Ухвала КГС ВС № 916/2768/25

УХВАЛА 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 916/2768/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С. секретаря судового засідання - Дерлі І.І. за участю представників сторін: позивача - Жиленкова В.В. відповідача - Бут Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 (у складі колегії суддів: Лічман Л.В. (головуючий), Богатир К.В., Павленко Н.А.) та рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 (суддя Рога Н.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" про стягнення коштів ВСТАНОВИВ: Короткий зміст та підстави позовних вимог 14.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" (далі - ТОВ "НВП Агрінол", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" (далі - ТОВ "Дельта Вілмар Україна", Відповідач) заборгованість у сумі 1 690 790,65 грн, яка складається з 930 818,30 грн основного боргу, 515 122,89 грн інфляційного збільшення, 94 254,91 грн 3% річних, 150 594,55 грн пені, а також витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. В обґрунтування позову ТОВ "НВП Агрінол" зазначило про невиконання Відповідачем умов договору поставки № 500005561 від 09.09.2020 (далі - договір поставки, спірний договір) у частині оплати вартості поставленого товару. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Дельта Вілмар Україна" на користь ТОВ "НВП Агрінол" заборгованість у розмірі 930 818,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 19 643,99 грн, 3% річних у розмірі 4 743,35 грн, у задоволенні решти позову відмовлено. Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами існували правовідносини на підставі договору поставки № 500005561 від 09.09.2020, що вбачається з банківських виписок, при цьому матеріали справи вказаного договору поставки не містять, а сторони заявляють про відсутність у них примірників такої угоди. Також суд з посиланням на матеріали справи зазначив про поставку Позивачем 21.01.2022 та 23.02.2022 товару Відповідачу на загальну суму 930 818,30 грн. За таких обставин та враховуючи підтвердження факту поставки іншими доказами (товарно-транспортними та податковими накладними, а також особистим визнанням Відповідачем цього факту під час розгляду справи), позовну вимогу про стягнення 930 818,30 грн основного боргу судом першої інстанції задоволено. У стягненні пені місцевий господарський суд відмовив, оскільки відсутність договору № 500005561 від 09.09.2020 унеможливила встановлення розміру передбачених у ньому штрафних санкцій. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд виснував, що вони підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 19 643,99 грн та 4 743,35 грн відповідно, за прострочення в період з 30.04.2025 по 30.06.2025. Так датою виникнення у Відповідача зобов`язання оплатити вартість отриманого товару суд першої інстанції зазначив 30.04.2025, пославшись на виставлення претензій від 23.04.2025 № 23/04-1 та від 14.05.2025 № 14/05-1, у яких Позивач просив протягом 7 днів з моменту їх отримання сплатити заборгованість. Така дата визначена судом з огляду на відсутність у сторін первинних документів (договору та необхідних бухгалтерських документів) як підстави для визначення іншого строку виконання зобов`язання чи іншого порядку оплати вартості поставленого товару та з посиланням на норми статті 530 Цивільного кодексу України. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 заяву ТОВ "НВП Агрінол" задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Дельта Вілмар Україна" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, у задоволенні решти заяви відмовлено. Таке рішення місцевий господарський суд мотивував приписами частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того суд першої інстанції зазначив, що адвокатом надано лише послуги у вигляді підготовки позовної заяви та представництва інтересів клієнта у господарському суді, в зв`язку з чим, враховуючи складність справи, дійшов висновку про завищення заявленої суми витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ "НВП Агрінол" на основне рішення у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 19 643,99 грн, 3% річних у розмірі 4 743,25 грн, а також на додаткове рішення, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 вказану скаргу задоволено частково, змінено додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026, а саме присуджено до стягнення 11 298,92 грн. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 залишено без змін, оскільки за результатами його перегляду апеляційний суд погодився з правильністю розрахунків суду першої інстанції. З такими рішенням ТОВ "НВП Агрінол" не погодилося та скористалося правом їх касаційного оскарження. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи Касаційне провадження у справі відкрито 21.05.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. У своїй касаційній скарзі ТОВ "НВП Агрінол" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 19 643,99 грн, 3% річних у розмірі 4 743,25 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з ТОВ "Дельта Вілмар Україна" суму інфляційного збільшення в розмірі 515 122, 89 грн, суму 3% річних в розмірі 94 254,91 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат. Доводами касаційної скарги ТОВ "НВП Агрінол" визначило неправильне застосування судами норм статей 530, 692 Цивільного кодексу України, якими встановлено виникнення обов`язку негайного виконання. За доводами Скаржника, всупереч положенням вказаних норм закону суд визначив строк оплати товару з моменту отримання Відповідачем претензії, а не з дати отримання ним товару, адже момент виникнення зобов`язання визначається статтею 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться у залежність від звернення до покупця з окремою вимогою у порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що прострочення починається одразу після прийняття товару або у строк за договором, і претензія цей момент не змінює, оскільки не є таким юридичним фактом. Скаржник зазначає, що такий строк визначається моментом прийняття товару або умовами договору, відповідно і змінений може бути лише договором чи законом. При цьому ТОВ "НВП Агрінол" посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, від 10.04.2025 року у справі № 927/1187/23 (якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів абзацу другого частини другої статті 530 Цивільного кодексу України), та у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 (зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати). Також у касаційній скарзі Позивач зазначає про орієнтовний розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у підготовці касаційної скарги в сумі 15 000 грн та про намір подати відповідні докази у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України упродовж 5 днів після ухвалення рішення. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Дельта Вілмар Україна" просить Суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 - без змін. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій За доводами Позивача, між ним як постачальником та ТОВ "Дельта Вілмар Україна" як покупцем було укладено договір поставки № 500005561 від 09.09.2020, за яким постачальник зобов`язується здійснити поставку товару покупцю. Оскільки оригінал вказаного договору у Позивача не зберігся, факт існування договірних відносин з ТОВ "Дельта Вілмар Україна" щодо поставки товару він доводить, зокрема, банківськими виписками АТ "Кредобанк" по рахунку, де у призначенні платежу ТОВ "Дельта Вілмар Україна" посилалося на спірний договір. Так 21.01.2022 на виконання умов договору поставки ТОВ "НВП Агрінол" здійснило поставку товару ТОВ "Дельта Вілмар Україна" на суму 465 409, 15 грн з ПДВ зі строком оплати 5 банківських днів після отримання покупцем товару. Як зазначав Позивач під час розгляду справи, факт поставки товару підтверджується видатковою накладною, рахунком-фактурою та товарно-транспортною накладною № АП-002001002 від 20.01.2022. У подальшому 23.02.2022 на виконання умов договору поставки та відповідно до специфікації № 6 від 10.02.2022 ТОВ "НВП Агрінол" здійснило поставку товару Відповідачу на суму 465 409,15 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною, рахунком-фактурою та товарно-транспортною накладною № АП- 0002302002 від 23.03.2022. При цьому також встановлений строк оплати у 5 банківських днів після отримання покупцем товару. На підтвердження поставки товару Позивач також зазначив про замовлення ним послуги перевезення, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт, відповідною платіжною інструкцією від 11.02.2022 та товарно-транспортною накладною, яка, за його доводами, підтверджує господарську операцію і може бути використана постачальником для списання товарно-матеріальних цінностей, а покупцем - для оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей. Також факт виконання спірного договору Позивач підтверджує посиланням на ряд податкових накладних ТОВ "НВП Агрінол", зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, зокрема і включених ТОВ "Дельта Вілмар Україна" в деклараціях з ПДВ. Також, з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, Позивач зазначив, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно- матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач фактично визнає поставку йому товару (бочка сталева закатна з гофрами на корпусі у кількості 576 штук) на загальну суму 930 643,99 грн з ПДВ. Водночас станом на 30.06.2025 ТОВ "Дельта Вілмар Україна" не здійснило оплату за поставлений товар, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість у сумі 930 818, 30 грн. При цьому Позивач зазначає, що строк оплати поставки товару за умовами спірного договору настав відповідно 28.01.2022 та 03.03.2022, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахував Відповідачу за видатковою накладною № АП-2001002 від 20.01.2022 інфляційні втрати за період з лютого 2022 року по червень 2025 року в сумі 263 298 93 грн та 3% річних за період з 28.01.2022 до 30.06.2025 у розмірі 47 777,75 грн. Крім того, у зв`язку із наявною заборгованістю, посилаючись на умови договору поставки, Позивач нарахував пеню за період з 28.01.2022 по 28.07.2022 у розмірі 67 840,98 грн. У свою чергу за видатковою накладною № АП-2302002 від 23.02.2022 Позивач нарахував інфляційні втрати за період з березня 2022 року по червень 2025 у розмірі 251 823,96 грн та 3% річних за період з 03.03.2022 до 30.06.2025 у розмірі 46 477,16 грн, а також пеню за період з 03.03.2022 до 03.09.2022 у розмірі 82 753,57 грн. Як наслідок, Позивач визначив загальну суму основного боргу Відповідача у 930 818,30 грн, суму інфляційних втрат станом на 30.06.2025 у розмірі 515 122,89 грн, суму 3% річних - 94 254, 91 грн, суму пені - 150 594,55 грн, яку і просив стягнути з ТОВ "Дельта Вілмар Україна" у судовому порядку. Крім того Позивач зазначив судам про те, що його виробничі потужності, складські приміщення, промислова база та офісні приміщення знаходилися у м. Бердянськ Запорізької області та 26.02.2022 були у незаконний спосіб захоплені окупаційними військами російської федерації, внаслідок чого стала недоступною вся первинна документація товариства. Як вже зазначалося, Відповідач не заперечує, що дійсно 21.01.2022 та 23.02.2022 прийняв товар від перевізника, проте зазначає про відсутність необхідних товаросупроводжувальних документів (видаткових накладних, рахунків-фактур тощо), у зв`язку з чим не мав правових підстав оплатити товар. Відповідач також зазначив, що його право на податковий кредит за вказаними господарськими операціями згідно вказаних податкових накладних не пов`язано з настанням строку оплати на поставлений товар, оскільки ці правовідносини регулюються нормами різних законів - відповідно Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України. Також Відповідач звернув увагу на те, що у зв`язку з окупацією міста Бердянськ (місця знаходження Позивача), ТОВ "Дельта Вілмар Україна" не могло перерахувати оплату за поставлений товар, а про нове місце реєстрації Позивача стало відомо лише з листа від 25.06.2024. Останній також містив банківські реквізити для перерахування коштів, проте до нього не додавалися жодні первинні документи до поставленого товару. Встановивши, з одного боку, договірний характер відносин поставки, а з іншого - відсутність наданих сторонами договору поставки № 500005561 від 09.09.2020 та первинних бухгалтерських документів, суди попередніх інстанцій виснували про неможливість встановити узгоджений сторонами порядок оплати вартості поставленого товару та нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язання. З матеріалів справи також вбачається, що Позивач звертався до ТОВ "Дельта Вілмар Україна" з претензіями від 23.04.2025 та від 14.05.2025, у яких просив упродовж 7 календарних днів з моменту їх отримання сплатити заборгованість у розмірі 930 818,30 грн. З огляду на це суди встановили, що починаючи саме з 30.04.2025 у ТОВ "Дельта Вілмар Україна" виникло зобов`язання сплати вартості отриманого товару у вказаному розмірі.

Позиція Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах, зокрема, від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 15.01.2026 у справі № 916/411/23, від 04.02.2026 у справі № 920/1557/24, від 06.05.2026 у справі № 908/1619/25 та інших. Переглянувши судові рішення у справі в межах, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України та виключно в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із наступного. Предметом позову в цій справі є вимога ТОВ "НВП Агрінол" до ТОВ "Дельта Вілмар Україна" про стягнення коштів унаслідок порушення Відповідачем зобов`язання з оплати отриманого від Позивача товару, а безпосередньо предметом касаційного оскарження - наявність/відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних саме з моменту отримання покупцем товару за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у справі № 922/19/21 зазначив, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Скаржник у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, а саме не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, від 10.04.2025 у справі № 927/1187/23 та у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13. Розглянувши зазначені доводи Скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Предметом судового розгляду у справі № 910/9075/17 (постанова Верховного Суду від 28.02.2018) був позов одного товариства до іншого про стягнення коштів за поставлений товар. При цьому позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не розрахувався за поставлену продукцію за видатковими накладними за період з 02.06.2014 по 18.09.2014, а матеріально-правовою підставою позову визначено статті 181, 265, 193 Господарського кодексу України та статті 509, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України. При розгляді справи судами було встановлено, що між сторонами існували господарські відносини з поставки товару за видатковими накладними без укладення договору як окремого документа. Покупець отримував товар від постачальника на підставі довіреностей, в яких крім переліку товару містилось посилання на відповідний рахунок. Водночас за умови не укладення сторонами договору суди виходили з того, що у видаткових накладних за період з 02.06.2014 по 18.09.2014, підписаних і скріплених печатками обох сторін, які засвідчують поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, тому на спірні правовідносини поширюються загальні вимоги цивільного законодавства про строки та порядок оплати за отриманий товар. Аналогічними є обставини справи № 927/1187/23, у якій в основі спору між сторонами також є правовідносини, що виникли після підписання видаткових накладних та за відсутності укладеного договору, що, у свою чергу, свідчило про відсутність врегулювання сторонами порядку оплати за поставлений товар та про наявність у суду права застосувати загальні норми цивільного права про виникнення обов`язку зі сплати за товар при його отриманні. Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України у зазначеній Позивачем у касаційній скарзі постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де з посиланням на зміст статті 692 Цивільного кодексу України вказано, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже зазначені Скаржником висновки судів касаційної інстанції у справах № 910/9075/17, № 925/1332/13 та № 927/1187/23 стосуються випадків, коли поставка товарів здійснювалася на підставі відповідних товаро-супровідних документів за відсутності укладеного між сторонами договору. Водночас за обставинами справи, що розглядається, вбачається, що Скаржник не погоджується із визначенням судами строку виконання зобов`язання щодо сплати за поставлений товар внаслідок відсутності у суду можливості дослідити первинні документи (сам договір поставки, відповідні товаророзпорядчі документи тощо), про наявність яких зазначав Позивач та не заперечував Відповідач. Наведене унеможливило встановити наявність/відсутність врегулювання самими сторонами строків та порядку оплати за поставлений товар та відповідність таких строку та порядку загальним вимогам цивільного права, на застосуванні яких наполягає Позивач. Додатково колегія суддів зазначає, що наведене Скаржником посилання на загальне правило щодо виникнення зобов`язання покупця оплатити товар після його прийняття не виключає можливості встановлення договором іншого порядку оплати товару, а правові висновки судів касаційної інстанції у вищевказаних справах сформовано за неподібних фактичних обставин. Зазначені відмінності у предметі розгляду, правовому регулюванні та обсязі обставин, що підлягають встановленню господарським судом при розгляді цієї справи № 916/2768/25, порівняно із предметом і підставами позову, обсягом доказування та правовим регулюванням у справах, на які послався Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, засвідчують неподібність правовідносин у цій справі та у наведених Позивачем постановах Верховного Суду, що виключає підстави для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються додаткового з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції звертається до висновків, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій. Таким чином висновки щодо застосування норм права, на які посилається Позивач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 916/2768/25, що розглядається. Висновки Верховного Суду Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 та на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 у оскаржуваній частині (щодо відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 495 478,90 грн та 3% річних у розмірі 89 511,56 грн) у цій справі № 916/2768/25 належить закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Розподіл судових витрат Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника. Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 та на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2026 у справі № 916/2768/25 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко