Постанова 4803 № 175/3158/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5670/25 Справа № 175/3158/24 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Никифоряка Л.П., суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання - Кругман А.М., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Журавель Т.С., - В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 219 310,00грн, 3 % річних в розмірі 2 196,50грн, інфляційних втрат в розмірі 3 527,19грн та моральної шкоди в розмірі 10 000,00грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 24 жовтня 2023року о 15:13год він з особистого банківського рахунку НОМЕР_1 помилково, без достатньої правової підстави, надіслав на банківський рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 219 310,00грн з призначенням платежу «переказ власних коштів». Після одержання позивачем відомостей про отримувача коштів, останній зателефонував на знайдений в мережі інтернет контактний номер телефону НОМЕР_3 та попросив повернути кошти, які він помилково надіслав на її картковий рахунок, однак повернути кошти ОСОБА_2 відмовилася. Позивач зазначав, що з відповідачем особисто не знайомий, жодних правочинів з нею не укладав, а тому отримані ОСОБА_2 грошові кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведений факт безпідставного набуття відповідачкою грошових коштів та помилковості їх перерахування відповідачці. Також суд виснував, що позивач не звертався до банку з жодними запитами щодо зазначеної платіжної операції та з питань блокування та (або) повернення грошових коштів, а тому позивач вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 01 квітня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та задоволення позову. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-яких договорів, правовідносин між сторонами не існувало та не існує, але на ці обставини суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та не надав таким обставинам належної правової оцінки. Враховуючи, що грошові кошти в розмірі 219 310,00грнбули перераховані позивачем на поточний рахунок відповідачки, а у матеріалах справи відсутні докази набуття останньою коштів, як за договірними правовідносинами, так і за будь-якими правовідносинами взагалі щодо цього майна, суд першої інстанції не встановив підстави набуття нею вказаних коштів, тому дійшов передчасного висновку, що у відповідачки не виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно не є таким, що безпідставно набуте. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025року витребувано з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу, та 17 квітня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025року. 22 травня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 10?? год 10 червня 2025року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Відповідно до платіжної інструкції № P24A1862723396D9372 24 жовтня 2023року о 15:13 год. ОСОБА_1 (код платника: НОМЕР_4 ) з особистого банківського рахунку № НОМЕР_1 надіслав на банківський рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 (код отримувача: НОМЕР_5 ) грошові кошти в розмірі 219 310,00грн з призначенням платежу: «переказ власних коштів» /а.с.4/. 08 листопада 2024року до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява про те, що 24 жовтня 2023року невстановлені особи, шахрайським чином заволоділи грошовими коштами, які ОСОБА_1 з особистого банківського рахунку № НОМЕР_1 надіслав на банківський рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на суму 5 770,00 доларів США. Відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100010003293, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань /а.с.132/. Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7- 241021/43341 від 25 жовтня 2024року платіжна інструкція № P24A1862723396D9372 від 24 жовтня 2023року сформована ОСОБА_1 через додаток «Приват24», проведено Р2Р переказ. При ініціюванні платежу за номером карти отримувача, після її введення на екрані в застосунку «Приват24» автоматично відображається ПІБ отримувача, ІПН, призначення платежу не вказується. Редагування даних отримувача відсутнє. Клієнт лише має можливість звірити дані одержувача. Якщо дані не відповідають, то клієнт може не підтверджувати платіж (відмовитись від виконання платіжної інструкції). Платіжна операція здійснена зі звичного пристрою клієнта, тому додаткове підтвердження могло бути відсутнє. Платіжна операція згідно платіжної інструкції № P24A1862723396D9372 від 24 жовтня 2023року є акцептованою. Запити щодо зазначеної платіжної операції, шляхом звернення до банку від фактичного платника не надходили, запити з питань блокування та (або) повернення грошових коштів за вищезазначеною платіжною операцією, шляхом звернення до банку від фактичного платника також не надходили /а.с.109-110/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач не довів наявність умов на підтвердження зобов`язання з безпідставно набутого майна, а саме: не підтвердив набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших передбачених статтею 11 ЦК України підстав). Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007року). У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004року № 15-рп/2004). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434св20) та від 11 січня 2023року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22). Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти в розмірі 555 645 грн, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Апеляційний суд звертає увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Такий висновок наведений Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024року у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св23). У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є переказ власних коштів. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Встановивши, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, а тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 219 310,00грн. Крім того, позивач не звертався до банку з жодними запитами щодо зазначеної платіжної операції та з питань блокування та (або) повернення грошових коштів, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що позивач вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відсутні Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини, не заслуговують на увагу суду, оскільки саме по собі посилання позивача на відсутність письмового договору не вказує на безпідставне набуття відповідачем грошових коштів, оскільки зобов`язання сторін можуть виникати не лише з письмового договору. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2025року. Судді: