Постанова 4803 № 190/1546/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1409/21 Справа № 190/1546/19 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року позивач звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 23 січня 2018 року по 07 липня 2018 року ним було здійснено переказ грошових коштів у сумі 47 829,93 грн. на картковий рахунок відповідача. Вказане перерахування було здійснено помилково, без будь-якої правової підстави, між ними не існує жодних домовленостей, ділових стосунків та інших зобов`язань. Добровільно повернути перераховані кошти відповідач відмовляється, у зв`язку з чим просив стягнути з останнього безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 47829,93 грн. 03.12.2019 року представником позивача ОСОБА_3 до суду першої інстанції було подано уточнену позовну заяву, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 47 883,93 грн. безпідставно набутих грошових коштів (а.с.72 т. № 1). Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 47883 грн. (сорок сім тисяч вісімсот вісімдесят три гривні) 93 копійки безпідставно набутих грошових коштів. Додатковим рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження по справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. У судовому засіданні встановлено, що 08 жовтня 2018 року ОСОБА_4 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 47883,93 грн., про що свідчать дублікати квитанцій № 6365702 від 23.01.2018 року на суму 502,51, № 6365753 від 23.01.2018 року на суму 1005,03, № 6606456 від 25.01.2018 року на суму 4572,86 (а.с.10-12), копії платіжних доручень № 180222РР211519289114156761 від 22.02.2018 року на суму 1708,54, № 180222РР211519288199156363 від 22.02.2018 року на суму 1055,28 грн., № 180404РР111522871822377835 від 04.04.2018 року на суму 3216,08 грн., № 180406РР111523030137445533 від 06.04.2018 року на суму 3015,08 грн., № 180412РР21152354079556786 від 12.04.2018 року на суму 924,62 грн., № 180426РР11152473054610349 від 26.04.2018 року на суму 2010,05 грн.,, № 180430РР111525096368167287 від 30.04.2018 року на суму 6030,15 грн., № 180501РР211525184871208244 від 01.05.2018 року на суму 12361,81 грн., № 180523РР21152706746812248 від 23.05.2018 року на суму 301,51 грн., № 180529РР111527618314263854 від 29.05.2018 року на суму 1500 грн., № 180531РР211527797838102584 від 31.05.2018 року на суму 1192,97 грн., № 180604РР2115280908761972 від 04.06.2018 року на суму 6000 грн., № 180607РР11152838125232840 від 07.06.2018 року на суму 190,91 грн., № 180626РР2115299941614474 від 26.06.2018 року на суму 1306,53 грн., № 180707РР21153095913276762 від 07.07.2018 року на суму 1000 /а.с.13-27/ та виписка по картці ОСОБА_1 (а.с.136). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що між сторонами фактично були наявні договірниі відносини щодо повернення позики укладені у усній формі між позивачем та сином відповідача та у підтвердження зазначеного прохав про допит свідків. Допитані у суді першої інстанції свідки пояснювали наступне. Так, свідок ОСОБА_5 зазначав, що відповідач ОСОБА_1 є його батьком. У 2017 році у нього були проблеми з ногою, потрібно було робити операцію, у зв`язку з чим він в супроводі свого брата ОСОБА_6 та ОСОБА_7 поїхали до м. Києва в лікарню. На операцію він взяв з собою приблизно 70000 грн. В Києві їх зустрів знайомий його брата ОСОБА_4 . Під час сумісного відпочинку ОСОБА_4 попросив у нього позичити йому 60000 грн., на що він дав свою згоду. Договір позики в письмовій формі вони не укладали. Домовились, що кошти позивач повертатиме йому частинами, перераховуючи на картку його батька. Перераховані позивачем його батьку кошти в розмірі 47883,93 грн. є коштами за договором позики, укладеним в усній формі між ними та ОСОБА_2 . Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснював, що з позивачем ОСОБА_2 вони товаришували з 2014 року. В серпні 2017 року він разом з братом ОСОБА_5 та ОСОБА_7 поїхали до Києва, супроводжували брата до лікарні на операцію. Брат взяв з собою приблизно 70 000 грн. У Києві їх зустрів ОСОБА_4 . Оскільки операцію відклали, ОСОБА_4 попросив його брата ОСОБА_5 позичити йому кошти, на що той дав згоду. Домовлялись що кошти позивач віддаватиме брату шляхом перерахування на картку їх батька ОСОБА_1 . На скільки йому відомо ОСОБА_4 частину коштів повернув брату, шляхом перерахування на карту. Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазаначав, що в серпні 2017 року він разом з ОСОБА_5 та його братом ОСОБА_6 поїхали до Києва, супроводжували ОСОБА_5 до лікарні, де йому повинні були зробити операцію. В Києві їх зустрів знайомий ОСОБА_4 , з яким вони сумісно відпочивали. В його присутності позивач ОСОБА_4 попросив у ОСОБА_5 позичити кошти, оскільки той мав при собі приблизно 60000 грн. Оскільки операцію відклали, він погодився. В його присутності ОСОБА_5 позичив ОСОБА_2 60 000 грн., останній зобов`язувався повернути кошти шляхом перерахування на картку відповідача ОСОБА_1 . Проте, судом першої інстанції не були взяти до уваги показання свідків, оскільки із зазначених показів не вбачалось наявність договірних відносин між строронами. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості. Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Загальні підстави для виникнення обов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи із норм статті 1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особидо іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 25 лютого 2021 року представник позивача пояснив, що ОСОБА_4 помилково перераховував кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , оскільки вважав, що здійснює перекази в рахунок погашення аліментів своїй колишній дружині. Проте, колегія зазначає, що зазначені підстави позивачем не визначались у заявлених позовних вимогах, а ні мотивами позовної заяви, а ні поясненнями сторони позивача в суді першої інстанції, належних доказів на підтвердження даних обставин суду не було надано. Крім того, ні позивачем, ні його представником також не було надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів щодо безпідставності систематичних, протягом півроку з 23.01.2018 року по 07.07.2018 року, у кількості вісімнадцяти траншів, перерахувань у загальній сумі 47 883,93 грн. на банківський рахунок ОСОБА_1 та звернення позивача до суду із зазначеним позовом лише у жовтні 2019 року, майже через півтора роки після останнього платежу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справа № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) міститься висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Виходячи з наведеного, дослідивши матеріали справи та наявні докази, надавши їм належну правову оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведені при розгляді справи, в результаті чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Також, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" , національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. Отже, ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зважаючи на викладене та беручи до уваги, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції щодо безпідставності набутих грошових коштів ОСОБА_1 та в ході судового розгляду справи не довів безпідставність систематичних протягом тривалого часу перерахувань відповідачу грошових коштів, колегія вважає, що позивачем не доведено його позовні вимоги. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог у зв"язку з їх не доведенням. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне скасувати Додаткове рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 року, у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року та додаткове рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко