Постанова 4855 № П/320/249/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/249/20 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкової вимоги,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив: визнати протиправними дій ГУ ДФС у Київській області щодо визначення позивачеві грошового зобов`язання з ЄСВ, визнання протиправною та скасування вимоги від 04.12.2019 року №Ф-2590-23 про сплату боргу у розмірі 50 969 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Київській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 24 лютого 2021 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до постанови КМУ № 537 від 19 червня 2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено, у тому числі, Головне управління ДПС у Київській області та реорганізовано Головне управління ДФС у Київській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Київській області. Враховуючи наявність підстав для заміни сторони у справі, суд апеляційної інстанції вважає за можливе замінити відповідача Головне управління ДФС у Київській області на правонаступника Головне управління ДПС у Київській області. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 31.01.2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 31.01.2003 року, довідкою про взяття на облік платника податків та випискою з ЄДР. З 01.12.2013 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що сторонами не заперечується. Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 27.10.2001, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 30.10.2002 року. Довідками ГУ ПФУ у Київській області № 299 від 26.02.2020 року, №177/к-д від 30.01.2020 року, №161/к-д від 30.01.2020 року підтверджено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років з 27.10.2001 року. Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 року у справі №К/800/29440/14 скасовано вимоги УПФУ в м.Борисполі та Бориспільському районі Київської області про сплату позивачем боргу від 03.12.2012 року № Ф-192 та від 07.08.2013 №Ф-619. 04.12.2019 року ГУ ДФС у Київській області виставлено позивачеві вимогу №Ф-2590-23 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 50969,96 грн. Визначена податковим органом заборгованість з ЄСВ складається із сальдових залишків, обчислених ПФУ станом на 31.12.2012 року у розмірі 10316,25 грн.; нарахованого ЄСВ за період, починаючи з ІІІ кварталу 2013 року по ІУ квартал 2016 року включно у розмірі 16576,02 грн.; нарахованого ЄСВ за період, починаючи з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно у розмірі 25563,02 грн. Загальна сума заборгованості станом на 30.11.2019 року становить 50969,96 грн. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі за текстом «Закон №2464-VI») єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом другим п. 1 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого п. 1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. При цьому, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. У разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і не одержують доходи від такої діяльності, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Також, частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону. З вищевикладеного вбачається, що від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Як зазначено вище та підтверджується довідками ГУ ПФУ у Київській області позивач отримує пенсію за вислугу років з 27.10.2001 року. При апеляційному перегляді справи, колегія суддів прийняла до уваги постанову ВАСУ від 16.11.2016 року у справі №К/800/29440, якою скасовані вимоги УПФУ в м.Борисполі та Бориспільському районі Київської області до ОСОБА_1 про сплату боргу від 03.12.2012 року №Ф-192 та вимога від 07.08.2013 року №Ф-619. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказаним судовим рішенням встановлено право позивача, передбачене частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на звільнення від сплати єдиного внеску, як особи, що обрала спрощену систему оподаткування та отримує пенсію за віком. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на пільгу від сплати єдиного соціального внеску у зв`язку з отриманням пенсії за віком та визнання протиправними вимог УПФУ в м.Борисполі та Бориспільському районі Київської області щодо нарахування суми ЄСВ у розмірі 3355,77 грн. та 4549,80 грн. (постановою ВАСУ від 16.11.2016 року), які знову були включені відповідачем до складу податкового боргу у вигляді сальдових залишків від ПФУ станом на 21.12.2012 року при формуванні нової вимоги про сплату боргу від 04.12.2019 року №Ф-2590-23. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т.