Постанова 4803 № 190/1547/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1411/21 Справа № 190/1547/19 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року позивач звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 жовтня 2018 року позивачем було здійснено переказ грошових коштів у сумі 10 000 грн. на картковий рахунок відповідача. Вказане перерахування було здійснено помилково, без будь-якої правової підстави, між ними не існує жодних домовленостей, ділових стосунків та інших зобов`язань. Добровільно повернути перераховані кошти відповідач відмовляється,у зв`язку з чим просив стягнути з останнього безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 10 000 грн. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 10 000 грн. (десять тисяч гривень) безпідставно набутих грошових коштів та сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн. В іншій частині заявлених вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження по справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У судовому засіданні встановлено, що 08 жовтня 2018 року ОСОБА_3 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 10000 грн., про що свідчить копія платіжного доручення № 181008РР111538979675345891/а.с.11/, дублікат квитанції № 93485150 від 08.10.2018 року/а.с.57/ та виписка по картці ОСОБА_1 /а.с.98/. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог та зазначаючи, що між сторонами існували договірні відносини, а саме договір позики укладений у усній формі за присутності свідків, прохав про допит свідків. Допитані у суді першої інстанції свідки пояснювали наступне. Так, свідок ОСОБА_4 зазначав, що відповідач є його братом. З позивачем ОСОБА_2 вони товаришували з 2014 року. В серпні 2017 року він разом з братом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 поїхали до Києва, супроводжували брата до лікарні на операцію. Брат взяв з собою приблизно 70000 грн. В Києві їх зустрів ОСОБА_3 .. Операцію відклали та вони ще на деякий час залишились відпочивати. Під час сумісного відпочинку з ОСОБА_2 останній попросив його брата ОСОБА_1 позичити йому кошти, на що той дав згоду. Домовлялись що кошти позивач віддаватиме брату шляхом перерахування на картку їх батька ОСОБА_6 . На скільки йому відомо ОСОБА_3 частину коштів повернув брату, шляхом перерахування на карту. Свідок ОСОБА_5 пояснював суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 є його товаришем. В серпні 2017 року він разом з ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_4 поїхали до Києва, супроводжували відповідача до лікарні, де йому повинні були зробити операцію. В Києві їх зустрів знайомий ОСОБА_3 , де в його присутності позивач попросив у відповідача ОСОБА_1 позичити кошти, оскільки той мав при собі приблизно 60000 грн. Оскільки операцію відклали, він погодився. В його присутності відповідач ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 60000 грн. Останній зобов`язувався повернути кошти шляхом перерахування на картку батька відповідача ОСОБА_6 . Допитаний свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначав, що відповідач ОСОБА_6 є його сином. В серпні 2017 року ОСОБА_1 разом з братом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 поїхали до Києва в лікарню, де відповідачу повинні були зробити операцію. Потім йому зателефонував ОСОБА_1 та попросив дати номер картки, повідомив, що на його картку повинні прийти кошти, що це за кошти він йому не повідомляв. Проте, судом першої інстанції не були взяти до уваги покази свідків, оскільки із зазначених показів не вбачалось наявність договірних правовідносин між строронами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зважаючи на наступне. Загальні підстави для виникнення обов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку, що майно, а саме спірні грошові кошти у розмірі 10 000 грн набуті ОСОБА_1 , з яким ОСОБА_3 не пов`язаний жодними договірними правовідносинами щодо такого майна без правової підстави на те, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення апелянтом норм процесуального права. Також відповідачем на спростування правомірності набуття ним спірних коштів не було надано жодних належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 77-78 ЦПК України, ні суду першої, ні апеляційної існтанції, тому його доводи щодо правомірності набуття цих коштів ґрунтуються лише на припущеннях та показів свідків, які не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки, є не належним доказом в силу ст.ст. 1047, 1051 ЦК України. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко