Постанова 4824 № 753/13654/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/13654/23 Головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К. Провадження № 22-ц/824/1173/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на його користь заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у розмірі 69 887,46 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 12 438,58 грн, 3 % річних у розмірі 3 661,34 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 684,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , в тому числі й до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року №

198. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані в цій квартирі та являються споживачами послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води. Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , та являються споживачами послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води. Починаючи з жовтня 2020 року відповідачі своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення, а з серпня 2017 року - за отримані послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого станом на 01 липня 2023 року у них утворилась заборгованість у загальному розмірі 69 887,46 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення - 9 745,42 грн, заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 60 142,04 грн, яку і просив стягнути позивач з відповідачів солідарно з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 12 438,58 та 3 % річних у розмірі 3 661,34 грн у зв`язку із простроченням виконання ними грошового зобов`язання. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у розмірі 69 887,46 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 12 438,58 грн, 3 % річних у розмірі 3 661,34 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, а всього стягнуто 88 671,38 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що ТОВ «Євро-Реконструкція» пропущено позовну давність при зверненні до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості за період із серпня 2017 року по червень 2023 року, про що він зазначав у своїх заявах до суду першої інстанції. Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою в будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, яка обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Також вказує, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 був затверджений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якого м. Київ перебував у зазначеному переліку з 11 серпня 2022 року до 13 березня 2023 року, а тому стягнення за вказаний період заборгованості за комунальні послугине може бути проведено. При цьому відзначає, що 24 березня 2022 року відповідачі виїхали за межі України у зв`язку з бойовими діями та перебувають за кордоном до цього часу, відтак вважати, що вони використовували комунальні послуги не можливо. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Євро-Реконструкція» - Костюченко В.А. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Щодо не проживання відповідачів за місцем реєстрації зазначає, що у період виникнення заборгованості за надані послуги місце постійного проживання відповідачів у квартирі підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, відповідно дані особи є споживачами наданих до квартири послуг та належними співвідповідачами у справі. Відповідачами не надано доказів звернення до позивача із заявою про не проживання у квартирі у спірний період та що вони бажали припинити отримання комунальних послуг на певний час, зокрема, на час їх відсутності за вказаною адресою, а тому підстав для їх звільнення від оплати житлово-комунальних послуг немає. Стосовно строків позовної давності вказує, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу був неодноразово продовжений. Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відтак, нарахування плати за спожиті відповідачами комунальні послуги за період із серпня 2017 року по червень 2023 року здійснено позивачем в межах строків позовної давності. З приводу зупинення перебігу позовної давності на строк дії правового режиму воєнного стану зазначає, що на підставі пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України оскільки карантин почався на території України 12 березня 2020 року, а воєнний стан - 24 лютого 2022 року, то можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року. Крім того наголошує, що згідно доданого до позовної заяви розрахунку суми боргу за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячого водопостачання чітко вказано, що заборгованість обліковується станом на 01 лютого 2024 року, а нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснюється по 23 лютого 2022 року, тобто до введення в дію воєнного стану в Україні. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та вбачається з матеріалів справи, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані, проживають та є споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 . Надання комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до вказаної квартири здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198 та відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10 квітня 2014 року № 1198-VII, за яким виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності з 01 липня 2014 року є об`єкт господарювання з постачання теплової енергії. Відповідачі, як споживачі послуг, з жовтня 2020 року своєчасно не вносили плату за надані позивачем послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та із серпня 2017 року - за отримані послуги з гарячого водопостачання, у зв`язку з чим станом на 01 липня 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 69 887,46 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення - 9 745,42 грн та заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 60 142,04 грн. Факт надання позивачем комунальних послуг підтверджується довідкою щодо підключення та відключення житлових будинків у зв`язку з початком та закінченням опалювальних сезонів 2014-2023 років, що знаходяться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва». Звернень з приводу ненадання або неналежного надання послуг від відповідачів протягом спірного періоду не надходило. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не здійснювали оплату наданих позивачем та спожитих ними послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідно до умов публічного договору (оферти) та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з них в солідарному порядку на користь позивача суми заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, нарахованих за період до початку введеного на території України воєнного стану. Щодо строків позовної давності, про застосування яких просив відповідач, суд зазначив, що визначений статтею 257 ЦК України строк у три роки був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період із серпня 2017 року заявлені у межах позовної давності. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, однак втратили чинність 01 травня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02 лютого 2022 року. Водночас на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, яким регулювалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Проте, 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який врегульовує відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року). Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Статтею 9 Закону № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника). Згідно частини четвертої вищевказаної статті виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями статті 544 ЦК України. Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17. Враховуючи, що відповідачі у справі в розумінні положень Закону № 1875-IV і Закону № 2189-VIII є споживачами комунальних послуг, а відтак зобов`язані сплачувати фактично отримані послуги, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги ТОВ «Євро-Реконструкція» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Враховуючи, що позивачем за адресою: АДРЕСА_4 , надавалися послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачами у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості, розмір якої станом на 01 липня 2023 року становить 69 887,46 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення - 9 745,42 грн та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання - 60 142, 04 грн, а також інфляційної складової боргу у розмірі 12 438,58 грн та 3 % річних у розмірі 3 661,34 грн. Щодо посилань ОСОБА_1 про відсутність підстав для стягнення боргу за комунальні послуги у період воєнного стану згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» із змінами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. В подальшому на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 року № 390 у вказану постанову № 206 було внесено зміни, зокрема визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо). Проте, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 відноситься до тих споживачів житлово-комунальних послуг, з яких забороняється стягнення заборгованості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206(із внесеними змінами). Крім того, із розрахунків заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання вбачається, що останнім місяцем нарахування інфляційних втрат та 3 % річних був лютий 2022 року, а в подальшому відповідні нарахування ТОВ «Євро-Реконструкція» по особовому рахунку № НОМЕР_1 не здійснювалися. Враховуючи, що зазначена вище постанова застосовується з 24 лютого 2022 року, а інфляційні втрати та 3 % річних нараховані позивачем до цієї дати, аргументи апеляційної скарги про безпідставність нарахування цих складових не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом. Колегія суддів також визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що нарахування плати за надані послуги проводилось позивачем неправомірно, оскільки відповідачі 24 березня 2022 року виїхали за межі України. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 29 Правил також передбачено, що споживач має право на несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності споживача і членів його сім`ї (у разі відключення виконавцем холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів у квартирі (будинку садибного типу) та відновлення надання послуг шляхом зняття пломб за свій рахунок протягом доби згідно з письмовою заявою. За змістом вказаних норм споживач має право на зменшення розміру оплати комунальних послуг у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача до виконавця та документів, що підтверджують його (їх) відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання тощо). Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач особисто чи через уповноваженого представника звертався до ТОВ «Євро-Реконструкція» та надавав (змінював) інформацію щодо кількості осіб, які фактично проживають та споживають комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, відповідач не надав суду апеляційної інстанції доказів того, що за спірний період послуги надавалися іншим виконавцем, а не позивачем, а в його квартирі взагалі не проживало і не значилось зареєстрованих осіб. При цьому на адресу відповідача щомісячно надходили повідомлення-рахунки про сплату комунальних послуг із зазначенням номера особового рахунку, який відкрито по вказаній квартиру, де містилась докладна інформація про об`єми споживання, тарифи, нарахування, оплати, коригування та суми до сплати, однак із заявою про проведення перерахунку заборгованості разом з відповідними документами відповідач до позивача не звертався, а також не звертався із заявою про відключення від мереж постачання теплової енергії або опломбування вводів централізованого опалення та постачання гарячої води. При зверненні до суду позивачем підтверджено факт надання та споживання відповідачем комунальних послуг, відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з 24 березня 2022 року у зв`язку з виїздом за межі України він не користувався комунальними послугами, є безпідставними. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У справі, яка переглядається, встановлено, що заборгованість відповідачів за спожиті послуги з постачання гарячої води, яку стягнув суд першої інстанції, виникла за період із серпня 2017 року по червень 2023 року. Позивач звернувся до суду з цим позовом у серпні 2023 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів за період, що виник до серпня 2020 року. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності вірно не була задоволена судом першої інстанції з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21. З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року. Відтак, строк позовної давності не пропущено та підлягає стягненню заборгованість відповідачів за спожиті починаючи із серпня 2017 року послуги за гаряче водопостачання у розмірі 60 142,04 грн. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно не застосував позовну давність до заявлених вимог позивача про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2024 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній