Постанова КГС ВС № 925/617/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ cправа № 925/617/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К., за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: 1) фізичної особи-підприємця Бочала В`ячеслава Михайловича і 2) Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 (суддя Довгань К. І.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 (головуючий суддя Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) у справі № 925/617/21 за позовом фізичної особи-підприємця Бочала В`ячеслава Михайловича до 1) Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і 2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дії, стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити дії, (у судовому засіданні взяли участь: позивач - Бочал В. М.) ІСТОРІЯ СПРАВИ Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Бочал В`ячеслав Михайлович (далі - позивач, ФОП Бочал В. М.) звернувся з позовом до Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2), у якому просив: - визнати протиправними дії відповідача-1 під час виконання постанови ВП НОМЕР_1 від 13.02.2019 по виселенню позивача з приміщення магазину площею 237,5 кв. м; - стягнути з відповідача-1 грошові кошти як відшкодування матеріальних збитків (шкоди), заподіяних противоправними діями, в сумі 507614,34 грн; - стягнути з відповідача-1 грошові кошти як відшкодування заподіяної шкоди (недоотриманого доходу) у зв`язку з невиконанням договірних відносин в сумі 230769 грн; - стягнути з відповідача-1 грошові кошти за надання правничої допомоги адвокатом Чепурним В.П. в сумі 34833,00 грн; - стягнути з відповідача-1 грошові кошти як відшкодування моральної шкоди в сумі 750000,00 грн з урахуванням 183000,00 грн витрат на лікування, реабілітацію та 350000,00 грн недоотриманого доходу; - зобов`язати відповідача-1 повернути та забезпечити доступ до приміщення теплогенераторної площею 16,5 кв. м, що розміщено в ряду М-І за адресою: м. Черкаси, вул. Ярославська, 7; - зобов`язати відповідача-1 повернути всі особисті речі, відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019, які передані на зберігання.

2. Зазначений позов мотивовано порушенням відповідачем-1 прав позивача, ігноруванням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 04 лютого 2012 року № 525/5, при проведені виконавчих дій під час виконання постанови ВП № НОМЕР_1 від 13.02.2019 по виселенню ФОП Бочала В. М. з приміщення магазину площею 237,5 кв. м, в результаті чого відповідач-1 наніс матеріальні збитки та моральну шкоду позивачу. Узагальнений зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі № 925/617/21 позов задоволено частково. Визнано дії відповідача-1 під час виконання постанови ВП № НОМЕР_1 від 13.02.2019 по виселенню ФОП Бочала В. М. з приміщення магазину площею 237,5 кв. м противоправними. Зобов`язано відповідача-1 повернути Бочалу В. М. всі особисті речі відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 (без номера), які передані на зберігання. Стягнуто з відповідача-1 на користь ФОП Бочала В. М. 50000,00 грн моральної шкоди. Стягнуто з відповідача-1 на користь ФОП Бочала В. М. 20899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено.

4. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в діях відповідача-1 щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення ним вимог частини другої і четвертої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: боржник письмово не був проінформований про день і час примусового виселення; примусове виселення здійснювалося без участі працівників поліції.

5. Врахувавши, що відповідач-1 при здійснені виконавчих дій діяв з порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження», позивач після цих дій отримав серцево-судинне захворювання та інвалідність, місцевий господарський суд вважав, що між цими обставинами існує причинно-наслідковий зв`язок, а тому виснував, що в результаті протиправних дій відповідача-1 позивачу було завдано моральної шкоди, яку суд першої інстанції оцінює у розмірі 50 000,00 грн, що підлягають стягненню на користь позивача.

6. Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.04.2022 стягнуто з Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в дохід Державного бюджету України 6810,00 грн судового збору.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 залишено без змін.

8. Погодившись із висновками місцевого господарського суду, що в діях відповідача-1 щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення ним вимог частин другої, четвертої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» (неповідомлення боржника про день і час примусового виселення; здійснення примусового виселення без участі працівників поліції), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання дій Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час виконання постанови ВП НОМЕР_1 від 13.02.2019 по виселенню ФОП Бочала В. М. з приміщення магазину площею 237,5 кв. м противоправними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

9. Апеляційний господарський суд відхилив заперечення відповідача-1 проти задоволення вимоги про зобов`язання повернути ФОП Бочалу В. М. всі особисті речі відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 б/н, які передані на зберігання, як такі, що суперечать приписам Закону України «Про виконавче провадження» та зводяться до власного його тлумачення, позаяк норми законодавства не містять іншого порядку повернення майна боржника, що передане для зберігання, ніж його повернення на підставі акта виконавця.

10. Також погодившись з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, апеляційний господарський суду виснував, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що визнаючи протиправними дії державного виконавця під час оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

11. Апеляційний господарський суд виснував, що відсутність у справі обґрунтованих заперечень відповідача-1 щодо неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, документальне підтвердження зазначених витрат, суд першої інстанції врахувавши положення пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України правомірно здійснив розподіл витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 20899,80 грн. Касаційні скарги

12. Не погодившись з рішенням апеляційного господарського суду ФОП Бочал В. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (зі змісту і доводів касаційної скарги, а також ухвалених у цій справі судових рішень, вбачається, що скаржник не погоджується із відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів як відшкодування матеріальних збитків (шкоди) та заподіяної шкоди (недоотриманого доходу), із задоволенням в меншому розмірі позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, а також стягнення в меншому розмірі грошових коштів за надання правничої допомоги).

13. Перший відділ Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та рішення Господарського суду від 31.12.2022 в частинах стягнення з відповідача-1 на користь ФОП Бочала В. М. 50000,00 грн моральної шкоди та 20899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи касаційних скарг

14. У поданій касаційній скарзі ФОП Бочал В. М. посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

15. В касаційній скарзі в обґрунтування пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ФОП Бочал В. М. зазначає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтовано відмовив йому у клопотанні про відвід всій колегії суддів, перенесення розгляду справи та дослідження матеріалів справи, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.12.2024 № 907/499/20, від 12.07.2023 № 910/5080/21; від 07.05.2019 № 904/8832/17, від 03.02.2026 № 907/983/21, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування постановленого рішення.

16. В касаційній скарзі ФОП Бочал В. М. зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при постановленні рішень про відмову в частині позовних вимог про компенсацію нанесених йому матеріальних збитків та упущеної вигоди не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, від 16.11.2022 у справі № 910/6353/20, від 14.04.2020 по справі № 925/1196/18, Верховного Суду, викладені у постановах від 25.10.2005 у справі № 32/421, від 10.11.2022 у справі № 910/7511/20, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/13669/19, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19.

17. ФОП Бочал В. М. зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду при розгляді подібних справ зазначається, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення; 1) противоправна поведінка особи (дії або бездіяльність відповідача-1 (не повідомлення про день і час проведення виконавчих дій (постанова Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 643/18408/18), проникнення в приміщення без рішення суду (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 545/3611/17-ц) без участі працівників поліції, опис майна без участі працівника поліції та одного з свідків (постанова Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 643/18408/18); 2) збитків, заподіяних такою особою (не включення до опису товаро-матеріальні цінності на загальну суму 507614,34 грн); 3) причинного зв`язку між противоправною поведінкою особи і збитками (на думку скаржника, існує прямий, причинний зв`язок між противоправною поведінкою відповідача-1 і збитками, внаслідок чого йому нанесені збитки на суму 730137,68 грн (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 686/24456/20, від 04.08.2020 у справі № 925/1478/16, від 07.02.2023 у справі № 905/125/20); 4) вини особи, яка заподіяла збитки, і як вбачається із матеріалів справи, на думку позивача, відповідач-1 свідомо допустив всі вище перераховані правопорушення.

18. Крім того, ФОП Бочал В. М. зазначає, що розміру упущеної вигоди необхідно керуватись такими ж критеріями її розрахунку як і при обчисленні розміру збитків, а саме противоправна поведінка особи (дії чи бездіяльність); збитки заподіяні особою і завданням збитків; причинний зв`язок між противоправною поведінкою і збитками; вина особи яка заподіяла збитки. Скаржник зауважує, що в касаційній скарзі надав вичерпні докази противоправної поведінки відповідача-1, а саме: противоправна поведінка особи (дії або бездіяльність), збитки заподіяні такою особою та причинний зв`язок між противоправною поведінкою і збитками, однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги надані докази позивача та на підставі Закону України «Про електронні документи та документообіг», який не підлягав застосуванню до даних правовідносин, неправильно його витлумачивши, не взявши до уваги докази позивача про те, що в своїй діяльності з покупцями (контрагентами) він керувався вимогами книги 5 ЦК України «Зобов`язальне право» при укладенні і виконанні договорів, відмовили у задоволенні даної позовної вимоги про відшкодування недоотриманого доходу (упущена вигода).

19. ФОП Бочал В. М. в касаційній скарзі зазначає, що при частковому задоволенні позовних вимог щодо завдання йому моральної шкоди суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного і Європейського суду з прав людини з даного питання.

20. Також ФОП Бочал В. М. зазначає про безпідставне зменшення судами попередніх інстанцій розміру витрат за надання правничої допомоги з 34833,00 грн до 20899,80 грн за відсутності клопотання відповідача-1, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, при розгляді подібних справ.

21. В свою чергу Перший відділ Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ) у поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень визначає підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на обґрунтування якої зауважує про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, висловлених, зокрема: - у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 758/8416/15-ц, від 22.04.2020 у справі № 335/8905/18, від 01.07.2020 у справі № 645/7796/18, від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18, від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20, від 23.12.2020 у справі № 554/7908/17-ц, від 24.05.2021 у справі №712/12136/18, від 24.06.2021 у справі № 127/11276/20, від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20, від 01.12.2021 у справі № 201/6484/20, від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20, від 11.03.2024 у справі № 932/6245/22, від 17.02.2025 у справі № 295/6687/24, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 658/715/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 904/51/19 при розгляді позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; - у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, від 07.02.2023 у справі № 823/2108/18, від 20.05.2020 у справі № 821/1269/17, від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц при розгляді позовної вимоги про стягнення моральної шкоди; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 19.04.2023 у справі № 910/4811/17, від 29.09.2022 у справі № 911/1512/13, від 23.01.2025 у справі № 20/156-99, від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17 щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката та розумності їх розміру, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження. Позиція інших учасників справи

22. У межах встановлено Верховним Судом строку ФОП Бочал В. М. подав відзив на касаційну скаргу Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якій заперечив проти її задоволення та просив справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

23. У своєму відзиві ФОП Бочал В. М. з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, що сума коштів стягнутої моральної шкоди жодним чином не покриває витрати його на відновлення та лікування та про ніяке безпідставне збагачення за рахунок відповідача-1 не може бути мови, тобто позивач зазнав збитків, а не отримав дохід (збагачення).

24. Крім того, ФОП Бочал В. М., з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.05.2024 по справі №754/8750/19, відзначив, що твердження відповідача-1, що суди попередніх інстанції безпідставно стягнули з нього витрати на правову допомогу не базується на матеріалах справи, нормах ГПК України та висновках Верховного суду при розгляді подібних справ.

25. Відповідач-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалось, відповідний відзив до Верховного Суду не подав. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

26. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі № 925/1530/17 зобов`язано усунути Товариству з обмеженою відповідальністю «СОИЛ» перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням магазину площею 237,5 кв. м літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в м. Черкаси, вул. Ярославська, 7 шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Бочала В. М. з приміщення даного магазину. 27. 12.02.2019 на виконання вищевказаного рішення у справі №925/1530/17 судом першої інстанції видано наказ.

28. Постановою головного державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Расторгуєвою І. В. від 13.02.2019 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 12.02.2019 у справі №925/1530/17 та запропоновано позивачу добровільно звільнити приміщення в строк протягом 10 робочих днів.

29. За повідомленням позивача, отримавши 14.02.2019 постанову про відкриття виконавчого провадження він розпочав вчиняти дії щодо звільнення приміщення магазину, а саме вивезення товарно-матеріальних цінностей. Проте, 28.02.2019 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИЛ» Крохіним С. А. були здійснені позивачу перешкоди щодо добровільного виконання рішення суду, а саме здійснено блокування службовим автотранспортом входу до приміщення, що унеможливило виконання позивачем рішення суду. 30. 01.03.2019 державним виконавцем було перевірено виконання рішення боржником у присутності стягувача та понятих, за результатами чого був складений акт (б/н) про те, що боржником рішення суду виконано.

31. В ході перевірки державним виконавцем було виявлені речі/майно, що належали боржнику (позивачу), в результаті чого була оформлена постанова про опис і арешт майна (коштів) боржника б/н від 01.03.2019, на підставі якої описане майно було передане на зберігання Крохіну С. А. - директору Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИЛ». 32. 11.03.2019 головним державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Расторгуєвою І. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом.

33. Позивач вважає, що при проведені виконавчих дій відповідач-1 порушив його права, проігнорував вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 525/5 від 04.02.2012, в результаті чого наніс йому матеріальні збитки та моральну шкоду.

34. В обґрунтування наведеного позивач зазначив наступне: - боржника не було повідомлено про примусове виселення з приміщення магазину; - під час примусового виселення 01.03.2019 працівники поліції не залучалися; - до опису майна не було включено ряд матеріальних цінностей чим завдано позивачу матеріальні збитки в розмірі 507 614,34 грн; - в результаті недопуску до автозапчастин, які залишилися в приміщенні магазину, позивач не зміг виконати договірні зобов`язання на суму 230769,00 грн і як наслідок недоотримав дохід на вказану суму; - протиправними діями відповідача під час проникнення до магазину та опису майна позивачу було завдано моральну шкоду, яка виникла в результаті отриманих душевних страждань, погіршення самопочуття, душевного болю, приниження честі та гідності, а також ділової репутації.

35. Вказані обставини слугували підставою для звернення Фізичної особи-підприємця Бочала В. М. до суду з даним позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів скаржників і висновків судів попередніх інстанцій

36. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. У частині другій статті 287 ГПК України наведено підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції.

38. Згідно із її пунктом 1 підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

39. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаної підстави може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

40. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вище вказаного пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

41. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

42. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

43. Помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

44. Крім того, підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

45. Заразом у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України унормовано, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

46. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

47. З наведеного слідує, що достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з підтвердженим обґрунтуванням скаржника заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

48. Керуючись наведеним, дослідивши в межах вимог касаційних скарг ФОП Бочала В. М. і Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені фактичні обставини справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги позивача та відповідача-1 не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Щодо касаційної скарги ФОП Бочала В. М.

49. Зі змісту мотивів касаційної скарги та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вбачається, що ФОП Бочал В. М. оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди та недоотриманої вигоди, та в частині задоволеної вимоги про стягнення моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу.

50. Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України касаційна скарга може бути подана на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

51. Зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 Судом вбачається, що в апеляційному порядку переглядалось рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди) та стягнення витрат на правничу допомогу за апеляційною скаргою Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції.

52. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Бочала В. М. на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022.

53. Тобто рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди та недоотриманої вигоди в апеляційному порядку не переглядалось, а отже у розумінні пункту частини першої статті 287 ГПК України не може бути оскаржене в касаційному порядку.

54. Таким чином, доводи касаційної скарги ФОП Бочала В. М. щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди та недоотриманої вигоди, враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, не можуть бути розглянуті Касаційним господарським судом. Щодо доводів, викладених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу суд зазначає таке

55. Зі змісту касаційної скарги убачається, що касаційна скарга в частині доводів непогодження із визначеним до стягнення розміром моральної шкоди хоч і містить посилання на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, однак жодної постанови Верховного Суду, а також висновку, який на думку скаржника, не врахований судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та норми права (пункт, частину, статтю), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо застосування саме цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, скаржником не зазначено. Доводи скаржника обмежились лише зауваженням, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного і Європейського суду з прав людини з даного питання.

56. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, інакше це свідчитиме про порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства. Щодо наведених в касаційній скарзі аргументів ФОП Бочала В. М. про безпідставне зменшення витрат на правничу допомогу за відсутності клопотання від відповідача-1 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке

57. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

58. Разом з тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 викладено, зокрема, висновок про те, що «під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України. Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині».

59. Місцевий господарський суд у цій справі, яка розглядається, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, розподілив витрати позивача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахування критеріїв, визначених у частині четвертій статті 129 ГПК України.

60. Касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування положень частини четвертої статті 129 ГПК України, а тому в цій частині не свідчить про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

61. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №922/1964/21 є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зацитованому скаржником загальному висновку, викладеному у зазначеній постанові.

62. Отже, ураховуючи викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цьому разі не знайшла свого належного підтвердження. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

63. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

64. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

65. З наведеного слідує, що достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з підтвердженим обґрунтуванням скаржника заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

66. Таким чином, викладені у касаційній скарзі ФОП Бочала В. М. аргументи щодо неналежного дослідження доказів є недостатніми, з огляду на непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

67. Також колегія судів відхиляє посилання ФОП Бочала В. М. на необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у клопотанні про відвід всій колегії суддів, оскільки клопотання позивача про відвід колегії суддів мотивовано відхилено з підстав його необґрунтованості, про що детально зазначено в ухвалі апеляційного господарського суду від 16.12.2015, натомість доводи касаційної скарги в цій частині фактично полягають у висловленні незгоди позивача з результатами розгляду його клопотання, не обґрунтовують та не підтверджують порушення норм процесуального права, якими це врегульовано.

68. Із зазначених мотивів в пункті 67 цієї постанови Суд відхиляє доводи касаційної скарги ФОП Бочала В. М. щодо клопотання про перенесення розгляду справи.

69. Верховний Суд відхиляє посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.07.2023 № 910/5080/21, від 07.05.2019 № 904/8832/17, від 03.02.2026 № 907/983/21 в контексті обов`язковості дослідження судом доказів, оскільки зазначені висновки є загальними та не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків, що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 Господарського процесуального кодексу України.

70. Також колегія суддів зазначає, що надати правову оцінку доводам скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.12.2024 у справі № 907/499/20, не виявляється можливим, оскільки зазначена постанова Верховного Суду відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

71. Інші ж наведені у касаційній скарзі ФОП Бочала В. М. аргументи, твердження та заперечення так само не охоплюються визначеними ним підставами касаційного оскарження, підставами відкриття касаційного провадження у цій справі не слугували, а отже і не можуть бути проаналізовані та оцінені Верховним Суд. Щодо касаційної скарги Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

72. Узагальнений зміст доводів відповідача-1, якими він обґрунтовує передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження наведено у пункті 21 цієї постанови.

73. Проаналізувавши доводи відповідача-1 щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення моральної шкоди, Верховний Суд, зазначає таке.

74. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

75. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

76. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

77. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

78. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.

79. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння (чи бездіяльність) особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 461/3526/22).

80. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, на яку на яку звертає увагу скаржник).

81. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

82. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір з мотивів незгоди відповідача з розміром відшкодування (постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 461/3526/22).

83. При вирішенні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у справі, що переглядається (№ 925/617/21), суди попередніх інстанцій виходили із встановленої наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності відповідача-1, а саме: під час розгляду даного спору була встановлена протиправність дій державного виконавця під час оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019, а також доведено погіршення здоров`я позивача після 01.03.2019. Відповідно суди дійшли висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями виконавця та погіршенням здоров`я позивача.

84. При визначенні розміру моральної шкоди у справі, що переглядається (№ 925/617/21) суди виходили із засад розумності та справедливості, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, ступінь вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди. За висновками суду апеляційної інстанції, розмір заявленої позивачем грошової компенсації у розмірі 750000,00 грн очевидно не відповідає верховенству права та вимогам розумності і справедливості. При цьому, врахувавши тривалість вимушених змін у житті позивача, погіршення стану здоров`я, глибину душевних страждань, яких зазнав Бочал В. М. внаслідок протиправних дій державного виконавця під час вчинення виконавчих дій, чим Бочалу В. М. завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1167 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди частково у розмірі 50000,00 грн.

85. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій на підставі оцінки вказаних доказів та доводів позивача встановили доведеність таких складових цивільно-правової відповідальності, як: (1) заподіяння моральної шкоди та її розміру, (2) неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, (3) причинно-наслідкового зв`язку між діями вказаних органів та заподіянням шкоди.

86. Такі висновки господарських судів є законними та ґрунтуються на встановлених обставинах справи і положеннях чинного законодавства.

87. Отже з огляду на викладене, наведені вище висновки апеляційного господарського суд не суперечать загальним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справі № 823/2108/18 (щодо обов`язку доказування моральної шкоди особою, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди), у справах № 821/1269/17, № 804/2252/14, №818/1394/17 (щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні) наведеним скаржником як підстава касаційного оскарження, а обґрунтовуються дослідженими у сукупності доказами та встановленими на їх підставі фактичними обставинами справи, що переглядається.

88. Разом з тим Суд відхиляє посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 (щодо підтвердження факту вчинення правочину та проведення господарських операцій на його виконання для виникнення в платника податку права на податковий кредит), на яку посилається скаржник, позаяк правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

89. Схожі за змістом до доводів попереднього скаржника аргументи Відділу стосовно розподілу витрат на правничу допомогу відхиляються Верховним Судом з мотивів, аналогічних до наведених у пунктах 61-64 цієї постанови.

90. Висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які покликається скаржник. Тому колегія суддів визнає необґрунтованими доводи Відділу про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

91. Крім того, аргументи скаржника у цій частині стосуються не питання правозастосування, а спонукання Верховного Суду до протилежної переоцінки встановленої судами попередніх інстанцій обставини наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20 899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи №925/617/21 в суді першої інстанції.

92. Суд також відхиляє доводи Відділу щодо обраного позивачем способу захисту, оскільки (з урахуванням викладеного, зокрема, у пункті 13 цієї постанови) такі доводи не входять до предмету доказування у цій справі.

93. Отже, оскільки визначена відповідачем-1 передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, а інших підстав касаційного оскарження ним визначено не було, викладені у касаційній скарзі Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України доводи не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

94. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву позивача в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові та з положеннями законодавства. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

95. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

96. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. Ураховуючи, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційні скарги фізичної особи-підприємця Бочала В`ячеслава Михайловича та Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін. Розподіл судових витрат

98. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржників. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги фізичної особи-підприємця Бочала В`ячеслава Михайловича та Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі №925/617/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил