Постанова 4807 № 337/372/20

Дата документу 24.02.2021 Справа № 337/372/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/372/20 Головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г. Провадження №22-ц/807/815/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Оксана Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання протиправною певну нотаріальну дію, скасування рішення про державну реєстрацію правочину, встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Оксана Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання протиправною певну нотаріальну дію, скасування рішення про державну реєстрацію правочину, встановлення факту, що має юридичне значення, який було нею уточнено в червні 2020 року. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 29 листопада 2016 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О.В. було здійснено ряд дій направлених на вчинення нотаріальних дій, а саме: посвідчення безвідплатного правочину договору дарування щодо відчуження нерухомого майна, а саме: 1/3 квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 . (реєстровий номер № 1820); на державну реєстрацію відповідного правочину. ОСОБА_1 вважає зазначені дії приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці О.В. з нотаріального посвідчення правочину, а також як державного реєстратора - протиправними, а від так незаконними. Під час проведення операцій з продажу (обміну) фізичними особами об`єктів нерухомості у значеннях, наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання приватної форми власності, виключним видом діяльності якого є оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства (у тому числі правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації), який отримав сертифікат суб`єкта оціночної діяльності за напрямом оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, та інформація про якого включена до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності за напрямом оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства. Такий висновок було надано приватному нотаріусу, оціночна вартість відчуженої долі склала 125346,33 гривні, про що свідчить зміст договору, а також копія Звіту про оцінку, яка була отримана її представником з архіву відповідача. Проте, зазначений Звіт про оцінку не відповідає чинним приписам матеріального права що діяли на момент оскаржуваних дій, про що свідчить зміст Рецензії від 02.01.2020 на звіт №ON61104-011 про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_2 , та яка містить такий узагальнюючий звіт рецензента, а саме: Звіт класифікується за ознакою п`ятого пункту 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним не може бути використаний», про що свідчить зміст Рецензії на звіт № ON 61104-011 про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_2 . Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства. Вбачається, що відповідна нотаріальна дія з посвідчення договору дарування від 29 листопада 2016 року, яку було здійснено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О.В. та про що було зроблено реєстровий запис № 1820 є незаконною, бо суперечить приписам матеріального права, а від так остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Враховуючи системний аналіз приписів законодавця, є протиправним та підлягає також скасуванню рішення відповідача про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер: 32623409 від 29.11.2016 року стосовно 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482. Отже, договір дарування від 29.11.2016 щодо відчуження частки у нерухомому майні, а саме: 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кияницею Оксаною Володимирівною Дарувальник - ОСОБА_1 ; Обдарована особа - ОСОБА_2 - є неукладеним. Із урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправною та скасувати дію Відповідача - Приватного Нотаріуса Запорізького Міського Нотаріального Округу Кіяниці Оксани Володимирівни, а саме: дію з нотаріального посвідчення договору дарування від 29.11.2016 року щодо безвідплатного відчуження частки у нерухомому майні, а саме: 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно:17762482, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кияницею Оксаною Володимирівною (реєстровий запис за № 1820), Дарувальник - ОСОБА_1 ; Обдарована особа - ОСОБА_2 ; визнати протиправною та скасувати Рішення Відповідача - Приватного Нотаріуса Запорізького Міського Нотаріального Округу Кіяниці Оксани Володимирівни, а саме: Рішення Відповідача про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер: 32623409 від 29.11.2016 року стосовно 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482; встановити факт що має юридичне значення, а саме - визнати неукладеним Договір дарування від 29.11.2016 року щодо відчуження частки у нерухомому майні, а саме: 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кияницею Оксаною Володимирівною Дарувальник - ОСОБА_1 ; Обдарована особа - ОСОБА_2 ; повернути сторони Договору дарування від 29.11.2016 року щодо 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно:17762482 посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кияницею Оксаною Володимирівною Дарувальник - ОСОБА_1 ; Обдарована особа - ОСОБА_2 - у первісний стан що існував на момент вчинення незаконних нотаріальної та реєстраційної дії (дій) - тим самим відновивши становище позивача що існувало до порушення прав останнього. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2020 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доданим до позовної заяви доказам. При посвідченні спірного договоу дарування приватний нотаріус Запорізького міського нотаріалтного округу Кияниця О.В. використовув звіт про оцінку майна № 0N 61104-011 від 04.11 2016 року, який не відповідає вимогам законодавствпа, про що свідчить Рецензія від 02 січня 2020 року на зазначений звіт, тому відповідна нотаріальна дія з посвідчення договору дарування від 29 листопада 2006 року є незаконною, а відтак підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця О.В. зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Приписами статті 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Отже, судовий захист можливий виключно за умови наявності фактів порушення, невизнання чи осппорення прав, свобод чи інтересів особи. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовий захист можливий виключно за умови наявності фактів порушення, невизнання чи оспорення прав, свобод чи інтересіва особи. З позовної заяви, пояснень сторін у судовому засіданні, не вбачається, порушень прав позивача зі сторони нотаріуса, який посвідчив договір дарування, прийнявши звіт про оцінку майна ТОВ « Бюро оцінки власності» від 04.11.2016 року. При посвідченні спірного договору дарування квартири, приватний нотаріус керувався Законом України «Про нотаріат», «Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595, тому в діях приватного нотаріуса відсутні будь-які порушення законодавства при посвідченні договору дарування, пов`язані з вищезазначеним звітом. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, оскільки вони відповідають вимога закону і фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 18731 від 19 грудня 2006 року, ОСОБА_1 належала на праві часткової власності 1\3 частина квартири за адресою АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 24-зворот). Відповідно до договору дарування частки квартири від 29 листопада 2016 року, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 свою 1\3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотарільного округу Кияниця О.В., і зареєстрований у реєстрі за № 1820. (т.1 а.с. 35). Згідно до тексту договору дарування частки квартири від 29 листопад 2016 року, дар сторони оцінюють в 125346,33 грн. Оціночна вартість частки квартири визначена Звітом № ON 161104-011 про оцінку майна виконаного 04 листопада 2016 року ТОВ «БЮРО ОЦІНКИ ВЛАСНОСТІ». Звіт № ON 161104-011 про оцінку майна від 04 листопада 2016 року, виконано ТОВ «БЮРО ОЦІНКИ ВЛАСНОСТІ», яка має сертифікат № 294/15 від 09 квітня 2015 року Фонду Державного майна України, оцінювач ОСОБА_3 має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 26 жовтня 2013 року та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача(т.1 а.с. 16-28). Замовником звіту виступала позивачка ОСОБА_1 та підписала його. Рецензія від 02 січня 2020 року на Звіт виконана рецензентом ОСОБА_4 , який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 13 квітня 2001 року, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 25 жовтня 2019 року.(т.1 а.с. 29-34). Відповідно до висновку рецензента, складеного на підставі Заяви від 27 грудня 2019 року представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , встановлено: Оцінювач та СОД мають відповідні документи на проведення оцінки, що надавало правову можливість проведення оцінки та складання звіту про оцінку майна. Згідно розділу звіту «База оцінки» оцінювачем була визначена ринкова вартість, що відповідає вимогам нормативно-правових актів. Обсяг зібраних оцінювачем вихідних даних не достатній для проведення оцінки нерухомого майна, взагалі відсутня ідентифікація об`єкта оцінки. Під час проведення оцінки, результаті якої викладено у вищезазначеному Звіті, методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовано з порушенням вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 №1440. Звіт класифікується за ознакою п`ятого пункту 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним не може бути використаний. (т.1 а.с. 29-34). Звіт про оцінку майна від 04 листопада 2016 року, який виконаний ТОВ «БЮРО ОЦІНКИ ВЛАСНОСТІ», квартири за адресою АДРЕСА_1 , має номер № ON 161104-011, а Рецензія рецензента Кірюта С.В. від 02 січня 2020 року, складена на Звіт № ON 61104-011. Згідно до звіту про незалежну оцінку вартості трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка виконана ТОВ «Земля Плюс 2006», директор ОСОБА_4 , на замовлення ОСОБА_5 згідно договору від 08 січня 2020 року, середньо ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 04 листопада 2016 року складає 476179 грн.(т.1 а.с.122-146). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі статтею 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України). За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Пунктами 36, 37, 39 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, діючої на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обгрунтовувала свої позовні вимоги про визнання протиправною нотаріальну дію, скасування рішення про державну реєстрацію, встановлення факту, що договір дарування від 29.11.2016 року щодо відчуження частки квартири є неукладеним, посилалась на те, що приватний нотаріус Кияниця О.В. порушила приписи ст. 47 Закону України « Про нотаріат», застосувавши при посвідченні договору дрування звіт ТОВ « Бюро оцінки власності» від 04 листопада 2016 року, який містить занижену вартість відчужуваноїх частини квартири - 125 346.33 грн. Згідно положень розділу 11 глави 2 п. 1 п.п. 1.11. ч. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, зареєстровного в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 22/20595 передбачено, що під час проведення операції з продажу (обміну) фізичними особами об`єктів нерухомості у значеннях, наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання приватної форми власності, виключним видом діяльності якого є оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства ( у тому числі правочинів,що підлягають нотаріальному посвідченню та /або державній реєстрації), який отримав сертифікат суб`єкта оціночної діяльності за напрямом оцінки для цілей оподаткування та нараування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, та інформація про якого включена до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності за напрямом оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (Закон № 2658-III) процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III). Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку. Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства або у порядку іншого судочинства, якщо не заявлено будь-яких інших позовних вимог. До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18). Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що оціночну вартість нерухомого майна ( яка оформляється як правило звітом) замовляє сторона, якій належить об`єкт нерухомості та яка здійснює його відчуження. З матеріалів справи вбачається, що звіт про оцінку 1/3 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в ТОВ «Бюро оцінка власності» від 04.11.2016 року замовила та отримала позивач ОСОБА_1 і саме ОСОБА_1 надала його приватному нотаріусу при посвідченні договору дарування, яка зазначений звіт використала при посвідченні договору дарування. Відтак, у разі незгоди із результатами оцінки майна ОСОБА_1 мала право звернутись до іншого суб`єкта оціночної діяльності або звернутися з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна, однак остання із вимогами про рецензування звіту про оцінку майна у спосіб визначений законом під час посвідчення договору дарування від 29.11.2016 року не зверталась, а звернулась лише в січні 2020 року Окрім того, законодавством на приватного нотаріуса не покладено обов`язку перевіряти зазначену в Звіті вартість нерухомого майна будь-яким чином. Закон тільки вимагає, щоб Звіт був наданий відчужувачем майна і Звіт має бути складений суб`єктом оціночної діяльності, який має відповідний сертифікат та включений до Державного реєстру оцінювачів. Такі вимоги дотримані при складанні Звіту від 04.11.2016 року. Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України « Про нотаріат», для вичнення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем. Наданий ОСОБА_6 приватному нотаріусу документ- Звіт ТОВ « Бюро оцінки власності» від 04.11.2016 року не підпадає під жодне з обмежень, перелічених у вказаній нормі права. Звіт відповідає вимогам законодавства за формою та змістом і складений належним суб`єктом оціночної діяльності, він не містить відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи. На ньому відсуні підчистка або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, він надрукований на принтері та не має написів олівцем. Частини 3 ст. 47 Закону України «Про нотаріат» не містить застережень щодо достовірності чи правильності викладеної в документі інформації. Отже, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії, а саме, посвідчення безвідплатного правочину договору дарування частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені діючим законодавством України. Окрім цього, відповідно до п. 174.4 ст. 174 ПК України ( в редакції кодексу, що діяла на момент посвідчення спірного договору дарування), нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтва про право на спадщину та /або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. Наказом Державної фіскальної служби України від 17.07.2015 № 507 було затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо подання до контролюючого органу фізичними особами, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність, інформацію про посвідчені договори продажу ( обміну) об`єктів нерухомого майна між фізичними особами, продажу ( обміну) рухомого майна між стороною ( сторонами), про видачу свідоцтва про право на спадщину та/ або посвідчені договори дарування, у відповідності до якої при вчиненні нотаріальних дій, зокрема, посвідчення договорів дарування, на приватних нотаріусів покладено обов`язок щокварталу подавати до контролюючого органу за місцем розташування свого робочого місця інформацію про псвідчені договори та видані свідоцтва ( включаючи інформацію про вртість такого майна та суму сплаченого податку) у порядку, встановленому Кодексом для податкового розрахунку. Відтак, використання відповідачем звіту про оцінку нерухомого майна мало на меті отримання повної та достовірної інформації стосовно вартості об`єкту нерухомого майна для подальшого її подання органам державної фіксальної служби у встановленому законодавством порядку та не має жодного відношення до посвідчення відповідного договору дарування. Вартість квартири не належить до істотних умов договору дарування нерухомого майна. Для реалізації волевиявлення однієї особи подарувати майно іншій особі не має значення його вартість, тому оцінка кватири не потрібна для вчинення такої нотаріальної дії, як дарування квартири. З огляду на зазначене, визначена в Звіті вартість квартири не вплинула і не могла вплинути на укладення договору дарування частини квартири 29 листопада 2016 року. В позовній заяві позивачка зазначає, що вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії, а саме посвідчення договору дарування частини квартири від 29 лиспопада 2016 року порушує її суб`єктивне право: право на законне вчинення нотаріусом відповідних процедур - посвідчення договору дарування та вчинення реєстраційної дії. Водночас, за приписами статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчаснимй розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтереси держави. Аналіз змісту статті 15 ЦК України свідчить, що: порушення права є певна дія, яка вчиняється з метою створення перешкод в реалізації відповідного права наданого особі відповідно до законодавства; невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права; оспорювання суб`єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду ( частина перша статті 16 ЦК України). Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов релізації, встановленого вищенаведеними нормами права. Так, вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та небгрунтованість заявлених вимог. Подібний висновок виклдерий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі № 907/29/19 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у праві № 922/1614/19. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні відносини сформульовані, зокрема, у постаовах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16. При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що предметом позову не може бути встановлення обставин, а вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в порядку позовного провадження, оскільки метою вирішення цього провадження є вирішення спору про право цивільне. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, зі змісту позовної заяви та змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять інформації про дійсні, а не примарні порушення майнових чи інших прав і інтересів ОСОБА_1 , які стались внаслідок вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії щодо посвідчення договору дарування від 29 листопада 2016 року та пов`язані з нею реєстраційні дії, та які саме права позивача були порушені та яким чином задоволення заявлених вимог сприятиме їх відновленню. ОСОБА_1 не оспорює договір дарування від 29 листопада 2016 року, визнає правомірним здійснене нею 29 листопада 2016 року дарування відповідачці ОСОБА_2 1/3 частин квартири АДРЕСА_3 , та погоджується з договором дарування від 29 листопада 2016 року. Отже, зі змісту обставин, наведених в позовній заяві, не вбачається факт прушення прав позивача оскаржуваними діями та рішенням приватного нотаріуса Кияниця О.В., а отже, відсутня і реальна мета звернення до суду. Доведення фактів наявності прав та їх порушення покладається саме на позивача, невиконання цього обов`язку свідчить про безпідставність та необгрунтованість заявлених позовних вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене судове рішення прийняте без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 02 березня 2021 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.