Постанова 4801 № 148/1866/20

Справа № 148/1866/20 Провадження № 22-ц/801/508/2021 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 рокуСправа № 148/1866/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки спадкового майна в натурі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року про повернення позовної заяви, постановлену місцевим судом під головуванням судді Саламахи О.В., встановив: Короткий зміст позовних вимог. В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки спадкового майна в натурі. Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 23 листопада 2020 року позивачем не виконані та недоліки, на які вказано в ухвалі у встановлений судом строк не усунуто. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила суд скасувати ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції помилково залишив вказану позовну заяву без руху з підстав невірно зазначеної адреси відповідача та неможливості визначення належної підсудності справи, оскільки вказана категорія справ повинна розглядатись за місцем знаходження спадкового майна, а не місцем проживання та/або реєстрації відповідача. Разом з тим вважає, що у разі неможливості встановлення місця перебування відповідача, суд може здійснити виклик такої особи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Також зазначає, що інша адреса перебування відповідача їй невідома, а відомості щодо отримання такої інформації самостійно вона отримати не в змозі, оскільки вказана інформація є персональними даними особи, які перебувають під захистом законодавства України. Відповідач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Повертаючи позовну заяву у справі, суд виходив з того, що її зміст не відповідає вимогам, встановленим процесуальним законодавством, - зокрема, не вказано достовірну адресу місця реєстрації та/або проживання відповідача, а позивачем не усунуто вказані судом недоліки у наданий строк, однак з правильністю таких висновків суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може з урахуванням такого. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки спадкового майна в натурі, додавши до позовної заяви наявні у неї докази та зазначивши відому їй адресу місця проживання та реєстрації відповідача (а.с. 1-2). 30 жовтня 2020 року на виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України Тульчинським районним судом направлено запит до Київської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані відповідача (а.с. 7). 17 листопада 2020 року виконавчим органом Київської міської ради повідомлено про те, що відомості щодо реєстрації місця проживання відповідача відсутні (а.с. 8). Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, зокрема подання доказів про місце проживання (перебування) або місцезнаходження відповідача за зазначеною в позовній заяві адресою (а.с. 11). 09 грудня 2020 року за допомогою засобів поштового зв`язку позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій остання виклала заперечення на постановлену ухвалу та пояснення щодо неможливості усунення зазначених недоліків (а.с. 13-16). Разом з тим, суд попередньої інстанції вважав, що на виконання вимог ухвали суду від 23 листопада 2020 року позивач вказані недоліки не усунув, а тому згідно зі ст. 185 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 визнана неподаною і повернена позивачу (а.с. 18). Відповідно до п. п.2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; Відповідно до абз. 16 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» надання органами реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, відомостей про місце проживання особи та інших персональних даних здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини або за згодою самої особи. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»). Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії», пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Посилання суду першої інстанції щодо невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, не є достатньою підставою для повернення позовної заяви заявнику, з огляду на таке. ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Так, згідно з ч. 6 ст.187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Враховуючи наведене, оскільки позивачці достовірно не відомо, а суду першої інстанції не вдалося встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання чи перебування відповідача ОСОБА_2 , місцевий суд відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України повинен був вирішити питання про відкриття провадження у справі та здійснювати виклик відповідача у судові засідання через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, однак вказаного не виконав та помилково повернув позовну заяву особі, яка її подала. Відтак, повернення позовної заяви з підстав відсутності достовірно зазначеної позивачем інформації щодо місця реєстрації та/або місця проживання чи перебування відповідача, за неможливості самостійного отримання позивачем такої інформації, не переслідуватиме легітимної мети захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав особи. Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про помилковість висновку місцевого суду щодо необхідності встановлення місця реєстрації та/або проживання чи перебування відповідача для перевірки підсудності справи Тульчинському районному суду є слушними та заслуговують на увагу, оскільки зазначені позовні вимоги стосуються нерухомого майна, яке знаходиться на території Тульчинського району, що за своїм адміністративно-територіальним поділом відноситься до підсудності Тульчинського районного суду Вінницької області. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Тульчинського районного суду Вінницької області вул. Перемоги, 16, м. Тульчин, Вінницька область, 23600). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: Т.Б. Сало Т.М. Шемета