Постанова 4855 № 320/5369/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5369/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА Іменем України 06 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ; - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-144942-52 від 12.11.2018 видану ГУ ДФС у Київській області про стягнення з ОСОБА_1 боргу по єдиному внеску в сумі 15 819,54 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана вимога про сплату боргу є протиправною. Головне управління ДПС у Київській області у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Київській області також просило здійснити заміну відповідача у даній справі його правонаступником. Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

2. Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються утворено Головне управління ДПС у Київській області, а відповідно до Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, до Головного управління ДПС у Київській області приєднано Головне управління ДФС у Київській області. До Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис про державну реєстрацію Головного управління ДПС у Київській області. Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 функції і повноваження Державної фіскальної служби з реалізації державної податкової політики, державної політики із адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби із правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань припинено, а контроль за дотриманням таких функцій та повноважень покладено на Державну податкову службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. N 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України". В контексті вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни Головного управління ДФС у Київській області на Головне управління ДПС у Київській області. Аналогічну позицію щодо наявності підстав для заміни податкового органу висловив також і Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2019 року по справі №802/462/14-а. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно даних ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 26.05.1998 та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Київській області (Броварське управління). В якості платника ЄСВ - ОСОБА_1 взятий на облік 01.02.1999, реєстраційний номер 3359/10283. (що підтверджується витягом з Реєстру страхувальників). Станом на 16.10.2019 стан платника 0 - платник за основним місцем обліку (не припинено). У зв`язку з наявністю в ІКПП ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ за період: 2017 рік та три перші квартали 2018 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-144942-52 від 12.11.2018. Згідно даних ІС «Податковий блок» за позивачем зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в.

62. Вищевказану вимогу направлено на адресу платника податків листом з рекомендованим повідомленням про вручення, яка повернулась із відміткою «за закінченням строку зберігання». Водночас, не погодившись з такою вимогою, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що враховуючи несплату позивачем єдиного внеску, спірна вимога прийнята контролюючим органом правомірно. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується: 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць; 3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; За визначенням пункту 5 частини першої статті 1 Закону мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що не зважаючи на наявність чи відсутність позитивної (більше 0) бази нарахування єдиного внеску (стаття 7 Закону), фізичні особи-підприємці незалежно від обраної системи оподаткування, зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску. Наведені норми та зроблені на їх підставі висновки суду є цілком зрозумілими та передбачуваними і не допускають двозначних тлумачень. Законом чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не звільнено від сплати єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, у разі відсутності у них доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, чи будь-якого іншого доходу. Водночас, важливою умовою для нарахування та сплати єдиного внеску у цьому випадку є наявність діючого статусу фізичної особи-підприємця. Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI, зокрема періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Як встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 26.05.1998 та в якості платника ЄСВ взятий на облік 01.02.1999. Водночас, як стверджує позивач, свою підприємницьку діяльність він припинив ще у 2002-2003 роках, проте враховуючи сплив значного періоду часу, жодних документів на підтвердження цих обставин, у нього не зберіглося. Також позивач стверджує, що він втратив статус фізичної особи-підприємця, оскільки відомості про нього не внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Державну реєстрацію ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності було здійснено в установленому законом порядку, що сторонами не заперечено. Відповідно до частини вісімнадцятої статті 8 Закону України «Про підприємництво» та пункту 33 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740, які були чинними до 01 липня 2004 року (дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду. Як вбачається з наданого позивачем листа відділу реєстраційних дій центру обслуговування "Прозорий офіс" Броварської міської ради Київської області від 15.08.2019 № 686, у відділу наявна інформація про взяття позивача на облік як фізичної особи-підприємця за у журналі реєстрації підприємницької діяльності фізичних осіб за № 4997 від 26.05.1998. Водночас, інша інформація, у тому числі щодо припинення позивача як фізичної особи-підприємця, у відділі реєстрації відсутня. Таким чином, враховуючи ненадання позивачем будь-яких інших доказів припинення підприємницької діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що до 01 липня 2004 року даку діяльність у встановленому порядку припинено не було. З 01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Згідно з частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. Отже, із прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості про реєстрацію набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою вносяться до Єдиного державного реєстру. Відповідно до пунктів 2, 3, 7, 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. Пунктом 4 та абзацом другим пункту 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) передбачалося, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Разом з тим, з 12 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру», відповідно до якого пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» були виключені. Натомість пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» був викладений у редакції, яка передбачала, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Наслідки невиконання зазначеної вимоги Закону, у тому числі у вигляді припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, встановлені не були. З 13 грудня 2015 року Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» був викладений у новій редакції. Відповідно до частини другої статті 18 зазначеного Закону для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру. Зазначені норми права вказують на те, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01 липня 2004 року, не втрачають відповідного статусу та мають право звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію включення відомостей про себе як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру. У період з 19 грудня 2011 року по 12 квітня 2014 року існувала процедура, згідно з якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Та обставина, що відомості про позивача не були внесені до Єдиного державного реєстру за такою процедурою, не свідчить про втрату ним статусу фізичної особи підприємця. Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних у матеріалах справи документів дійшла висновку, що відсутність у Єдиному державному реєстрі запису про позивача як фізичку особу підприємця не свідчить про відсутність у нього такого статусу, який був набутий ним ще у 1998 році. Цей статус підтверджує також і відсутність відповідних записів про припинення позивачем підприємницької діяльності у Броварської міської ради Київської області та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, посилання позивача на відмову виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області у наданні належним чином завіреної копії реєстраційної справи ФОП ОСОБА_1 (лист від 18.09.2019 № 2-3550), а також ненадання її копій до суду, наявність підстав для закриття підприємництва (у зв`язку із неподанням звітності та неповідомлення про підтвердження діяльності) не є підставою для висновку про припинення позивачем підприємницької діяльності та втрату ним статусу фізичної особи-підприємця. Будь-яких доводів чи доказів сплати на користь позивача єдиного внеску в іншому порядку (зокрема роботодавцем чи в якості самозайнятої особи, тощо) матеріали справи не містять, а позивачем не надано. Враховуючи викладене, позивач як фізична особа з діючим статусом фізичної особи-підприємця, має обов`язок сплачувати єдиний внесок із розміру мінімального страхового внеску. Відповідачем були долучені до матеріалів справи відповідні роздруківки інтегрованих карток з інформаційних систем податкового органу, на підставі яких було винесено оскаржувану вимогу. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що звертаючись до суду із позовом, позивач не оспорював ні період, ні розмір визначеної у спірних вимогах недоїмки, а тому суд апеляційної інстанції в силу частини п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ці обставини не перевіряє. Відповідно до частин другої-четвертої статті 25 Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Згідно пункту 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; <…>. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Отже, право на формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) виникає у контролюючого органу не лише на підставі актів перевірок, а й у разі наявності в особи на кінець відповідного періоду своєчасно не нарахованої та/або не сплаченої самостійно суми єдиного внеску. У свою чергу, визначення позивачу спірних сум недоїмки у розмірі мінімальних місячних страхових внесків, не потребує дослідження первинних бухгалтерських документів щодо наявності отриманих доходів від підприємницької діяльності. Обставини адреси, на яку відповідачем направлялася вимога, жодним чином не впливає на питання правомірності винесення такої вимоги. Враховуючи викладене, приймаючи оскаржувану вимогу, відповідач діяв правомірно, у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбаченому законом. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Замінити відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя І.В. Федотов