Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/15905/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15905/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 01 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України в якому просив: -визнати протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності 1-А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яке оформлене листом ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 27.08.2020 за № 660 лк/29; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності І - А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату її виплати. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно витягу з наказу начальника УМВС України в Житомирській області від 24.07.2000 № 100о/с ОСОБА_1 звільнений із органів внутрішніх справ у запас Збройних сил по статті 64 пункт "б" (через хворобу) з посади помічника начальника - оперативного чергового чергової частини штабу Богунського районного відділу (м. Житомир) УМВС України з 28.07.2000. Так, відповідно до свідоцтва про хворобу військово-лікарської комісії УМВС України в Житомирській області від 28.07.2000 № 354/187, позивачу встановлено, що його захворювання - ТАК, пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Згідно довідки МСЕК серія 2-18 ЖИЗ № 063534 від 18.10.2000 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 15.08.2000 встановлено III групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серія ЖИА №036122 від 27.12.2005 під час проходження повторного огляду органами МСЕК позивачу з 21.11.2005 було встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в ОВС України. 16 травня 2012 року під час проходження повторного огляду органами МСЕК позивачу з 04.05.2012 було встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювань, що пов`язані з проходженням служби в ОВС України (довідка до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 239426 від 16.05.2012). Згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААА № 084413 від 28.10.2014 під час проходження повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 28.10.2014 було встановлено І-Б групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 548746 від 04.07.2019 позивачу під час повторного огляду органами МСЕК з 01.07.2019 встановлено І-А групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в ОВС. Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12 ААА №040481 від 07.07.2019 ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 100%. За таких обставин, у серпні 2019 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 3 Порядку №

850. Листом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 24.09.2019 №248ж/29 позивача повідомлено про те, що Департаментом фінансово-облікової політики МВС України повернуто матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з їх невідповідністю вимогам п.4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 оскаржив їх до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року по справі №240/11038/19, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка виразилась в неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням інвалідності І-А групи з 01.07.2019. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням І-А групи інвалідності, та прийняти рішення, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року, з урахуванням висновків суду. Так, на виконання вказаного рішення суду Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 27.08.2020 № 660ж/29 повідомило позивача про те, що йому затверджено відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що він був вперше визнаний інвалідом І групи 28.10.2014, тобто до набрання чинності Законом, а застосування Порядку №850 та виплата одноразової грошової допомоги здійснюється особам, які набули право на її отримання з дня набрання чинності Закону, тобто з 12.03.2015. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року ? 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Закон №565-XII втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII. Разом з тим, відповідно до абз. 3 пункту 15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Тобто, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію". Згідно положень ст. 23 Закону №565-XII порядок та умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби, визначає Кабінет Міністрів України. Так, на виконання ст. 23 Закону №565-XII Кабінет Міністрів України постановою №707 від 12 травня 2007 року затвердив Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (Порядок №707). Вказана постанова набрала чинності 23 травня 2007 року. Відповідно до п. 2 Порядку №707 одноразова грошова допомога (грошова допомога) виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією. У зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 13 лютого 2015 року №208-VІІІ щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції", Кабінет Міністрів України постановою від 21 жовтня 2015 №850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції (Порядок №850). Дана постанова набрала чинності з 31 жовтня 2015 року. Пунктом 2 Порядку №850 передбачено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, інвалідність І «А» групи та збільшення відсотка втрати працездатності до 100% внаслідок захворювання позивачу встановлено саме 04 липня 2019 року, тобто після набрання чинності Законом №280-VIII та Порядком №850. Таким чином, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом №208-VIII, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі статтею 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) та відповідно до Порядку № 850, а відтак твердження відповідача щодо непоширення дії Порядку №850 на позивача є помилковими. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 31 березня 2020 року у справі №824/1046/17, від 05 лютого 2020 року у справі №580/103/19, від 06 лютого 2020 року у справі №441/722/16-а, від 28 лютого 2020 року у справі №813/886/17. Так, п. 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Згідно з п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Відповідно до п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. При цьому, згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Проте, рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги не містить посилань на п.14 Порядку №850. Слід зазначити, що відповідно до п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім`ї, батьки та утриманці можуть пред`явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку №850). Тобто, виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов`язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності, тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії, та може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років від цієї дати. При цьому, як встановлено з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не отримував одноразової грошової допомоги, ні при встановленні йому ІІІ групи інвалідності, ні при встановленні ІІ Групи інвалідності, ні при встановленні І «Б» групи інвалідності. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37). У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74). Враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, діяв не у межах і не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.