. 2.1.5), який підписаний ОСОБА_6 .. Крім того слід зазначити, що п. 6.8 стверджується той факт, що зміст статей 25, 30, 36, 203, 215-226, 1046-1053 ЦК України, статей 57-74 СК України, статей 12,16-20 ЗУ « про заставу», статей 4-8, 18-20 ЗУ «Про іпотеку», статей 4,19,34 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень» сторонам нотаріусом роз`яснено. Аргументи апеляційної скарги є ідентичними аргументам позовної заяви, не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: