Ухвала Велика Палата ВС № 910/23097/17

У Х В А Л А 2 лютого 2021 року м. Київ Справа № 910/23097/17 Провадження № 12-3гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л. І. суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/23097/17 за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант резорт» (далі - ТОВ «Грант резорт») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нибулон прайм» (далі - ТОВ «Нибулон прайм») про визнання недійсним договору в межах справи за заявою ГУ ДФС до ТОВ «Грант резорт» про банкрутство за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, УСТАНОВИЛА: У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за заявою ГУ ДПС до ТОВ «Грант резорт» про банкрутство. У червні 2019 ГУ ДПС звернулося до Господарського суду міста Києва в межах провадження у справі про банкрутство № 910/23097/17 із заявою до ТОВ «Грант резорт» та ТОВ «Нибулон прайм» про визнання недійсним договору поставки б/н від 1 лютого 2015 року, укладеного відповідачами, та застосування наслідків недійсності правочину. Заява мотивована тим, що відповідно до податкових накладних, виписаних ТОВ «Нибулон прайм» та зареєстрованих заявником у період 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на договір поставки б/н від 1 лютого 2015 року було поставлено на користь ТОВ «Грант резорт» товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість. Разом з тим, як стверджує ГУ ДПС, відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нибулон прайм», у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних. З урахуванням наведеного, на переконання заявника, ТОВ «Нибулон прайм» фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Нибулон прайм» на користь ТОВ «Грант резорт» на порушення частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено приписи статей 20, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 203, 215 ЦК України. Рішенням від 11 листопада 2019 року Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. У червні 2020 року ГУ ДПС звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у цій справі скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування доводів касаційної скарги ГУ ДПС посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили матеріали справи та на порушення частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не взяли до уваги можливість підтвердження факту вчинення правочину складеними та зареєстрованими податковими накладними. Підставою касаційного оскарження судових рішень ГУ ДПС (з урахуванням додаткових пояснень) визначило приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 181 ГК України. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 14 січня 2021 року справу № 910/23097/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у цій справі, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, установив, що на підтвердження факту укладення спірного договору позивачем надані лише податкові накладні, жодних первинних документів, складених на виконання цього договору, суду не надано, а відтак дійшов висновку про недоведення заявником належними й допустимими доказами факту укладення та виконання спірного договору. При цьому суди посилались на положення статей 205-210, 640 ЦК України, статті 180 ГК України. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також вказав, що аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарські операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій. Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18). За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 909/146/19). Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами, а не податковими накладними викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 922/2081/19, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/9739/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 920/61/19. Разом із цим 14 лютого 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19), у якій визнано помилковим висновок суду про недоведення ГУ ДФС обставин щодо укладення правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлексгруп 2015» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотор» з огляду на відсутність в матеріалах справи договору між цими особами. Верховний Суд зазначив, що такого висновку суд дійшов внаслідок порушення (незастосування) норм статей 202, 205 ЦК України та норм статей 180, 181 ГК України. У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальні вимоги для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Також у цій постанові зазначено, що згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий цього пункту). За встановленого в судовому процесі факту реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлексгруп 2015» податкових накладних, складених на операції з постачання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор», суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій доводу ГУ ДФС про вчинення правочину цими юридичними особами. Із наведеного вбачається, що за однакового нормативного регулювання, зокрема частини першої статті 181 ГК України і статті 201 ПК України, формуються відмінні підходи щодо підтвердження факту вчинення правочину та проведення господарських операцій на його виконання лише з огляду на реєстрацію податкових накладних. Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19). Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду. Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити сторонам передбачене частиною першою статті 197 ГПК України право на участь у судовому засіданні, зокрема, й у режимі відеоконференції. Керуючись статтями 120, 121, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 910/23097/17 за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант резорт» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нибулон прайм» про визнання недійсним договору в межах справи за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант резорт» про банкрутство за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 6 квітня 2021 року об 11 годині у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.

4. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська В. В. Пророк Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач С. П. Штелик