Постанова Волинський апеляційний суд № 161/20362/18

Справа № 161/20362/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/107/20 Категорія: 16 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 лютого 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Данилюк В.А., Федонюк С.Ю., з участю секретаря Лимаря Р.С., представника відповідача ОСОБА_1 Матвіїва В. ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_6 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року В С Т А Н О В И В: 18 грудня 2018 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 22.06.2004 ОСОБА_3 згідно Договору дарування та рішення Боголюбської сільської ради № 18/2 від 15.07.2004 отримав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку (далі будинковолодіння). Вказує, що 05.12.2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чорним В.Г. було видано Довіреність від особи з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на ім`я ОСОБА_8 . Надалі, ОСОБА_8 на підставі отриманої Довіреності, надіслав приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І.В. заяву про видачу дублікату Договорів дарування будинковолодіння, у відповідь на що останньою було видано дублікати вказаних документів. В свою чергу, на підставі отриманих документів, 12.02.2016 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Пономаренко О.О. було проведено державну реєстрацію права власності за особою з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 . Разом з тим, у період з середини лютого 2016 року по жовтень 2016 року позивач перебував за межами України та на цей момент оригінали документів на майно були у його знайомого ОСОБА_9 . Зазначає, що 26.02.2016 особа з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відчужив на користь ОСОБА_4 будинковолодіння, у зв`язку з чим в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості. Згодом, ОСОБА_4 згідно Договору купівлі-продажу № 238 від 01.04.2016 передав у власність ОСОБА_6 будинковолодіння. 25.05.2018 було відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, які стали підставою для набуття ОСОБА_4 права власності на будинковолодіння. Крім того, 02.03.2018 та 20.06.2018 приватним виконавцем Шульженком І.С. були відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 заборгованості, в рамках яких 18.09.2018 було проведено електронні торги, на яких було реалізовано будинковолодіння та переможцем яких стала ОСОБА_1 . При цьому, на його думку, з метою утруднення повернення земельних ділянок власнику, було змінено межі однієї із земельних ділянок. Зазначає, що 18.06.2018 в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 було проведено судово-почеркознавчу експертизу якою встановлено, що підписи у Договорах купівлі-продажу будинковолодіння, укладених 26.02.2016, були вчинені не позивачем ОСОБА_3 . Вважає, що у даному випадку є підстави для витребування майна у добросовісного набувача, а тому просить суд визнати недійсними Договори купівлі продажу будинковолодіння, на підставі яких ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку, витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , а також покласти солідарно на відповідачів витрати по даній справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_6 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_7 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду є законним і обгрунтованим та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу ОСОБА_3 без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 26.02.2016 між ОСОБА_3 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 (як Продавцем) та ОСОБА_4 (як Покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 80, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця будинок АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а Покупець прийняв його і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 27). Також, 26.02.2016 між ОСОБА_3 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 (як Продавцем) та ОСОБА_4 (як Покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 81, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а Покупець прийняв її і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 30). 26.02.2016 між ОСОБА_3 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 (як Продавцем) та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 82, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, а Покупець прийняв її і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 28). Таким чином, ОСОБА_4 набув право власності на вищезазначене нерухоме майно. 01.04.2016 між ОСОБА_4 (як Продавцем) та ОСОБА_6 (як Покупцем) укладено Договір купівлі-продажу за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_6 , а останній прийняв у власність будинок АДРЕСА_3 , та земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960 та площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961 (Том 1 а.с. 53-54). Факт набуття (проведення державної реєстрації) права власності ОСОБА_6 на вищевказане майно підтверджується відповідними Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 99240764, № 99241762, № 99241037 від 04.10.2017 року (Том 1 а.с. 55-57). Судом також встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року в цивільній справі № 161/17261/17, вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 1074013,92 грн. боргу та 8000 грн. понесених судових витрат по справі. Рішення суду набрало законної сили. На виконання даного рішення Луцьким міськрайонним судом Волинської області 16.02.2018 було видано виконавчий лист за № 244 (Том 1 а.с. 231), на підставі якого 20.06.2018 приватним виконавцем Шульженком І.С. було відкрито виконавче провадження № 56642482 про примусове стягнення з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_10 1074013,92 грн. боргу та 8000 грн. понесених судових витрат по справі (Том 1 а.с. 228). В процесі виконавчого провадження приватним виконавцем Шульженком І.С. передано ДП «Сетам» на реалізацію нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 %; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, що розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, що розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що належали на праві власності ОСОБА_6 18.09.2018 ДП «Сетам» було проведено електронні торги з реалізації вищезазначеного майна, переможцем яких стала ОСОБА_1 . Дана обставина підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 358199 від 18.09.2018 (Том 1 а.с. 61). Як вбачається з Акту про проведення електронних торгів від 25.09.2018, за результатами реалізації належного ОСОБА_6 майна на прилюдних торгах, переможцем яких стала ОСОБА_1 , останньою, згідно меморіальних ордерів від 19.09.2018, 20.09.2018, 21.09.2018, 24.09.2018 та 25.09.2018 було перераховано усю суму коштів за придбаний лот (Том 1 а.с. 147-153, а.с. 211). 26.09.2019 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Москвичем В.С. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке зареєстровано в реєстрі за № 511 (Том 1 а.с. 154). Із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 139198056, № 139200705, № 139210139 та № 139203664 від 26.09.2018 вбачається, що 26.09.2018 приватним нотаріусом Москвичем В.С. було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельних ділянок площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, та площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташовані за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, за ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 є власником вищевказаного нерухомого майна. Звертаючись з позовом до суду представник позивача позовні вимоги в частині визнання договорів купівлі-продажу недійсними обгрунтовував тим, що оспорювані договори-купівлі продажу не відповідають вимогам закону та є недійсними, оскільки укладені внаслідок вчинення злочину, зокрема зазначав, що підставна особа на ім`я ОСОБА_3 відчужив на користь відповідача ОСОБА_11 спірне нерухоме майно. Як на правову підставу для задоволення позовних вимог в цій частині сторона позивача посилається на ст. ст. 203, 215,216 ЦК України. Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вбачається з матеріалів справи за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, а саме: оспорюваних договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підроблення підпису ОСОБА_3 в зазначених договорах купівлі- продажу відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 відомості про що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.10.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.358, ч. 2 ст. 367 КК України. На підтвердження позовних вимог представником позивача надано копію висновку експертизи № 160 від 18.06.2018, проведеної в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 від 25.05.2018, відповідно до якого, рукописний запис « ОСОБА_3 », що в п. 5.8 другого примірника договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 26.02.2016 та в п. 4.10 договору купівлі-продажу спірного житлового будинку від 26.02.2016 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, рукописний запис « ОСОБА_3 » в заяві ОСОБА_4 від 26.02.2016 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі стороною позивача не заявлялося. Інших доказів на підтвердження відсутності волі позивача на укладення оспорюваних договорів та визнання незаконними дії нотаріусів чи доведення їх вини стороною позивача суду не надано. Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що надані стороною позивача витяги з ЄРДР не можуть бути належними та допустимими доказами в частині доведення підстав позову, оскільки факт повідомлення правоохоронних органів про наявність можливих кримінально-карних дій і внесення відповідних відомостей до Реєстру не свідчить про фактичну наявність злочину, про підозру у їх вчиненні нікому не повідомлено. Що стосується позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння то апеляційний суд виходить з настпуного. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Положення ст.. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №285/3414/17. Застосовуючи положення частини другої ст. 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивач не звертався до суду з позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів, а тому останні не визнавалися судом недійсними. Водночас з урахуванням наведеного вище позивач не позбавлений права звернення до суду з відповідним позовом про визнання електронних торгів недійсними. Враховуючи, що електронні торги, за результатами яких власником спірного майна стала ОСОБА_1 не визнані недійсними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог і в цій частині, оскільки позивачем обрано неефективний та передчасний спосіб захисту своїх прав шляхом звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у даному випадку відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому обгрунтовано відмовив в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судової експертизи проведеної у межах кримінального провадження не заслуговують на увагу з огляду на таке. Експертне дослідження у даній цивільній справі під час її розгляду судом не призначалося та не проводилося, стороною позивача клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявлялося. У матеріалах справи наявна виключно копія висновку судової експертизи, призначеної за ухвалою слідчого судді під час здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, відомості про яке внесено 07.10.2016 до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12018030000000173. Такі докази у їх сукупності не були досліджені та оцінені судом під час кримінального провадження, а відповідно не могли бути беззастережно прийнятими до розгляду у цивільній справі. Докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи. Досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 367 КК України не завершилось судовим розглядом, зібрані під час досудового розслідування докази не були піддані аналізові й не оцінені судом, не зроблено висновки щодо достовірності проведення судових експертиз та їх результатів у сукупності з іншими доказами, результати такого аналізу та дослідження не знайшли свого викладу у відповідному акті правосуддя. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 638/16054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц. Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16-ц (провадження № 61-39725св18). Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, які витребувані апеляційним судом за клопотанням представника позивача, досудове розслідування кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 367 КК України та за ч. 1 ст.358 КК України не завершене, про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень нікому не повідомлено, висновок експертизи не підданий аналізові й не оцінений судом, під час судового провадження, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що висновок експерта є недопустимим доказом. Твердження представника позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції неправомірно покликався на норми кримінального процесу при оцінці висновку експертизи, проведеної в кримінальному провадженні не заслуговують на увагу, оскільки висновок експерта визнаний судом недопустимим доказом та відповідно до вимог ст. 110 ЦПК України суд мотивував в судовому рішенні відхилення висновку експерта з урахуванням вимог ст.ст. 78, 80 ЦПК України. Покликання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що суд не прийняв до уваги порушення порядку проведення опису та арешту спірного житлового будинку та земельних ділянок, з метою його подальшої реалізації на прилюдних торгах, зокрема відсутності понятого ОСОБА_12 при проведенні опису та арешту спірного нерухомого майна державним виконавцем, є безпідставними, оскільки позовні вимоги про визнання електронних торгів недійсними не заявлялись та не вирішувались судом, а зазначені представником позивача обставини не мають значення для розгляду цієї справи і не підлягають встановленню при ухваленні судового рішення в даній справі. Покликання суду в оскаржуваному рішенні, що у позивача була наявна воля на відчуження належного йому нерухомого майна з підстав наданої ним довіреності від 01.11.2016 ОСОБА_9 хоча є помилковими, оскільки знаходяться поза межами доказування заявлених позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна недійсними, однак не вплинули на законність оскаржуваного судового рішення. Таким чином допущені судом першої інстанції формальні порушення норм процесуального права щодо оцінки судом доказів, які не стосуються предмету спору в даній справі не вплинули на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. В оцінці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів апеляційний суд враховує, що саме неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З огляду на наведені вимоги процесуального закону апеляційним судом враховано, що позивач та його представник не скористалися у встановленому процесуальним законом порядку правом подати клопотання про проведення судової експертизи з метою встановлення чи ОСОБА_3 чи іншою особою виконано рукописні записи в оспорюваних договорах купівлі-продажу нерухомого майна, а тому висновки суду про недоведеність позовних вимог є законними та обґрунтованими. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Апеляційна скарга містить значний об`єм копіювання з рішення суду першої інстанції без обгрунтування необхідності таких копіювань за змістом яких неможливо встановити в чому полягають доводи представника позивача щодо необгрунтованості та незаконності рішення суду. На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_7 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді