Постанова 4824 № 753/9533/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/6666/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 753/9533/19 20 травня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Заставенко М.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину,- в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_1 , зареєстрований 12 січня 1996 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району міста Києва; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 щомісячно у розмірі 1/4 частини від усього заробітку (доходу) відповідача, починаючи з дати подання позову до суду й до повноліття дитини, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати з матір`ю ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача на її користь витрати по сплаті судового збору. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 12.01.1996 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва. Разом вони проживали понад 22 роки. У шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак подружнє життя не було ідеальним, а останнім часом стало зовсім нестерпним, чоловік постійно висловлює своє незадоволення мною, проявляє неповагу, підвищує голос та ображає. За останні вісім місяців відносини вкрай погіршилися. Сімейні питання перестали вирішуватися в спокійній розмові, шлюбні відносини не підтримуюються, спільне господарство не ведеться, відсутні спільні інтереси. Все це призвело до обопільної втрати почуття поваги та любові. Позивач переконана, що подальше сімейне життя недоцільне і неможливе, сім`я розпалась остаточно, шлюб існує формально, що суперечить її інтересам. Останні кілька місяців діти перебувають фактично на утриманні позивача, оскільки чоловік кошти для їх утримання не надає. Його витрати на дітей є нерегулярними та ситуативними. Щоденні витрати на основні потреби дітей - оплата школи, гуртків, заняття доньки з логопедом, придбання продуктів, одягу, взуття, несе позивач. Будь які розмови з даного приводу відповідачем ігноруються. Саме тому позивач і звернулася до суду за захистом прав. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року клопотання позивача ОСОБА_2 про залишення без розгляду вимоги про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю - задоволено, залишено без розгляду позовну вимогу ОСОБА_2 про залишення ОСОБА_3 , 2011 року народження проживати з матір'ю. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Шлюб зареєстрований 12 січня 1996 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва, актовий запис № 05, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 травня 2019 року, до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 768,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову в частині сплати аліментів, визначивши аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. В апеляційній скарзі зазначав, що визначаючи розмір аліментів, судом не було враховано майновий стан відповідача, зокрема не враховано, що відповідач має на своєму утриманні матір та батька пенсійного віку, тому враховуючи його доходи та беручи до уваги необхідність догляду за його батьками пенсійного віку він має можливість сплачувати аліменти у розмірі 2000 грн. Вказував на те, що він як батько своєї доньки утримує її і забезпечує всім необхідним (одяг, взуття, усі необхідні речі для школи, медичне обслуговування, мобільні телефони, іграшки тощо), окрім цього ще й забезпечує відпочинком, при цьому позивачка не заперечувала вказаних обставин та доказів на підтвердження того, що саме вона утримує доньку суду не надала. Також зазначив, що позивачка не надала суду доказів на підтвердження того, що дитина проживає з нею. 18 квітня 2020 року позивач ОСОБА_2 надіслала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи, на підтвердження своїх доводів відповідач не надав доказів, більше того зазначені відповідачем обставини щодо утримання батьків він не зазначав під час розгляду справи в суді першої інстанції. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не досягли згоди щодо розміру коштів на утримання доньки, яка перебуває на утриманні матері, відповідач є батьком дитини, особою працездатного віку, на забезпеченні у відповідача будь-які інші неповнолітні та непрацездатні особи не перебувають, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання доньки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, що 12 січня 1996 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва, актовий запис №

05. У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сторони разом з дітьми проживають в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку. Так, згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 грн., з 1 липня - 1699 грн., з 1 грудня - 1779 грн., а для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 грн., з 1 липня - 2118 грн., з 1 грудня - 2218 грн.. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено у 2020 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 грн., з 1 липня - 1859 грн., з 1 грудня - 1921 грн.; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 грн., з 1 липня - 2318 грн., з 1 грудня - 2395 грн. Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов`язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду. З матеріалів справи вбачається, що наразі донька сторін проживає разом з матір`ю та батьком в одній квартирі, на нього покладено однаковий з позивачем обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не було досягнуто, та враховуючи, що відповідач мінливо приймав участь в утриманні доньки, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Визначений судом першої інстанції розмір щомісячних аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення інтересів дитини. Твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано, що він утримує свою доньку та забезпечує всім необхідним для її інтересів, колегія суддів відхиляє, оскільки утримання доньки є нерегулярним, носить мінливий характер, а відтак ці обставини не можуть бути підставою для зміни розміру аліментів, визначеної судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів враховує, що дитина має потреби у достатньому матеріальному забезпеченні. Доводи апеляційної скарги про те, що визначаючи розмір аліментів судом не було враховано майновий стан відповідача, зокрема, що на його утриманні знаходяться батьки пенсійного віку, тому він в змозі сплачувати 2000 грн. на утримання доньки, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем доказів на підтвердження того, що дійсно на його утриманні знаходяться батьки пенсійного віку надано не було. Більше того, на обставини щодо утримання ним своїх батьків, відповідач не посилався під час розгляду справи в суді першої інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка не надала суду доказів на підтвердження того, що дитина проживає з нею, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання дитини. Сам по собі факт проживання дитини разом з матір`ю та батьком в одній квартирі, не є підставою для відмови у стягненні аліментів на її утриманні, та не звільняє батька, від виконання свого обов`язку щодо належного та постійного утримання дитини. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржується, тому в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: