Постанова 4824 № 753/12780/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/12780/20 Головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О. Провадження № 22-ц/824/9/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - ТОВ «Перший український експертний центр») звернулось до суду вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 4 878,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 138,28 грн та 3 % річних у розмірі 154,79 грн, а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, щоОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , до якого ТОВ «Перший український експертний центр» надавалися послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території. Проте відповідач належним чином не оплачував спожиті житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим за період з грудня 2018 року по травень 2019 року виникла заборгованість у розмірі 4 878,48 грн, погашення якої він ігнорує. Оскільки відносини між сторонам є грошовим зобов`язанням, то відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, розмір яких за розрахунками позивача складає 138,28 грнта 154,79 грнвідповідно. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 4 878,48 грн, 3% річних у розмірі 154,79 грн та інфляційну складову боргу у розмірі 138,28 грн, а всього в сумі 5 171,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 102,00 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що послуги надавались позивачем не в повному обсязі та неналежної якості, однак суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення проігнорував положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та вимоги статей 76-80 ЦПК України, не надавши цьому факту належної оцінки. Нарахування плати за житлово-комунальні послуги відбувалось за незатвердженими відповідно до чинного законодавства України та не узгодженими з іншою стороною тарифами, тому судом допущено порушення вимог статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вирішуючи спір, районний суд зробив висновок, що не відповідає обставинам справи та припустився порушення вимог 27, 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і пунктів 3-5 «Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1145 від 27 грудня 2018 року. При цьому для підтвердження факту укладення між сторонами договору в усній формі за посередництва квитанцій, судом мав би бути встановлений факт узгодження тарифів, їх доведення до споживача, прийняття ним послуг та їх оплата. Натомість, відповідачем були направлені листи з вимогою провести перерахунок оплати, виключивши з неї послуги, що не надавались, та його заперечення стосовно тарифів, тобто, у спірний період жодних договорів між сторонами не укладалося. Крім того, разом з відзивом на позовну заяву було направлено клопотання про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін та заяву про виклик свідків, проте вони були проігноровані судом першої інстанції, що є порушенням статей 91, 279 ЦПК України. Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 4 січня 2021 року розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як власник квартири не здійснював оплату наданих позивачем житлово-комунальних послуг, а відсутність письмово оформленого договору з позивачем на надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Посилання відповідача на неналежну якість послуг суд не взяв до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодних актів-претензій відповідача з приводу ненадання чи надання неналежної якості послуг, а подані ним копії заяв та звернень до позивача не відповідають вимогам закону. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом № 3 із протоколу засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» № 29 від 15 серпня 2012 року визначено ТОВ «Перший український експертний центр» експлуатуючою організацією житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаним протоколом погоджено передачу вказаного будинку від ДП «ЕКОС» до ТОВ «Перший український експертний центр» (а. с. 11 - 12). Факт передачі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на баланс позивача підтверджується Актом приймання-передачі на баланс обслуговування житлового будинку від 1 жовтня 2012 року, підписаного представниками ДП «ЕКОС», ЖУ «Лівобережне» ДП «ЕКОС» та ТОВ «Перший український експертний центр» (а. с. 13 - 16). Отже, із жовтня 2012 року позивач був обслуговуючою організацією вказаного вище будинку, здійснював його утримання, обслуговування та експлуатацію. Встановлено, що ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 15 лютого 2011 року Головним управлінням житлового забезпечення (наказ № 143-С/КІ від 4 лютого 2011 року), що підтверджується інформаційною довідкою № 217250690 від 22 липня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 117). Також встановлено, що 1 лютого 2011 року між ДП «ЕКОС» АТ «ХК «Київміськбуд» в особі начальника ЖУ «Лівобережне» та ОСОБА_1 було укладено договір № 267 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 112 -114). Як вбачається із матеріалів справи, для забезпечення надання житлово-комунальних послуг за вказаною адресою позивачем було укладено, зокрема: договір № 03-6907 на проведення захисту від шкідників та комплекс протиепідемічних заходів на території та в будівлях від 1 лютого 2014 року; договір № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15 листопада 2012 року; договір № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження твердих побутових відходів від 1 жовтня 2012; договір № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 1 жовтня 2012 року; підрядний договір № 16-08-2013 на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 1 серпня 2013 року. Підтвердженням того, що ТОВ «Перший український експертний центр»дійсно надавалися житлово-комунальні послуги є копії Актів про надання послуг, приймання послуг, здачі-приймання робіт (а. с. 31 - 111). Відповідно до розрахунку від 21 липня 2020 року за житлово-комунальні послуги по особовому рахунку НОМЕР_2 , відкритого для здійснення обліку операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_1 , за період з грудня 2018 року по травень 2019 року за відповідачем рахується заборгованість, розмір якої становить 4 878,48 грн (а. с. 8, 9). Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Статтею 179 ЖК Української РСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року, власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги. Отже, власник житлового приміщення несе також обов`язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території. Так, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов`язки. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загальногокористування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»управитель зобов`язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги був визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час пред`явлення позову та вирішення спору) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Статтею 7 цього Закону визначені права і обов`язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов`язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно із частиною першою статті 9 даного Закону України споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у належне ОСОБА_1 житло надавалися житлово-комунальні послуги, які він був зобов`язаний оплачувати, оскільки фактично користувався ними як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку. На підтвердження заявленого розміру боргу та надання послуг з утримання будинку, споруд і прибудинкової території в спірний період з грудня 2018 року по травень 2019 року згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифів позивач надав копії: розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 386 від 3 квітня 2017 року «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунком»; змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій ТОВ «Перший український експертний центр», в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , затверджених вказаним розпорядженням та зареєстрованих в Головному територіальному управлінні юстиції у м. Києві за № 77/1669 20 квітня 2017 року; складових тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету міністрів України № 515 від 17 липня 2015 року, які були додатком № 1 до оголошення про намір здійснити зміну тарифів; наказу ТОВ «Перший український експертний центр» № 1 від 2 січня 2019 року «Про внесення змін до тарифів і структури тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій», виданого відповідно до Протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків від 26 грудня 2018 року про схвалення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно додатку № 1 до цього наказу; складових розміру плати (тарифу) за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій по житловому будинку АДРЕСА_1 на січень 2019 року, розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету міністрів України № 515 від 17 липня 2015 року; наказу ТОВ «Перший український експертний центр» № 10/1 від 21 лютого 2019 року «Про внесення змін до тарифів і структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», виданого відповідно до Протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків від 26 грудня 2018 року про схвалення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно додатку № 1 до цього наказу; складових розміру плати (тарифу) за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій по житловому будинку АДРЕСА_1 на лютий 2019 року, розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету міністрів України № 515 від 17 липня 2015 року (а. с. 17 - 30). При дослідженні зазначених письмових доказів вбачається перелік послуг, які надавалися позивачем, порядок та методика нарахування щомісячної плати за надані послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи із затверджених у встановленому законом порядку тарифів за один квадратний метр площі квартири у житловому будинку. Тому безпідставними є аргументи апеляційної скарги про нарахування позивачем плати за житлово-комунальні послуги за незатвердженими та не узгодженими тарифами. При цьому нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. Із розрахунку за житлово-комунальні послуги по особовому рахунку НОМЕР_2 , відкритого для здійснення обліку операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_1 , убачається, що він підписаний директором і головним бухгалтером ТОВ «Перший український експертний центр», засвідчений печаткою товариства, та не спростований відповідачем, хоча це є його процесуальним обов`язком згідно вимог ЦПК України. Таким чином висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем розрахунків суми заборгованості відповідача за надання послуг утримання житлового будинку ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах та вимогах закону. Посилання апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів надання житлово-комунальних послуг відповідачу і фактичного отримання ним таких послуг, ураховуючи положення статей 76-80, 89, 264 ЦПК України, є необґрунтованим, оскільки дані послуги були надані ТОВ «Перший український експертний центр» у спірний період часу відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи. Розглядаючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Неукладення договору про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за такі послуги, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин). При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано. Так, статтею 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок оформлення претензій споживачів. Зокрема, відповідно до частин першої, другої, четвертої вказаної статті у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Отже, встановлення факту надання житлово-комунальних послуг неналежної якості законодавцем врегульовано в позасудовому порядку. При цьому факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що є порушенням умов договору в розумінні статей 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином. Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для звільнення відповідача від оплати спожитих послуг, що надавалися позивачем, оскільки відповідачем не надано належних доказів звернення до позивача як управителя будинку з метою складання акту-претензії щодо неналежного виконання житлово-комунальних послуг, а саме послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій по АДРЕСА_1 . Письмові звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Перший український експертний центр» у червні 2015 року та у вересні 2017 року, дефектний акт від 31 травня 2019 року, складений ОСББ «Григоренка 4» за результатом приймання-передачі житлового будинку від ТОВ «Перший український експертний центр», а також відповідь на претензію позивача у квітні 2020 року (а. с. 136 - 146) правомірно визнанні судом такими, що не можуть виступати належними доказами фіксації неналежного виконання товариством взятих на себе обов`язків щодо утримання будинку, споруд та прибудинкової території у спірний період часу з грудня 2018 року по травень 2019 року та достовірно підтверджувати ті дефекти, вимоги про усунення яких заявляв відповідач. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності боргових зобов`язань у відповідача перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. При цьому оплата житлово-комунальних послуг проводиться щомісячними платежами, тому інфляційні втрати та три проценти річних повинні обраховуватися, виходячи із суми заборгованості за кожний місяць окремо за заявлений період з грудня 2017 року по травень 2019 року включно. Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Із долученого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних боржника ОСОБА_1 вбачається, що вони обраховані позивачем по щомісячних сумах заборгованості відповідача окремо за весь період прострочення сплати коштів за надання послуг та складають 138,28 грнта 154,79 грнвідповідно (а. с. 10). Даний розрахунок перевірений апеляційним судом та не викликає сумнівів в його правильності і обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги про те, що розглядаючи справу за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, є необґрунтованими огляду на те, що відповідно до положень статей 19, 274 ЦПК України дана справа була віднесена судом до категорії малозначних в силу притаманних їй властивостей та ціни позову, відтак проводити її розгляд в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або викликом свідків є обов`язком суду лише в разі спростування існування однієї з умов, передбачених частиною шостою статті 279 ЦПК України, однак в ухвалі суду від 26 жовтня 2020 року, якою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та заяви про виклик свідка було відмовлено, таких обставин не встановлено і відповідачем не наведено. Також необхідно врахувати, що сторони у повному обсязі реалізували свої процесуальні права та обов`язки, висловивши свою позиції щодо предмета спору, а тому районний суд обґрунтовано розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження, врахувавши категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у ній тощо. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній