Постанова 4856 № 240/577/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/577/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 23 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року (ухвалене у м. Житомирі 18.03.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-90479-50. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення про припинення підприємницької діяльності позивача прийнято 26.11.2018, що свідчить про обґрунтованість нарахування позивачу сум єдиного внеску до 31.10.2018 та направлення позивачу спірної вимоги про сплату боргу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС в Житомирській області сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу від 07.11.2018 №Ф-90479-50 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску 15 819,54 грн. Підставою для формування вказаної вимоги слугував висновок відповідача про те що позивач будучи зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 2017 року по 31.10.2018 не сплачував суми єдиного внеску, що призвело до утворення у позивача заборгованості, розмір якої станом на 31.10.2018 складає 15 819,54 грн. Згідно даних Реєстру страхувальників соціального внеску позивача включено до вказаного реєстру 05.02.2014 (реєстраційний номер 10000000126087). Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. При цьому, наявний запис про реєстрацію у 1995 році ФОП ОСОБА_1 . Позивач оскаржив дії Бердичівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (Андрушівське відділення) щодо взяття на облік фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) як платника Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування за №10000000126087 від 05 лютого 2014 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №240/85/19 визнано протиправними дії Бердичівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (Андрушівське відділення) щодо взяття на облік фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) як платника податків, номер запису про взяття на облік - 172 від 03 липня 1995 року, а також зобов`язано Головне управління ДФС у Житомирській області виключити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Реєстру страхувальників як платника Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування за № 10000000126087 від 05 лютого 2014 року та скасувати реєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) як платника податків, номер запису про взяття на облік - 172 від 03 липня 1995 року. Також вказаним рішенням визнано протиправною дію державного реєстратора Реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області Вільчинського Юрія Леонідовича щодо включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за РНОКПП НОМЕР_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №22811750000002925 та зобов`язано державного реєстратора Реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області виключити відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Заперечуючи наявність у нього статусу платника єдиного внеску, позивач подав до ДФС України скаргу на вимогу від 07.11.2018 №Ф-90479-50. Однак, рішенням ДФС України від 17.01.2019 №2364/6/99-99-11-05-02-25 відмовлено у задоволенні скарги позивача з посиланням на те, що рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято 26.11.2018, тобто станом на 31.10.2018 позивач не перебував у процесі припинення підприємницької діяльності. Згідно облікових даних інформаційної системи ДФС загальна сума заборгованості позивача станом на 31.10.2018 становить 15819,54 грн. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-90479-50, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок сплати єдиного внеску з 01.01.2017 покладений на осіб, які зареєстровані суб`єктами господарювання. Однак, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №240/85/19, підтверджено відсутність у позивача статусу суб`єкта господарювання у період за який виставлено спірну вимогу, що свідчить про неможливість виникнення у позивач заборгованості зі сплати єдиного внеску та протиправність спірної вимоги. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI: - мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; - недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18. Апеляційний суд зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №240/85/19 визнано протиправними реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника податків та включення його до Реєстру страхувальників як платника Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування. Тобто, протиправними діями контролюючого органу позивачеві штучно надано статус платника єдиного внеску, що зумовило нарахування позивачу сум єдиного внеску, несплата яких слугувала підставою для формування спірної вимоги. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-90479-50. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.